УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/5442/17 Головуючий у 1-й інст. Бондарчук В. В.

Категорія 48 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Микитюк О.Ю., Шевчук А.М.

за участю секретаря

судового засідання: Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/5442/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу і стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 березня 2018 року, яке ухвалене суддею Бондарчуком В.В. в м. Житомир

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом та просила розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_3, стягнути з нього аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 та залишити дитину на проживання з нею.

У вересні 2017 року відповідач ОСОБА_3 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним за його місцем проживання у АДРЕСА_1.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 26 березня 2018 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено: шлюб між сторонами розірвано, стягнуто аліменти з відповідача ОСОБА_3 на утримання дитини в розмірі ? від усіх видів його доходів. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково: визначено місце проживання дитини разом з матір'ю - ОСОБА_2 Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду просить останнє скасувати в частині стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини та ухвалити нове, якиму задоволенні вимог про стягнення аліментів відмовити, а зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з батьком задовільнити, в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування скарги ОСОБА_3, зокрема, зазначив, що суд безпідставно в порушення вимог ст. 160 СК України не допитав малолітнього ОСОБА_4, якому на час розгляду справи виповнилося 10 років, однак допитав свідка ОСОБА_6, яка була присутня на судових засіданнях як слухач. Вважає, що суд першої інстанції проігнорував висновки Житомирського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді від 22.12.2017 р. Крім того, скаржник вказує, що місце проживання дитини вже визначене рішенням виконкому Житомирської міської ради від 06.12.2017 р. № 1157 «Про участь у вихованні та порядок побачення ОСОБА_2 із сином ОСОБА_2».

Позивач ОСОБА_2 та її представник проти апеляційної скарги заперечили, надіславши відзив, у якому просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира залишити без змін. Рішення суду вважають законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги і просив скасувати рішення суду в частині стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Представник органу опіки та піклування просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, заслухавши думку малолітнього ОСОБА_4, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що сторони, відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Відділом державної реєстрації актів громадянського стану Алуштинського міського управління юстиції в Автономній Республіці Крим Україна, актовий запис №687, зареєстрували шлюб 07.07.2007 року, який згідно рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26.03.2018 року розірваний (а.с.128-133).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів суд першої інстанції виходив з того, що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін, а батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що визначення місця проживання малолітнього сина разом з матір'ю буде як найкраще відповідати інтересам дитини. Крім того, малолітня дитини не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Оскільки судом під час розгляду справи не було встановлено будь-яких виключних обставин, які б викликали крайню необхідність розлучення малолітньої дитини з їхньою матір'ю, тому дійшов висновку про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст. 161 СК України).

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 20.11.1959р., проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Відповідно до п. 6-7 ст. 7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Стаття 12 Конвенції з прав дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага.

Отже, основним принципом зазначених актів міжнародного законодавства є дотримання в першу чергу інтересів дитини та забезпечення її належного та відповідного розвитку.

Національне законодавство узгоджується з вказаними положеннями Конвенції, у статті 171 СК України визначаючи, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Згідно ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Як вбачається з матеріалів справи після припинення шлюбних відносин між сторонами з травня 2017 року, їх малолітній син спочатку залишився проживати з матір'ю за адресою АДРЕСА_2. Але згодом, з червня 2017 року почав проживати з батьком за адресою АДРЕСА_3. Разом з тим, на час розгляду справи апеляційним судом було з'ясовано, що малолітній син ОСОБА_5 знову проживає разом з матір'ю.

Згідно характеристики, наданої директором та класним керівником школи, ОСОБА_4 є старанним учнем, однак завдання в навчальному році виконував неохайно, неодноразово приходив без виконаних домашніх завдань (а.с.43). Батьки піклуються про дитину, батьківські збори відвідує мама, яка постійно приходить до школи, цікавиться здоров'ям і успіхами сина.

Психологом Житомирського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у червні 2017 року було проведено психологічну консультацію з ОСОБА_4, під час якої було з'ясовано, що психоемоційний стан дитини стабільний, але рівень тривожності підвищений, що викликано взаємовідношеннями між батьками. Хлопчик має тісний емоційний зв'язок із матір'ю, стосунки між ними доброзичливі і гармонійні. Про батька говорить із обережністю та неохоче, боїться сказати те, що не сподобається батьку (а.с.15).

У грудні 2017 року психологом Центру знову було проведено діагностику на визначення психоемоційного стану дитини, згідно якої у ОСОБА_4 високий рівень психоемоційної напруги, висока тривожність, низька самооцінка та занепокоєння, пов'язане з почуттям безпорадності, розпачу та безнадійності. Батькам рекомендовано знайти оптимальне рішення щодо місця проживання дитини, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей (а.с. 109).

Відповідно до Висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за доцільне визначено місце проживання ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_7 (а.с.91).

Не зважаючи на висновки психолога про нестабільний психоемоційний стан, у самої дитини ОСОБА_4 після видалення батьків із зали судового засідання перед з'ясуванням його думки щодо визначення місця проживання, було з'ясовано, чи бажає він висловитись з цього приводу, на що останній надав згоду.

В ході спілкування з малолітнім ОСОБА_4 було з'ясовано, що хлопчик дійсно є відкритим, як визначив психолог, та йде на продуктивний контакт. Пояснив, що йому на цей час виповнилось повних 10 років. Він є ближчим до матері та хоче жити з нею і надалі, оскільки вона його більше розуміє, ніж батько.

Суд першої інстанції, відмовляючи відповідачу у визначенні місця проживання сина разом з ним, на підставі досліджених доказів виходив виключно з інтересів дитини.

Згідно із ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Статтею 160 СК України, передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання малолітньої дитини визначається за домовленістю батьків.

Вирішуючи даний спір, судом першої інстанції в ході розгляду справи правильно встановлено, що відповідачем не надано доказів про наявність виняткових обставин, передбачених ч.2 ст.161 СК України для відібрання малолітньої дитини від матері, хоча саме батько повинен доводити у суді ці обставини разом з беззастережною підтримкою Служби у справах дітей.Таким чином, суд першої інстанції, виходячи виключно з інтересів дитини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю.

Крім того, відповідач, з його слів, на даний час не працює, характеризується як агресивна, конфліктна людина. Так, у висновку Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо визначення місця проживання дитини зазначено, що на засідання комісії батько з'явився разом з дитиною після закінчення роботи комісії. У присутності сина поводився агресивно, висловлювався нецензурною лайкою на адресу членів комісії та погрожував їм фізичною розправою. Така ж поведінка відповідача відмічена директором ЗОШ №14, в якій навчається син. З приводу побиття ним ОСОБА_2 у Корольовському районному суді м. Житомира розглядається кримінальна справа.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права під час вирішення клопотання щодо виклику свідка ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів суд першої інстанції виходив з того, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині безпідставного ухвалення рішення про стягнення аліментів, оскільки для прийняття рішення має значення наявність домовленості між батьками про порядок та розмір аліментів.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи матеріальний стан відповідача та право дитини на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати її до повноліття, як спосіб захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та прийшов до вірного висновку про можливість сплачувати апелянтом аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

При вирішенні даної справи судом першої інстанції, правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 липня 2018 року.

Головуючий: Судді: