АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/219/18 Номер провадження 22-ц/786/1376/18Головуючий у 1-й інстанції Гвоздик А. Є. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді:ОСОБА_1,

Суддів: Абрамова П.С., Карпушина Г.Л.,

Секретар: Колодюк О.П.,

За участі: позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року ухваленого під головуванням судді Гвоздик А.Є. по справі за позовом ОСОБА_4 до Надеждинської сільської ради про визнання права на земельну ділянку (пай).

    Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила визнати дійсним укладений в усній формі 21.08.1998 року між померлою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договір дарування права на земельну частку (пай) з подальшим визнанням за нею права власності на цю земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_2 у період з 1992 року по 1999 рік доглядала за ОСОБА_5, яка проживала в в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказувала, що ОСОБА_5 у 1998 році подарувала їй сертифікат на право на земельну частку (пай) у КСП «Червоний партизан» розміром 4,06 умовних кадастрових гектари серії ПЛ № 0223185 виданий Диканською районною державною адміністрацією 27.12.1996 року, про що написала розписку.

В подальшому, у зв'язку із погіршенням стану здоров'я та похилим віком ОСОБА_5 померла, при цьому не встигнувши нотаріально закріпити їхню угоду.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області про визнання угоди дійсною та визнання права власності на земельну ділянку (пай) відмовлено.

Не погодившись з рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що місцевий суд не застосував до спірних правовідносин ст. 243,244 ЦК УРСР, якими визначено, що договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Вказувала, що прийняла у власність безоплатно від ОСОБА_6 право на земельну частку ( пай) у КСП «Червоний партизан» розміром 4,06 умовних кадастрових гектар, що підтверджується передачею їй документу яке посвідчує таке право – сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ПЛ №0223185 від 27.12.1996 року. Доказом відчуження також є власноручно написана ОСОБА_5 розписка.

Посилання місцевого суду на те, що не надано доказів у підтвердження перешкод посвідчити договір дарування за життя дарувальника , скаржник вважає безпідставними, оскільки на час укладення договору дарування за ОСОБА_5 здійснювався догляд.

Вказана обставина свідчать про те, що в той час вона не могла звернутися до нотаріуса з метою посвідчення договору дарування.

22 червня 2018 року Надеждинська сільська рада Диканського району Полтавської області подала відзив на апеляційну скаргу та не заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, оскільки вона дійсно довгий час доглядала за ОСОБА_5 та остання подарувала позивачці належне їй згідно з сертифікатом право на земельну частку ( пай). Дане волевиявлення було зареєстроване та засвідчене секретарем сільської ради. Позивачкою дарунок прийнято.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що ОСОБА_5, як члену колективного сільськогосподарського підприємства «Червоний партизан» було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0223185 ( а.с.14).

Із наявної в матеріалах справи розписки вбачається, що ОСОБА_5 подрувала належний їй сертифікат на право на земельну земельну частку (пай) серії ПЛ № 0223185 ОСОБА_2В.( а.с.17).

Вказана розписка була написана власноручно померлою ОСОБА_5 та посвідчена секретарем сільської ради 20.02.1999 року.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що договір дарування потребує обов’язковому нотаріальному посвідченню, а позивачка не надала доказів у підтвердження наявності перешкод посвідчити договір дарування за життя дарувальника. При цьому керувався нормами ЦК України.

Крім того, посилався на п.15 перехідних положень ЗУ України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського значення, але не раніше 01.01.2016 року в якому зазначено, що не допускається, зокрема купівля-продаж або інший спосіб відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Проте, Апеляційний суд Полтавської області не може погодитись з висновками місцевого суду в частині застосування норм матеріального права.

Із справи вбачаться, що ОСОБА_5, як члену колективного сільськогосподарського підприємства «Червоний партизан» було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0223185 ( а.с.14).

Із наявної в матеріалах справи копії розписки вбачається, що ОСОБА_5 в 1998 році подрувала належний їй сертифікат на право на земельну земельну частку (пай) серії ПЛ № 0223185 ОСОБА_2В.( а.с.17).

Вказана розписка була написана власноручно померлою ОСОБА_5 та посвідчена секретарем сільської ради20.02.1999 року.

Таким чином до спірних правовідносин слід застосувати норми Цивільного кодексу Української РСР № 1540-VІ від 18 липня 1963 року (чинного на час написання розписки)

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР № 1540-VІ від 18 липня 1963 року цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР  угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 243 Цивільного кодексу Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

В силу вимог ч. 1 ст. 45 Цивільного кодексу Української РСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно роз’яснень п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року № 3 « Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договір довічного утримання; застави; купівлі- продажу; дарування.

Відповідно до ч.2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю чи частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд в праві за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Проте, у справі відсутні належні та допустимі докази щодо перешкод посвідчити договір дарування за життя дарувальника.

Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, слід виключити з мотивувальної частини рішення місцевого суду посилання на п. 15 Перехідних положень Земелного Кодеку України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок, оскільки на час укладення договору дарування (в 1998 році) вказані норми не діяли, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення місцевого суду підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року змінити.

Вважати вірним застосування норм матеріального права, що вказані в мотивувальній частині судового рішення.

В іншій частині рішення Диканського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя                                                     Л.М. Хіль

Судді:                                                                             П.С. Абрамов

                                                                                                   ОСОБА_7

З оригіналом згідно:

суддя                                                                 Л.М. Хіль