Справа № 2-243/11 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р.Т.

Провадження № 22-ц/783/5745/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю - апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог виконавчого комітету Стрийської міської ради, ОСББ "Калина", департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції Львівської області про усунення перешкод у користуванні спільним майном, знесення цегляної перегородки та приведення приміщення до попереднього стану, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог виконавчого комітету Стрийської міської ради, ОСББ "Калина", департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції Львівської області про усунення перешкод у користуванні спільним майном, знесення цегляної перегородки та приведення приміщення до попереднього стану.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2017 року оскаржив позивач ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу.

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що є власником квартири АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2005 року. Згідно договору купівлі - продажу та технічного паспорту на квартиру, квартира № 3, загальною площею 71,5 кв. м., яка складається: з трьох кімнат житловою площею 42,8 кв.м., кухні, площею 9,3 кв.м., вбиральні (поєднаної), площею 5,3 кв., двох коридорів, площею 11,0 кв.м. і площею 3,1 кв.м. належала продавцям на праві спільної часткової власності в рівних частках - по 1/3 частинах на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Стрийською міською радою 25 березня 1993 року та зареєстрованого в Стрийському МБТІ 26 серпня 1993 року № 602. Власником квартири № 1 в будинку є ОСОБА_5 Співвласниками квартири № 2 є ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Крім того, згідно свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 така належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 - 92/100 частин квартири та ОСОБА_9 - 8/100 частин квартири. Звертає увагу на те, що жодні підвальні приміщення не були придбані чи передані в користування ОСОБА_3 або ОСОБА_9

З листа Стрийської КЕЧ вихідний №10 від 17.09.1968 року, копія якого є у матеріалах справи, вбачається, що відповідно до розпорядження начальника Стрийської КЕЧ гарнізону № 67 від 12.07.1968 року та відповідно до п. 2 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів від 20.01.1960 року №74 військовослужбовцю ОСОБА_10 (батьку ОСОБА_3) було виділено квартиру АДРЕСА_3 житловою площею 38 кв.м. та одне підвальне приміщення, господарські споруди. Сім'я ОСОБА_11, складалася з 6 чоловік. Квартира була без комунальних вигод. У 2007 році ОСОБА_3 намагалась розпочати в спільному коридорі будівництво та привласнити його, що позбавило б позивача можливості користуватися спільним підвалом та горищем. Однак, його звернення в органи державної влади стали перешкодою у намаганнях відповідача розпочати самовільне будівництво в спільному коридорі. В липні 2009 року ОСОБА_3, самовільно, без погодження з позивачем, не маючи жодних дозвільних документів на будівництво розпочала будівельні роботи в спільному коридорі. В серпні 2009 року Виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області здійснив перевірку на місці та встановив факт, що ОСОБА_3, побудувала цегляну стіну по всій висоті коридору, через який є входи в квартиру №3 і №4 будинку та сходи на горище та підвал, без погодження проекту та дозволу на виконання будівельних робіт. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області також здійснила перевірку самочинного будівництва цегляної стіни на всю висоту коридору, через який є вхід в квартиру №3 і квартиру №4, сходи на горище і в підвал будинку АДРЕСА_1, яке проводила ОСОБА_3 Перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 здійснювала будівельні роботи з реконструкції (перепланування) частини коридору загального користування будинку АДРЕСА_1 без дозволу на виконання будівельних робіт, що є порушенням ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», про що 07.10.2009 року було складено акт та протокол.

04 вересня 2012 року Стрийське МБТІ своїм листом № 3756, повідомило позивача, що на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 року скасовано державну реєстрацію на квартиру АДРЕСА_3, яка була проведена згідно рішення Стрийського міськрайонного суду від 16.12.2009 року у справі № 2-3801/09. Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 року та від 10.04.2013 року встановлено, що ОСОБА_3, у порушення вимог чинного законодавства відповідного дозволу на проведення перебудови квартири та коридору не отримувала. Таким чином, на думку апелянта, такі дії ОСОБА_3, утруднюють вхід до його квартири, яка є його приватною власністю, та не уможливлюють вхід на горище та підвал, які є спільною власністю власників квартир будинку АДРЕСА_1.

