Справа № 343/992/17

Провадження № 22-ц/779/899/2018

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Матківський Р.Й., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Петрів Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Долинського районного суду, постановлену суддею Андрусівом І.М. 04 травня 2018 року в м. Долина у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про реальний розподіл спільного майна, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про реальний розподіл спільного майна. Просила визнати за нею та за відповідачем право власності по 1/2 частині житлового будинку з дерева загальною площею 333,7 кв.м., житловою площею 90,8 кв.м. (об'ємом 1392 куб.м.) в АДРЕСА_2, та земельної ділянки площею 0,1841 га, на якій його було вибудовано; житлового будинку площею 14,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2492 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,1319 га, що знаходяться в АДРЕСА_3.

У липні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Просив поділити спільне майно подружжя та визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,6 кв.м.; визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на дерев'яний житловий будинок площею 333,7 кв.м. в АДРЕСА_2

Ухвалою Долинського районного суду від 10.08.2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про реальний розподіл спільного майна.

Ухвалою Долинського районного суду від 13.09.2017 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. Накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в межах заявленого позову, на суму не більше 165665 грн. 25 коп. Заборонено здійснювати дії на предмет будь-якого відчуження чи внесення в заставу (іпотеку) 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

06.04.2018 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну предмету позову. Просив поділити спільне майно подружжя та визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,6 кв.м.; визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на дерев'яний житловий будинок площею 333,7 кв.м. в АДРЕСА_2

02.05.2018 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 до вирішення спору по суті. При цьому відповідачами, окрім ОСОБА_4 вказав ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Заяву обґрунтував тим, що дана квартира була придбана ним з ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі за договором дольової участі, та оформлена на колишню дружину ОСОБА_4 однак, позивач за первісним позовом ОСОБА_4 приховала від суду сам факт наявності такої квартири як спільно нажитого майна. В процесі розгляду справи він довідався, що дана квартира без його згоди вже оформлена на ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за договором дарування. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження вказаної квартири третім особам, що призведе до неможливості реалізації його прав та можливого судового рішення.

02.05.2018 року ОСОБА_2 подав до суду також заяву про збільшення позовних вимог. Визначив відповідачами, окрім ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12.09.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, та скасувати запис №16402110 від 12.09.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_6, скасувати запис №16402110 від 12.09.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_5; поділити спільне майно подружжя та визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,6 кв.м.; визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на дерев'яний житловий будинок площею 333,7 кв.м. в АДРЕСА_2

Ухвалою Долинського районного суду від 04 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову повернуто заявнику.

На дану ухвалу суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважає її такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що ним було вказано про те, що спірну квартиру вони з позивачем по первісному позову ОСОБА_4 придбали за договором дольової участі, перебуваючи у шлюбі. Дана квартира була оформлена на ОСОБА_4

В процесі розгляду справи ОСОБА_2 дізнався, що квартира АДРЕСА_1 відчужена ОСОБА_4, і перебуває у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на що позивач за зустрічним позовом згоди не давав.

Вважає, що в подальшому ОСОБА_4 разом з іншими відповідачами може відчужити вказану квартиру третім особам, про що його було повідомлено в усній розмові з позивачем, а це істотно утруднить виконання рішення суду в даній справі.

Зазначає, що у заяві про збільшення позовних вимог він визначив інших відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, виходячи із того, що останні є власниками спірної квартири, а тому не вважав за обов'язкову умову залучення інших відповідачів окремим клопотанням, що і не передбачено нормами ЦПК України.

Крім того, вважає помилковим повернення заяви про забезпечення позову, оскільки п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Також вказує, що ухвалою суду вже накладався арешт на квартиру, що є предметом спору. В даному випадку ним було змінено предмет позову з квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_1, оскільки адреса була уточнена забудовником, що раніше не було відомо.

Просить ухвалу Долинського районного суду від 04.05.2018 року про повернення заяви про забезпечення позову скасувати, постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги заяви ОСОБА_2, до вирішення спору по суті забезпечити позовну заяву та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, що в м. Івано-Франківську.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Постановляючи ухвалу про повернення заявнику заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що її зміст не відповідає вимогам ч. 1 ст. 151 ЦПК України, а саме: відсутні реєстраційний номер облікової картки платника податків (за його наявності) або номер і серія паспорта, не зазначена ціна позову, про забезпечення якого просить заявник, в той час як види забезпечення позову мають бути пропорційними заявленим позовним вимогам та співмірними із ними. Крім того, майно, на яке заявник просить накласти арешт, належить не відповідачу, а іншим особам.

Однак, погодитися із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Перелік видів забезпечення позову визначений у ч. 1 ст. 150 ЦПК. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові №6-605цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 151 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту заяви про забезпечення позову. Так, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Із матеріалів справи вбачається, що 14.07.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, а саме: визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,6 кв.м.; визнання за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на дерев'яний житловий будинок площею 333,7 кв.м. в АДРЕСА_2

06.04.2018 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну предмету позову. Просив поділити спільне майно подружжя та визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,6 кв.м.; визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на дерев'яний житловий будинок площею 333,7 кв.м. в АДРЕСА_2.

Виходячи з аналізу наведених норм та матеріалів, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення позову не відповідають обставинам справи, оскільки ухвалою Долинського районного суду від 13.09.2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.10.2017 року, було частково задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в межах заявленого позову, на суму не більше 165665 грн. 25 коп.; заборонено здійснювати дії на предмет будь-якого відчуження чи внесення в заставу (іпотеку) 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Однак, після введення будинку по АДРЕСА_1 в експлуатацію номер було змінено на НОМЕР_1, про що ОСОБА_2 довідався під час розгляду справи в суді.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу Долинського районного суду від 04 травня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Долинського районного суду від 04 травня 2018 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 17 липня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Матківський Р.Й.

Пнівчук О.В.