Справа № 439/982/16 Головуючий у 1 інстанції: Петейчук Б.М.

Провадження № 22-ц/783/27/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю - апелянта ОСОБА_2, представника апелянта ОСОБА_3, представника відповідача Білика П.Б. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Бродиводоканал" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час перебування у вимушеному прогулі, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Бродиводоканал», у якому просить суд: визнати незаконним та скасувати Наказ директора КП «Бродиводоканал» № 69/ВК від 29.06.2016 року «Про звільнення працівника», яким було звільнено ОСОБА_2 з посади механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації КП «Бродиводоканал»; поновити ОСОБА_2 на посаді механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації КП «Бродиводоканал»; стягнути з КП «Бродиводоканал» на користь ОСОБА_2 12 278 грн. 36 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також понесені витрати на отримання правової допомоги в розмірі 4 600 гривень. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказ директора КП «Бродиводоканал» № 69/ВК від 29.06.2016 року вважає незаконним, необґрунтованими та таким, що підлягає скасуванню, оскільки 08.09.2015 року, з моменту винесення наказу директором КП «Бродиводоканал», розпочалася процедура скорочення чисельності працівників. Разом з тим йому, відповідачем не було запропоновано іншої роботи на підприємстві попри наявні вакантні посади, які відповідали його кваліфікаційним вимогам. Зокрема з 01 червня 2016 року до штатного розпису була введена посада майстра дільниці маркетингу метрології та сервісу, яка не була йому запропонована, хоча він відповідав кваліфікаційним вимогам. Натомість, на цю посаду була прийнята особа - пенсіонер з педагогічною освітою. З 01 липня 2016 року звільнився у зв'язку з переходом на військову службу інженер з охорони праці. Ця посада теж не пропонувалась. Окрім цього, на підприємстві є тимчасово вакантна посада головного інженера, працівник який займає цю посаду призваний на військову службу.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач - ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відтак, розглядається апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права. Звертає увагу, що йому не було запропоновано жодної іншої посади, на яку його можна було перевести на умовах безстрокового або строкового трудового договору. Просить рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Також просить вирішити питання судових витрат, понесених при отриманні правової допомоги під час оскарження рішення в суді апеляційної інстанції.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1- 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що роботодавець - адміністрація КП «Бродиводоканал», розірвавши трудовий договір із ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не допустила порушень трудового законодавства, як це вказував у своїх позовних вимогах позивач.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Згідно розпорядження міського голови від 16 вересня 2014 року № 75/03-02-01 «Про штатні розписи комунальних підприємств м. Броди» з метою упорядкування та оптимізації структури та штатної чисельності працівників був виданий наказ по КП "Бродиводоканал" № 124 від 30 жовтня 2014 року, яким, зокрема, передбачалося виведення зі штатного розпису підприємства посади "Механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації".

Відповідно до Наказу № 61 від 08.09.2015 року, з 09.12.2015 року скорочено такі посади та виведено їх із штатного розпису на поточний рік: механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації (т. 1 а.с. 6).

25.03.2016 року профспілковий комітет КП «Бродиводоканал» надав згоду на скорочення посади механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації, що стверджується відповідним протоколом № 3 засідання профспілкового комітету (т. 1 а.с. 33-35).

29.04.2016 року ОСОБА_2 попереджено про майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі наказу № 61 від 08.09.2015 року, що стверджується письмовим попередженням (т. 1 а.с. 5).

Згідно наказу від 29.06.2016 року № 69/ВК «Про звільнення працівника», ОСОБА_2 звільнено з посади механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації у зв'язку з скороченням штату працівників підприємства згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, з 29 червня 2016 року (т. 1 а.с. 4).

Враховуючи, що подання директора КП «Бродиводоканал» щодо надання згоди профспілковим комітетом на скорочення посади механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації розглядалось без присутності працівника ОСОБА_2, як цього вимагає ст. 43 КЗпП України, суд першої інстанції, зупинив провадження у справі та звернувся до профспілкового комітету КП «Бродиводоканал» із запитом щодо згоди на розірвання трудового договору між КП «Бродиводоканал» та ОСОБА_2

Відповідно до протоколу № 15 від 05.12.2016 року засідання профспілкового комітету КП «Бпродиводоканал», профспілковим комітетом надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_2

За приписами ч. 6 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 ст. 40, п. п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

З матеріалів справи вбачається, сторонами не заперечується, що попереджаючи ОСОБА_2 про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, адміністрація КП «Бродиводоканал» не пропонувала останньому іншу роботу на цьому ж підприємстві.

