КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9524/17 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Борейко Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС України у Київській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 16.05.2017 р. №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки";

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.07.2017 р. №Ф-0003811309;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10.07.2017 р. №0003821309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 10.07.2017 р. №0003801309, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 р. №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки".

Визнано протиправним та скасовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.07.2017 р. №Ф-0003811309, складену Головним управлінням ДФС у Київській області.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.07.2017 р. №0003821309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.07.2017 р. №0003801309.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління ДФС у Київській області подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що позови платників податків спрямовані на оскарження, зокрема, наказів про призначення перевірки, можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки, в даному випадку, посадових осіб відповідача було допущено до перевірки, а тому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень. Також, апелянт вказує на правомірність донарахування оскаржуваними рішеннями податкового органу сум єдиного внеску та застосування штрафних санкцій.

06.07.2018 р. на адресу Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС України у Київській області у період із 25.05.2017 р. по 09.06.2017 р. проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності із 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., за результатами якої, 16.06.2017 р. складено акт №393/10-36-13-09/2886520203.

В зазначеному акті зафіксовано порушення позивачем:

- п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що полягає у заниженні єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн., у тому числі за 2014 р. - 72882,31 грн., за 2015 р. - 77050,59 грн., за 2016 рік - 82695,36 грн.;

- пп. 168.4.5 п. 168.1 ст. 168, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, що полягає у несплаті військового збору, утриманого із доходу фізичних осіб (найманих працівників) у сумі 1653,45 грн.

За наслідками перевірки відповідачем 10.07.2017 р. прийнято:

- вимогу № Ф-0003811309, згідно з якою, відповідач вимагає сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн.;

- рішення №0003821309, яким до позивача, у зв'язку з донарахуванням єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн., застосовано штрафні санкції у розмірі 34611,98 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0003801309, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 619,88 грн. та нараховано пеню у розмірі 273,44 грн.

Не погоджуючись з наказом про призначення перевірки та даними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення

Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

В розумінні пп.75.1.2 п. 75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до вимог п.77.1 ст.77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Згідно з п.77.2 ст.77 ПК України, до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (п.77.4 ст. 77 ПК України).

Відповідно до абз. 1-4 п.81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

-направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

-копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

-службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до абз.5 п.81.1 ст.81 ПК України, непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом першої інстанції встановлено, що документальну планову виїзну перевірку позивача проведено на підставі оскаржуваного наказу від 16.05.2017 р. №846, направлень на перевірку від 25.05.2017 р. №1230 та №1231.

В акті перевірки зазначено, що про проведення перевірки позивача проінформовано письмовим повідомленням від 16.05.2017 р. №193/10-36-13-09. Направлення на перевірку вручено позивачу 25.05.2017 р. , тобто у перший день проведення перевірки.

При цьому, відповідачем суду не надано доказів направлення примірника наказу позивачу, згідно з повідомленням. Копії письмового повідомлення від 16.05.2017 р. №193/10-36-13-09 відповідачем також надано не було.

Наразі, колегія суддів враховує, що платнику гарантується право оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Невиконання вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення перевірки та копії наказу про проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Між тим, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач допустив посадових осіб Головного управління ДФС України у Київській області до проведення перевірки.

Позивач не скористався правом не допуску посадових осіб до проведення перевірки, з підстав визначених ст. 81 Податкового кодексу України, та звернувся до суду з даним позовом вже після проведення такої.

Отже, перевірка вважається проведеною, як юридичний факт, в силу самого допуску до її проведення. Оскаржуваний наказ є вичерпаним, оскарження останнього не сприяє відновленню порушених прав платника, оскільки права останнього порушують лише наслідки проведення такої перевірки.

Згiдно з правовою позицiєю Верховного Суду України, яка викладена в постановi вiд 24 грудня 2010 року у справi за позовом Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Foods and Goods L.T.D." до Державної податкової iнспекцiї у Калiнiнському районi м. Донецька, третя особа - Державна податкова адмiнiстрацiя в Донецькiй областi, про скасування рiшення про застосування штрафних (фiнансових) санкцiй, платник податкiв, який вважає порушеним порядок та пiдстави призначення податкової перевiрки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осiб контролюючого органу до такої перевiрки. Якщо ж допуск до проведення перевiрки вiдбувся, в подальшому предметом розгляду в судi має бути лише суть виявлених порушень податкового та iншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, згiдно з правовою позицiєю Верховного Суду України, саме на етапi допуску до перевiрки платник податкiв може поставити питання про необґрунтованiсть її призначення та проведення, реалiзувавши своє право на захист вiд безпiдставного та необґрунтованого здiйснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевiрки нiвелює правовi наслiдки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначеннi податкової перевiрки.

