Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 461/2563/16-ц

провадження № 61-34058св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 09 червня 2010 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики. Факт укладення договору підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 грудня 2013 року ОСОБА_4 є спадкоємцем майна ОСОБА_5

Оскільки померлий за життя кошти не повернув, а правонаступник повертати позичені кошти відмовився, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь 30 000 грн позики, 433,27 грн - три проценти річних (за період з 21 жовтня 2015 року до 14 квітня 2016 року), 960,00 грн- інфляційних втрат (за період з 21 жовтня 2015 року до 14 квітня 2016 року).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти на загальну суму 30 000 грн у статутний фонд ПП «Моноліт-ВС» вносились ОСОБА_5 особисто, а розписка щодо заборгованості перед позивачем не містить зобов'язання про їх повернення, також не містить інформації щодо отримання ОСОБА_5 коштів від ОСОБА_3 як позики.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що оскільки зміст розписки від 9 червня 2010 року про те, що ОСОБА_5 винен ОСОБА_6 30 000,00 грн за внесення за нього суми в статутний фонд ПП «Моноліт-ВС» підтверджує отримання ОСОБА_5 коштів, а самі лише дані квитанцій про внесення коштів № 1 від 02 серпня 2005 року та № 3206 від 30 травня 2006 року на ім'я ОСОБА_5 не спростовують змісту розписки щодо боргового зобов'язання на суму 30 000,00 грн, то є помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності боргових зобов'язань. Крім того, згідно з поясненнями позивача кошти отримано ОСОБА_5 до складання розписки, що підтверджується твердженням останнього в розписці, що він «винен 30 000,00 грн», й іншого розуміння терміна «винен», крім як «заборгував», зі змісту розписки не випливає. Оскільки вартість майна, одержаного у спадщину, є значно більшою від суми вимог кредитора ОСОБА_3, то з ОСОБА_7 на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором позики.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

28 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7

У червні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

22 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення не визначив характер правовідносин сторін та справжній зміст письмового документа, залишив поза увагою доводи відповідача про відсутність обов'язкової інформації, яка надала б змогу ідентифікувати особу, яка склала розписку, підтвердити факт отримання грошових коштів, зобов'язання їх повернути, пропуск строків давності, що в сукупності призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Хто писав та підписував документ - невідомо, оскільки є лише підпис особи, навпроти якого немає прізвища підписанта. Окрім того, у розписці не зазначено про обов'язок повернення суми коштів, не вказана дата отримання коштів, а також дата їх повернення. Також звертає увагу на те, що позивачу було відомо про смерть ОСОБА_5, оскільки в подальшому збори ПП «Моноліт-ВС» проходили без участі останнього. Таким чином, позивач пропустив строк, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що твердження відповідача, що його батько відповідно до квитанції вносив 30 000,00 грн в статутний фонд ПП «Моноліт ВС», не відповідає дійсності, оскільки такої квитанції не існує, бо статутний фонд ПП «Моноліт - ВС» формувався у два етапи: у 2005 року і в 2006 року. Жодних квитанцій щодо грошових внесків до статутного фонду у відповідача і його батька немає, оскільки вносив ці кошти позивач, і квитанції банку знаходяться у позивача. Стосовно коштів у сумі 24 500,00 грн, які отримані позивачем від ОСОБА_5 у 2008 році, є коштами ПП «Моноліт - ВС», що зазначено у розписці, і передавались в момент складання повноважень директора ПП «Моноліт - ВС» ОСОБА_8 за його заявою і прийняття позивачем повноважень директора цього підприємства в грудні 2008 року. Отже, посилання на те, що позивач намагається отримати грошові кошти, використовуючи один і той самий документ, безпідставні.

Крім того, посилання відповідача, що розписка написана невідомо ким, оскільки після підпису немає прізвища, є безпідставними, оскільки у розписці написано, хто її підписав - ОСОБА_5 При ухваленні оскаржуваних рішень суд апеляційної інстанції врахував усі факти, що є предметом доказування, перевірив обставини, якими мотивовано рішення, належними та допустимими доказами, правильно застосував норми матеріального права та дотримав норми процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_4 необхідно задовольнити частково.

Суди встановили, що ОСОБА_5 09 червня 2010 року дав розписку ОСОБА_3 про те, що винен йому 30 000,00 грн за внесення за нього суми у статутний фонд ПП «Моноліт-ВС», що випливає з розписки від 09 червня 2010 року (а.с. 4).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06 лютого 2013 року (а.с. 9).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори 6 грудня 2013 року, спадкоємцем майна: 1/3 частки статутного фонду ПП «Моноліт - ВС», що становить 30 000,00 грн, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, є його син ОСОБА_4 (а.с. 8, 115).

02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_7 із письмовою вимогою про повернення коштів за договором позики (а.с. 5).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивач і ОСОБА_5 були співзасновниками ПП «Моноліт - ВС» (а.с. 76).

Згідно з частиною четвертою статті 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до частини другої зазначеної статті ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Частина третя цієї статті ЦК України передбачає, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

У письмових поясненнях відповідач посилається на те, що позивач за життя його батька до нього з вимогою про виплату коштів не звертався, і лише після смерті батька відповідача, у 2013 році, позивач у жовтні 2015 року звернувся із письмовою вимогою про повернення боргу, тобто з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України (а. с. 152).

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачу було відомо про смерть його батька у 2013 році, оскільки його батько був учасником ПП «Моноліт - ВС», а тому усі збори учасників мали би проходити за його участю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на обставину можливої обізнаності позивача про смерть батька відповідача, вказує, що позивач пропустив 6-місячний строк, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України, водночас помилково ототожнює цей строк зі строком позовної давності.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вимоги статті 1281 ЦК України та не з'ясував, коли позивач дізнався або міг дізнатись про смерть ОСОБА_5, що є істотною обставиною для правильного вирішення справи.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду бере до уваги, що справа розглядається в суді з 2016 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених мотивів, вважає необхідним скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г.І. Усик