КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2018 р. Справа№ 910/1378/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі Денисюк І.Г.

розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 (повний текст складено 17.05.2018)

у справі № 910/1378/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Приватного підприємства "Столичні Будинки",

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 103 257, 14 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 позовні вимоги Приватного підприємства "Столичні Будинки" задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Приватного підприємства "Столичні Будинки" заборгованість у розмірі 61 295, 24 грн., 3% річних у розмірі 2 675, 85 грн., інфляційні витрати у розмірі 11 830, 42 грн. та судовий збір у розмірі 1 293, 49 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 року по справі № 910/1378/18 за позовом Приватного підприємства "Столичні Будинки" до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та прийняти у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" 11.06.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі № 910/1378/18, та встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн.*100 = 176 200 грн.).

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/1378/18 є вимоги про стягнення 103 257,14 грн. вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

27.06.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.04.2006 між виконавчим комітетом Бучанської селищної ради, Комунальним підприємством "Бучабудзамовник" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" було укладено Договір №39, за умовами якого Товариство прийняло на себе зобов'язання з проектування та будівництва на земельній ділянці за місцем розташування - смт. Буча, у межах вул. Вишнева, вул. Нове Шосе, вул. Б. Хмельницького, житлового будинку №1, дитячого садка на 140 місць, інженерних споруд і мереж (в т.ч. підземний перехід), котельної (перший пусковий комплекс); житлових будинків №2, 3 школи на 900 місць (другий пусковий комплекс); житлового будинку №4, наземного багатоповерхового паркінгу, які після завершення будівництва стають окремим майном, а також здійснювати заходи щодо залучення інвестицій на будівництво.

Відповідно до п. 3.3. Договору №39 від 21.04.2006 сторони домовились, що власником об'єкта, у тому числі майнових прав на об'єкт до здачі його Державній приймальній комісії є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд".

З матеріалів справи вбачається, що Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" у відповідності до Договору №39 від 24.04.2006 як забудовником було здійснено будівництво будинку 14 по вул. Нове Шосе у м. Буча у Київській області.

17.02.2011 замовником, генпроектувальником, генпідрядником (Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд") та субпідрядними організаціями складено акт готовності об'єкта до експлуатації №1902, пунктом 7 якого встановлено, що на об'єкті (АДРЕСА_1) виконані згідно з державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після індивідуального та комплексного випробування комісіями.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області видано сертифікат відповідності №00001902 від 18.02.2011, яким засвідчено відповідність закінченого будівництва (окремого пускового комплексу) проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації 252 квартир житлового будинку №3 (ІІІ черга, 1-й пусковий комплекс кварталу багатоповерхової житлової забудови) за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Нове Шосе, буд. 14.

Рішенням Правління Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" було визначено ПП "Столичні Будинки" експлуатуючою організацією по житловому будинку №3 м. Буча (вул. Нове Шосе, буд. 14), яке зафіксоване у протоколі №53 засідання правління відповідача від 26.09.2011.

На виконання вказаного рішення правління відповідача щодо передачі в експлуатацію житлового будинку №3 м. Буча (вул. Нове Шосе, буд. 14) з нежитловими приміщеннями, ІТП та насосною станцією на баланс, обслуговування та експлуатацію ПП "Столичні Будинки" наказом Голови правління-президента Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" №102/0/8-11 було доручено відповідальним особам організувати передачу спірного будинку з нежитловими приміщеннями, ІТП, насосною станцією та всієї необхідної документації ПП "Столичні Будинки" до 31.10.2011.

Уповноваженими представниками Приватного підприємства "Столичні Будинки" та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" 27.09.2011 складено акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, у відповідності до якого відповідачем було передано позивачу на баланс частину житлового комплексу - будинок №14 по вул. Нове Шосе у м. Буча (будівельний №3).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності Підприємства є комплексне обслуговування об'єктів (код КВЕД 81.10).

Так, комплексне обслуговування об'єктів згідно коду КВЕД 81.10 включає надання комплексу допоміжних послуг у приміщеннях клієнта. Ці послуги включають загальне прибирання приміщень, догляд за ними, усунення сміття, забезпечення охорони та безпеки, доставку пошти, послуги портьє, прання та суміжні послуги допоміжного характеру. Зазначені види послуг здійснює обслуговуючий персонал, який не відповідає за результати діяльності компанії або роботи клієнта, а також також:

- обслуговування зайнятих урядом і органами державного управління будинків;

- управління житлом та іншим нерухомим майном у співвласності;

- діяльність житлово-експлуатаційних контор;

- діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та їх асоціацій;

- діяльність садових товариств, гаражних і житлово-будівельних кооперативів.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина 2 статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (надалі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Враховуючи наведене вбачається, що будинок №14 по вул. Нове Шосе у м. Буча Київської області знаходиться на балансі Приватного підприємства "Столичні Будинки", яка є виконавцем житлово-комунальних послуг.

