КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/3776/18 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Літвіної Н.М. Борейко Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства фінансів України №58-о від 23.02.2018 р. про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року позов задоволено повністю.

Визнано противоправним та скасовано наказ Міністерства фінансів України №58-о від 23.02.2018 р. про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство фінансів України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не правильно обрахував шестимісячний строк для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_5 працює в центральному апараті Міністерства фінансів України з 1992 року. Наказом Міністерства фінансів України від 19.01.2016 р. № 42-о позивача було призначено на посаду директора Департаменту співробітництва з міжнародними організаціями Міністерства фінансів України.

Наказом Міністерства фінансів України від 23.02.2018 р. № 58-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», на підставі пункту 5 частини другої та третьої статті 65 частини третьої статті 66 Закону, пункту 2 частини другої статті 68, частин десятої та одинадцятої статті 69 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), ОСОБА_5 було оголошено догану (далі - оскаржуваний наказ) та вирішено не проводити їй преміювання.

Прийняття оскаржуваного наказу мотивовано невиконанням позивачем окремого доручення від 06.03.2017 р. № 23000-05/52, яким, з метою забезпечення належного інформування працівників Мінфіну про персональну відповідальність за порушення вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» щодо подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, керівників самостійних структурних підрозділів, було зобов'язано ознайомитись особисто та забезпечити ознайомлення під особистий підпис підлеглих державних службовців, з інформацією про персональну відповідальність за порушення вимог щодо подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (фінансового контролю).

Абзацом 2 пункту 2 вказаного доручення було, також, зобов'язано надати списки працівників, яким повідомлено про персональну відповідальність, до Управління запобігання корупції та внутрішнього аудиту.

З метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчинених дисциплінарних проступків державних службовців та відповідно до вимог частини першої статті 69 Закону України «Про державну службу», у Міністерстві фінансів України було утворено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ у Міністерстві фінансів України та затверджено її склад (наказ Міністерства фінансів України від 07 липня 2016 року № 582).

На виконання резолюції до доповідної записки начальника Управління запобігання корупції та внутрішнього аудиту С.Дубового від 12.04.2017 №23010-10/126 дисциплінарною комісією було розглянуто матеріали та сформовано дисциплінарну справу стосовно невиконання директором Департаменту співробітництва з міжнародними організаціями ОСОБА_5 окремого доручення від 06.03.2017 №.23000-05/52 щодо забезпечення керівниками самостійних структурних підрозділів ознайомлення під особистий підпис підлеглих державних службовців з інформацією про персональну відповідальність за порушення вимог фінансового контролю та надання списку ознайомлених до Управління запобігання корупції та внутрішнього аудиту.

За результатами розгляду дисциплінарної справи, вивчення усіх пояснень та наданої інформації, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої та третьої статті 65 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), частини третьої статті 66 Закону, підпунктів 1, 2 та 3 частини другої статті 67 Закону, пункту 2 частини другої статті 68 Закону, частини десятої статті 69 Закону, дисциплінарна комісія підтвердила факт вчинення ОСОБА_5 дисциплінарного проступку, а саме: невиконання окремого доручення державного секретаря Міністерства фінансів України від 06.03.2017 р. № 2300-05/52 (пункту 5 частини другої статті 65 Закону), що передбачає застосування дисциплінарного стягнення у виді догани (частина третя статті 66 Закону).

За результатами розгляду дисциплінарною комісією дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_5 було прийняте рішення підготувати державному секретарю Міністерства фінансів України Капінусу Є.В. пропозицію комісії застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Відповідно до вимог частин десятої та одинадцятої статті 69 Закону, дисциплінарна комісії підготувала та направила подання від 13.02.2018 № 17040-30/90/1 суб'єкту призначення щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення.

В подальшому, на підставі вищевказаного подання, Міністерством фінансів України було винесено оскаржуваний наказ №58-о від 23.02.2018р., за яким позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Позивач не погоджуючись із наказом відповідача про притягнення до дисциплінарної відповідальності, звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII), який також визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 1 вказаного Закону, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною 1 статті 8 цього ж Закону визначено, що державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Статтею 64 Закону України № 889-VIII передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

Згідно ч. 1 ст. 65 вказаного Закону, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто, протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

У свою чергу, перелік дисциплінарних проступків визначає ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII.

Так, згідно ч. 2 ст. 65 зазначеного Закону, дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення.

При цьому, статтею 66 цього ж Закону передбачено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби може обмежитися зауваженням.

У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5 та 12 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

Дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.

За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 67 Закону України № 889-VIII, дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.

Як уже зазначалося, оскаржуваним наказом відповідача, на підставі пункту 5 частини другої та третьої статті 65, частини третьої статті 66 Закону, пункту 2 частини другої статті 68, частин десятої та одинадцятої статті 69 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), позивачу було оголошено догану та вирішено не проводити преміювання позивача.

Як слідує зі змісту зазначеного наказу, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало невиконання позивачем окремого доручення державного секретаря Міністерства фінансів України від 06.03.2017 р. № 23000-05/52 щодо забезпечення керівниками самостійних структурних підрозділів ознайомлення під особистий підпис підлеглих державних службовців з інформацією про персональну відповідальність за порушення вимог фінансового контролю та надання списку ознайомлених до Управління запобігання корупції та внутрішнього аудиту.

Проте, як було вірно встановлено судом першої інстанції, із часу виявлення відповідачем дисциплінарного проступку (31.03.2017 р.) до часу притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (23.02.2018р.) минуло 329 днів. При цьому, факт направлення відповідачем листа від 31.03.2017 р. № 23010-09/99, адресованого Департаменту співробітництва з міжнародними організаціями, у зв'язку з невиконанням окремого доручення державного секретаря Міністерства фінансів України від 06.03.2017 р. № 23000-05/52, свідчить власне про те, що відповідачу було достеменно відомо про обставини, які в подальшому стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропуску відповідачем визначеного законом строку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки період, протягом якого позивач була на роботі, складає 193 дні (329-136), що, відповідно, становить більше 6 місяців.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що кількість календарних днів тимчасової непрацездатності позивача становить 121 день, а календарних днів відпустки - 45 днів, оскільки зазначені відомості не підтверджуються належними та допустимими доказами, про відсутність яких свідчать також матеріали даної справи.

Судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 03.07.2018 року оголошувалось перерву та надавалась можливість суб'єкту владних повноважень надати належним чином завірені копії доказів. Однак, до суду апеляційної інстанції надано лише письмові пояснення без доказів на їх підтвердження.

Інших доказів, на підтвердження вчинення позивачем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу, відповідачем не надано, а тому колегія суддів приходить до висновку про недоведеність відповідачем правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно оскаржуваного наказу №58-о від 23.02.2018р.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та наявність правових підстав для їх задоволення.

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Літвіна Н.М.

Повний текст постанови виготовлено 16.07.2018 року