З письмових доказів, які надані відповідачем, а саме письмового пояснення від 18 травня 2018 року (т. 2 а.с. 60-61) вбачається, що вакантними з дня повідомлення позивача про звільнення та по день видання наказу про його звільнення були посади:

секретар-друкарка;

слюсар АВР водопровідної дільниці ІІІ розряду;

слюсар АВР каналізаційної дільниці ІІІ розряду;

водій автотранспортного засобу.

Отже, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог надано посвідчення від 09.07.1983 року про те, що йому присвоєно третій розряд слюсаря та посвідчення водія за категоріями В,С, що підтверджує можливість виконання останнім вакантних посад: слюсар АВР водопровідної дільниці ІІІ розряду, слюсар АВР каналізаційної дільниці ІІІ розряду, водій автотранспортного засобу.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення сторони відповідача, що для зайняття посади водія автотранспортного засобу, обов'язковою умовою є кваліфікація водія автотранспортного засобу І класу (довідка від 04.07.2018 року за № 48, т. 2 а.с. 152-154) виходячи з наступного.

Відповідно до класифікатора професій клас: 8322 це - водії автотранспортних засобів та робітники з обслуговування автотранспортної техніки.

З штатного розпису із внесеними змінами, подаваного відповідачем 11.04.2017 року (т. 2 а.с. 192-210), вбачається, що в спірний період на дільниці автомобільно-технічної експлуатації підприємства були дві посади водія автотранспортного засобу на автомобіль об'ємом двигуна 1,8 (по класифікатору професій клас 8322) та 6 посад водіїв автотранспортного засобу по класифікатору професій клас 8322), а тому твердження відповідача, що вакантною була посада водія автотранспортного засобу (спец автомобіля) першого класу є безпідставною.

Питання підбору штату працівників належить виключно до компетенції роботодавця, ці правовідносини ґрунтуються на договірній основі, суд не може перебирати на себе не притаманні йому функції, він здійснює лише правову оцінку проведеної процедури звільнення.

Разом з тим, з наведеного вбачається, що під час здійснення заходів зі скорочення чисельності та штату згідно з приписами ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, відповідач повинен був запропонувати позивачу роботу водія автотранспортного засобу, слюсаря АВР водопровідної дільниці ІІІ розряду та слюсаря АВР каналізаційної дільниці ІІІ розряду або встановити неможливість виконання позивачем, згідно з його рівнем кваліфікації, освіти, знань, стажу та досвіду роботи, посадових обов'язків за наявними вакантними посадами.

Оскільки позивачу ОСОБА_2 не були запропоновані всі наявні вакансії, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання щодо неналежного виконання відповідачем обов'язку, визначеного у ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, та, як наслідок, порушення ним порядку звільнення позивача з займаної посади, що є підставою для визнання такого звільнення незаконним.

При цьому, неможливість поновлення працівника на попередній роботі, у разі його незаконного звільнення, може обумовлюватись виключно повною ліквідацією та утворенням нового підприємства, до якого працівник не переводився.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_2 слід поновити на роботі, а саме, на посаді механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації КП «Бродиводоканал», яку позивач обіймав до звільнення, а наказ директора КП «Бродиводоканал» № 69/ВК від 29.06.2016 року «Про звільнення працівника», яким було звільнено ОСОБА_2 з посади механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації КП «Бродиводоканал» визнати незаконним та скасувати.

Посилання позивача на те, що йому безпідставно не було запропоновано посаду головного інженера, яка була тимчасово вивільнена на момент його звільнення не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

В розумінні трудового законодавства вакантною вважається наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства лише та посада, на яку не укладений трудовий договір.

Сама по собі відсутність основного працівника у зв'язку з відпусткою, хворобою та інш., посада, яку він займає, не може вважатись вакантною, оскільки відсутність працівника на роботі, викликана такими причинами, свідчить про тимчасову відсутність працівника.

Крім того, за правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок) передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата (абз. 3 п. 2). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Відповідно до довідки, виданої відповідачам (т. 2 а.с. 155) - середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 52,68 грн. /(2000,04 + 1907,20) : (21 + 19) = 52,68/.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_2 відбулося 29.06.2016 року, то час вимушеного прогулу становить 496 днів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26 129,28,00 грн. (сума вказана без утримання податків й інших обов'язкових платежів), обчислення якого розпочинається з дня його звільнення по дату поновлення на роботі (день ухвалення рішення), виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку (52,68 грн. х 496 днів = 26 129,28,00 грн.).