Дані обставини судом першої інстанції враховані не були, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Просить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває міськрайонний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час придбання ОСОБА_2 квартири в будинку АДРЕСА_1, між власниками будинку вже склались правовідносини щодо користування його житловими і нежитловими приміщеннями, а відтак ним не надано суду жодних об'єктивних доказів того, що з часу придбання квартири в цьому будинку, він користувався спірними підвальними приміщеннями і що до його квартири належить будь-який підвал в цьому будинку, а переобладнання коридору порушує його право власності та користування квартирою

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до ЗУ "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти будь-які угоди щодо свого майна, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Частинами 1 та 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2, став власником квартири АДРЕСА_1 внаслідок її купівлі у ОСОБА_12, ОСОБА_13, та ОСОБА_14, на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2005 року. Із змісту цього договору та технічного паспорту, вбачається, що загальна площа даної квартири становить 71.5 м.кв. та складається з однієї кухні, трьох житлових кімнат жилою площею 42,8 кв.м. та двох коридорів -11 кв.м.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачі ОСОБА_3, та ОСОБА_4, є співвласниками квартири АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1, виданого Стрийським МБТІ на підставі рішення виконкому Стрийської міської ради від 19.10.2000р., та договором дарування від 25.10.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-4992.

Згідно розпорядження міського голови Стрийської міської ради від 23.01.1998 р., №12, «Про реєстрацію об'єднання співвласників житлового будинку «Калина»» по АДРЕСА_1, було надано згоду на реєстрацію об'єднання співвласників «Калина» житлового будинку АДРЕСА_1 і його статуту, та передачі майна загального користування будинку по АДРЕСА_1 у спільну власність об'єднання співвласників «Калина», згідно прийому передачі від 29.07.1997 року. Власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 Львівської області на момент створення ОСББ були: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12 та ОСОБА_3

Відповідно до п.п.3.2, 3.5 Статуту об'єднання співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 «Калина», виключною власністю членів об'єднання є внутрішні несучі перегородки, елементи оздоблення огороджуючих та несучих конструкцій приміщень, віконні та дверні заповнення тощо. Частка кожного члена об'єднання у спільній частковій власності невідємно пов'язана з правом власності члена об'єднання на квартиру, жилі або нежилі приміщення (а.с.15-31).

За змістом п. п. 9.8., 9.8.3., 9.8.5. цього Статуту до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання відносяться питання про використання об'єктів, що перебувають у спільній власності членів об'єднання. Прийняття рішень про реконструкцію та ремонт будинку.

Згідно протоколу загальних зборів всіх співвласників житлового будинку «Калина» від 12 січні 2005 року, загальними зборами одноголосно було прийнято рішення дати дозвіл на розподіл та перепланування загального коридору між мешканцями квартири №3 - ОСОБА_14 і ОСОБА_12, та кв.№4 - ОСОБА_3 і ОСОБА_9 Перепланування та ремонт провести за кошти мешканців кв. № 3 та кв. № 4.

З висновку № 2064 судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2016 р., вбачається, що влаштування входу в підвальне приміщення через санітарний вузол квартири АДРЕСА_3 не відповідатиме державним будівельним нормам. Влаштування окремого входу в підвальне приміщення для використання його власником квартири АДРЕСА_1 є технічно неможливо.

Згідно акту поточних змін від 01.10.2009 року Стрийським МБТІ при обстеженні АДРЕСА_3 зазначено, що в приміщенні V встановлено самовільно перегородку і приєднано частину коридору загального користування. Утворилося приміщення VIII, IX. А також приєднано самовільно приміщення підвалу I, II, ІІІ.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 319 ЦК України власник, володіючи, користуючись та розпоряджаючись своїм майном на власний розсуд, не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Зазначений обов'язок власника узгоджується і з вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України відповідно до яких при здійсненні цивільних прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди іншим особам.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Такі положення щодо прав співвласників багатоквартирних будинків підтримані у рішенні Конституційного Суду України № 4/ 2004 від 2 березня 2004 року та в рішенні № № 4-рп/ 2011 від 9 листопада 2011 року.

Аналогічне положення міститься й у Законі України від 12 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду".

Особи, винні у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність (ст. 189 ЖК України).

Таким чином, переобладнання і прийняття в експлуатацію переобладнаних квартир проводиться з дозволу і за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, а не за рішенням об'єднання співвласників будинку.