Аналогічний висновок щодо питання правомірності та проведення виїзної перевірки і наслідки допуску платниками податків до перевірки посадових осіб контролюючого органу висловлено Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 р., справа № 826/1205/16.

Щодо посилання суду першої інстанції на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 р. у справі № 21-425а14 та від 09.02.2016 р. у справі № 21-5864а15, в яких зазначено про право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього незалежно від виду такої, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на те, що спірні правовідносини у вказаних справах виникли, у зв'язку з проведенням контролюючим органом саме невиїзних перевірок, умови та порядок проведення яких не передбачають вирішення питання допуску до проведення таких перевірок.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 16.05.2017 №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки".

Щодо правомірності вимоги податкового органу від 10.07.2017 р. № Ф-0003811309, про зобов'язання сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 232628,06 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено, що за період із 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р. позивачем занижено суму доходу від здійснення незалежної професійної діяльності, на який нараховується єдиний внесок, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням максимальної величини бази нарахування, на загальну суму 807971,09 грн., чим порушено вимоги абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9 Закону.

Відповідач визначив базу для нарахування єдиного соціального внеску шляхом ділення річного чистого доходу на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий, контролюючим органом.

Згідно з п. 178.4, п. 178.6 ст. 178 Податкового кодексу України, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.5 ч.1 ст.4 вищезазначеного Закону (в редакції, що діє з 01 січня 2015 року), платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Також, п.5 ч.1 ст.4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, що була чинною до 01 січня 2015 року), до платників єдиного внеску віднесені особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Частиною 3 ст.7 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, яка у відповідності до п.4 ч.1 ст.1 вищезазначеного Закону визначена, як максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.2 ст.9 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Згідно ч.8 ст.9 зазначеного Закону, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Таким чином, приватні нотаріуси зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, та звітним періодом для них є календарний рік. При цьому, приватними нотаріусами єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності за результатами календарного року, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Тобто, встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок передбачає, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця. Сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до контролюючого органу за результатами календарного року.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, наведеній в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №816/1228/17.

Наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 р. №454 було затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 3.4 якого передбачено: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку.

Отже, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок у графі "усього" таблиці 3 додатка 5 до Порядку, має відповідати чистому доходу, заявленому у податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що жоден із зазначених нормативних актів не вимагає від самозайнятої особи - приватного нотаріуса проводити обчислення суми чистого доходу в розрізі місяців за податковий період - календарний рік, та не містить посилань при проведенні розрахунку єдиного внеску на Книгу обліку доходів та витрат, а єдиною вимогою є відповідність річній податковій декларації.

В той же час, зі змісту акту перевірки вбачається, що порушень у визначенні сум оподатковуваного доходу (чистого доходу) у деклараціях позивача про майновий стан і доходи за 2014-2016 роки не встановлено. Висновками перевірки підтверджено правильність проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за період 2014-2016 роки, що підлягає сплаті до бюджету позивачем, не встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності, протиправність формування показників, відображених у вказаній декларації щодо визначення суми чистого оподатковуваного доходу чи не підтвердження такого доходу первинними документами бухгалтерського обліку, контролюючим органом не зазначено.

Відтак, позивач сформував зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваної вимоги та наявність підстав для її скасування є правильним.

Враховуючи відсутність порушення позивачем норм законодавства щодо адміністрування єдиного соціального внеску, відповідно, відсутні і правові підстави для нарахування штрафних санкцій, а тому рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування нарахованого єдиного внеску також є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 10.07.2017 р. № 0003801309 та наявності підстав для його скасування, оскільки висновок контролюючого органу про те, що позивачем не сплачено військовий збір, утриманий із доходу фізичних осіб (найманих працівників), у розмірі 1653,45 грн., спростовується наявними у матеріалах справи доказами, якими підтверджується факт сплати позивачем військового збору у розмірі 1653,45 грн. (а.с. 74-89).

При цьому, акт перевірки містить висновки про відсутність порушень позивачем повноти і своєчасності утримання військового збору з доходів фізичних осіб.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 р. №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки" помилково задоволено, а тому постанова суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню скасуванню в частині задоволення позовної вимоги Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки" з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року скасувати в частині задоволення позовної вимоги Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки" та прийняти в цій частині нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 р. №846 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки" - відмовити.

В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.

Повний текст постанови складено - 16 липня 2018 року.