Слід зазначити, що згідно абзацу 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд зазначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

З урахуванням характеру спірних правовідносин колегія приходить до переконання, що рішення, в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення в його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, в силу вимог п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України необхідно допустити до негайного виконання.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України, в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV діючого на момент ухвалення оскаржуваного рішення, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. За приписами ст. 60 ЦПК України в редакції 2017 року представником у суді може бути адвокат.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано ст. 59 Конституції України та ст. 12 ЦПК України (яка лдіяла на час розгляду справи в суді першої інстанції). На час розгляду справи апеляційним судом право на правничу допомогу передбачено ст.15 ЦПК України. За змістом ст.ст. 79, 84 ЦПК України (в редакції, діючій на час розгляду справи судом першої інстанції), та ст.133, 137 ЦПК України (в редакції, діючій на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Як передбачено ст. ст. 15, 60, 62 ЦПК України та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правничу допомогу в суді може надавати адвокат, повноваження адвоката як представника посвідчується довіреністю або ордером.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнта. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини справи. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських послуг, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а й також чи сума їх була обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З метою отримання правової допомоги відповідачами було укладено договір про надання правової допомоги № 1/07/2016 від 26 липня 2016 року з Адвокатським об'єднанням «Пилипенко і Партнери» (т. 1, а.с. 7).

На підтвердження розрахунку за надання правової допомоги та понесених витрат ОСОБА_2 надано: ордер виданий ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 3 а, 166), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видане ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 9), квитанцію на суму 1 800, 00 грн. (т. 1, а.с. 98), акт виконаних робіт (т. 1, а.с. 102), квитанція на суму 1 000, 00 грн. (т. 1, а.с. 117), акт виконаних робіт (т. 1, а.с. 116), квитанція на суму 1 800, 00 грн. (т. 1, а.с. 144), акт виконаних робіт (т. 1, а.с. 143).

Колегія суддів приходить до переконання, що стягнення 4 600, 00 гривень за правничу допомогу на користь ОСОБА_2 є обґрунтованим, враховуючи складність справи, кваліфікацію адвоката, час затрачений в судових засіданнях, підготовку позовної заяви, уточнення позовної заяви та інше. Такий розмір винагороди є співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовів майнового та немайнового характеру.

Позивачем заявлені вимоги про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошових сум.

Згідно п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подачу позову про стягнення заробітної плати, тому судовий збір з позовної заяви не сплачувався.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції станом на час звернення до суду, розмір судового збору з позовів майнового характеру поданих фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції станом на час звернення до суду, розмір судового збору з позовів немайнового характеру поданих фізичною особою, становить 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складав 1378, 00 гривень.

Враховуючи викладене, за подання у 2016 році до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру була передбачена сплата судового збору у розмірі 551, 20 грн.

За позовну вимогу майнового характеру позивач мав сплатити також 551, 20 грн.

Згідно п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за звернення до суду з апеляційною скаргою розмір судового збору становить - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом слід було б сплатити судовий збір в розмірі 1 653, 60 грн. (551, 20 + 551, 20 + 551, 20 =1653,60), відповідно, при зверненні до суду з апеляційною скаргою слід було сплатити судовий збір в розмірі 1 818, 96 грн.

Отже, згідно вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 472, 56 грн., від сплати якого позивач звільнений відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, з наведених вище мотивів та підстав оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті позову.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384, 390, 430 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Бродиводоканал" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час перебування у вимушеному прогулі задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати Наказ директора КП «Бродиводоканал» № 69/ВК від 29.06.2016 року «Про звільнення працівника», яким було звільнено ОСОБА_2 з посади механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації КП «Бродиводоканал».

Поновити ОСОБА_2 на посаді механіка дільниці автомобільно-технічної експлуатації КП «Бродиводоканал».

Допустити негайне виконання даного судового рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення в його користь заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з КП «Бродиводоканал» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 80600, Львівська область, м. Броди, вул. Стуса, 22а ЄДРПОУ: 20801937) на користь ОСОБА_2 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_1) 26 129 грн. (двадцять шість тисяч сто двадцять дев'ять грн. 28 коп.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу(сума вказана без утримання податків й інших обов'язкових платежів).

Стягнути з КП «Бродиводоканал» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 80600, Львівська область, м. Броди, вул. Стуса, 22а ЄДРПОУ: 20801937) на користь ОСОБА_2 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_1) витрати на отримання правової допомоги в розмірі 4 600 гривень (чотири тисячі шістсот грн.) .

Стягнути з КП «Бродиводоканал» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 80600, Львівська область, м. Броди, вул. Стуса, 22а ЄДРПОУ: 20801937) на користь держави судовий збір в розмірі 1653,60 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні шістдесят копійок) за подання позову до суду першої інстанції та в розмірі 1818,96 грн. (одна тисяча вісімсот вісімнадцять гривень дев'яносто шість копійок) за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 17 липня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.