Частиною 2 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про планування і забудови територій» отримання дозволу на початок будівельних робіт є обов»язковим для суб»єкта, який планує проводити будівельні роботи, в тому числі і щодо реконструкції приміщень. Відповідно до положення «Пропорядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», затвердженого наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України за №273 від 05.12.2000 року одержання дозволу на виконання будівельних робіт є обов'язковим для здійснення будівництва, та виконання будівельних робіт без одержання дозволу вважається самочинним будівництвом.

Згідно ст. 179 ЖК України користування будинками державного й громадського житлового фонду, а також приватного житлового фонду та утримання їх здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями.

Відповідно до вимог п. 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17 травня 2005 року для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування. У разі необхідності можуть подаватися такі документи як згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання або перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Відповідно до пп. 1.4.1-1.4.2, 1.4.4, 1.4.6. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17 травня 2005 року, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається. Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати від інших осіб усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572» зазначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотриманням встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року № 6-530цс16.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідачами без передбаченого чинним законодавством дозволу, без погодження проектної документації та без дозволу на виконання будівельних робіт, тобто самочинно, шляхом влаштування перегородки приєднано частину коридору загального користування до своєї квартири. Крім того, проведене самочинне приєднання частини коридору до квартири порушує права позивача, оскільки унеможливлюють доступ до підвальних приміщень загального користування, ускладнюють доступ до горища загального користування. При цьому наявність згоди інших співвласників багатоквартирного будинку на приєднання до квартири відповідачів частини коридору правового значення не має, так як у цьому разі необхідна згода всіх співвласників будинку.

Згідно зі ст. 382 ЦК України, власникам квартир на праві спільної сумісної власності належать приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у будинку. А тому проведеним відповідачами самочинним приєднанням частини коридору загального користування до квартири порушено права та інтереси інших власників квартир у будинку АДРЕСА_1, які відповідно до ст. 382 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) є співвласником допоміжних приміщень будинку, в тому числі приміщень загального користування, до яких відноситься частина сходової клітки будинку.

Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2, як власник квартири № 3 та у користуванні якого також перебуває спірний переобладнаний відповідачами коридор зазначав, що проведене відповідачами перепланування спільного коридору та встановлення перегородки без отримання його згоди, а також дозволу на проведення таких робіт, порушує його права на користування цим коридором, який відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України є приміщенням загального користування, а також належить йому на праві спільної сумісної власності і за такі незаконні дії вони притягувалась до відповідальності; крім того, здійснена відповідачами перебудова спільного коридору призвела до порушення його прав, зокрема перешкоджає вільному доступу до підвалу та горища тощо.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що перепланування спірного приміщення було проведено з дотриманням встановленого законом порядку та із згоди позивача.

Посилання відповідачів на те, що перегородка у загальному коридорі була встановлена ще в 60-х роках та між власниками квартир будинку роками встановлений порядок користування спірним майном, не має правового значення, оскільки встановленням цієї перегородки порушено права співвласника цього коридору - власника квартири № 3.

Згідно із ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Виходячи з приписів діючого законодавства відповідачі, як володільці протиправно встановленої стіни-перегородки, які порушують права іншого співвласника, зобов'язані усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання цим майном, шляхом демонтажу.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до переконання про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. п. 2, 8 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 слід задовольнити, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

З урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України здійснюється розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2017 року, в якому ухвалою суду від 11 серпня 2017 року виправлено описку, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог виконавчого комітету Стрийської міської ради, ОСББ "Калина", департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції Львівської області про усунення перешкод у користуванні спільним майном, знесення цегляної перегородки та приведення приміщення до попереднього стану задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні приміщеннями загального користування, а саме: коридором загального користування, горищем та спільним підвалом у будинку АДРЕСА_1 шляхом знесення цегляної перегородки та приведення приміщення коридору загального користування до попереднього стану.

Стягнути в користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кожної по 04 грн. (чотири грн. 25 коп.) судового збору за подання позову до суду першої інстанції, по 15 грн. (п'ятнадцять грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної справи, сплачених при поданні позову до суду першої інстанції та в користь держави по 352 грн. ( триста п'ятдесят дві грн. 00 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.