Невід'ємною частиною будинку за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Нове Шосе, буд. 14 є нежитлові приміщення, розташовані на його першому поверсі, а саме: офіси 268, 269,270, 271, 274. Вказані офіси станом на дату прийняття спірного будинку на баланс позивачем не були проданими забудовником та відповідно майнові права на них, як на новостворений об'єкт, належали забудовнику - Приватному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд".

З матеріалів справи вбачається що, відповідний договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території між Приватним підприємством "Столичні Будинки" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" не укладався, проте позивач стверджує, що ним надавались відповідачу відповідні послуги починаючи з січня 2012 року та відповідно позивач нараховував відповідачу плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак останній кошти за вказані послуги не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив сплатити наявну у нього заборгованість з оплати наданих Підприємством послуг, а саме, вимога вих. №670 від 17.08.2016, претензія вих. №839 від 10.10.2016, претензія вих. №118 від 12.05.2017, вимога вих. №309 від 19.10.2017, претензія вих. №316 від 29.11.2017, однак, матеріали справи не містять сплати відповідачем наявної заборгованості.

Даний спір виник у зв'язку наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 64 065,63 грн. за надані у період з січня 2012 року по січень 2018 року послуги. Крім того, позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань просить стягнути з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" інфляційні витрати у розмірі 33 424,30 грн. та 3% річних у розмірі 5 767,21 грн., нараховані за період з 01.01.2012 по 01.01.2018.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц та постановах Верховного Суду України від 18.06.2016 у справі №922/5923/14, №6-59цс13 від 30.10.2013, №6-2951цс15 від 20.04.2016.

Посилання відповідача на те, що ним не зареєстровано право власності на спірні нежитлові приміщення (офіси), як на обставину, що свідчить про не споживання ним послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також відсутність у нього обов'язку з оплати наданих позивачем послуг, місцевим господарським судом вірно відхилені з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, як забудовником було створено об'єкт нерухомості - будинок №14 по вул. Нове Шосе у м. Буча Київської області, невід'ємною частиною якого є нежитлові приміщення, розташовані на його першому поверсі, а саме: офіси 268, 269, 270, 271, 274.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Сертифікатом відповідності №00001902 від 18.02.2011, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, засвідчено відповідність закінченого будівництва (окремого пускового комплексу) проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації 252 квартир житлового будинку №3 (ІІІ черга, 1-й пусковий комплекс кварталу багатоповерхової житлової забудови) за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Нове Шосе, буд. 14.

Також місцевим господарським судом вірно відхилені доводи відповідача про те, що останнім не введено в експлуатацію спірні нежитлові приміщення, а наданий суду сертифікат підтверджує лише прийняття житлових квартир даного будинку до експлуатації, оскільки, по-перше, у відповідності до акту готовності об'єкта до експлуатації №1902 від 17.02.2011 на об'єкті (АДРЕСА_1) виконані згідно з державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після індивідуального та комплексного випробування комісіями.

Таким чином, виконання всіх робіт у спірному будинку свідчить і про завершення всіх будівельних робіт у будинку в цілому, в тому числі в його нежитлових приміщеннях.

Також, станом на дату видачі відповідачу сертифікату відповідності №00001902 від 18.02.2011 механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів був врегульований чинним на той час Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №923 від 08.10.2008 (надалі - Порядок).

Як визначено п. 2 вказаного Порядку, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами за формою згідно з додатком 1.

Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Як передбачено п. 7 Порядку, що у разі коли подана замовником заява з документами, що додаються до неї, відповідає вимогам пунктів 3 і 4 цього Порядку, інспекція проводить підсумкову перевірку відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації (надалі - підсумкова перевірка), яка розпочинається не пізніше ніж на третій робочий день після реєстрації заяви.

У відповідності до п. 9 Порядку на закінченому будівництвом об'єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією та державними стандартами, будівельними нормами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання.

Отже, необхідною умовою видачі сертифікату відповідності є виконання всіх передбачених проектною документацією та державними стандартами, будівельними нормами і правилами робіт.

Разом з тим, як вбачається з наведених положень Порядку об'єкт будівництва приймається в цілому, в той час як видача сертифікату відповідності лише на частину такого об'єкту, зокрема лише на житлові квартири (як стверджує відповідач в даному випадку), є неможливою в силу приписів законодавства та є цілком логічним, оскільки невиконання всіх робіт з будівництва об'єкту нерухомості на його першому поверсі, або невідповідність таких робіт проектній документації та державним стандартам, будівельним нормам і правилам створює загрозу для приміщень, які розташовані на верхніх поверхах.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сертифікатом відповідності №00001902 від 18.02.2011 підтверджено введення в експлуатацію всього спірного об'єкту нерухомості, в тому числі офісів 268, 269, 270, 271, 274.

Вказані висновки суду підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_1 від 22.09.2017 право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нежитлове приміщення (офіс) 270 за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстроване в тому числі на підставі сертифікату відповідності №00001902 від 18.02.2011.

Також скаржник стверджує, що нежитлові приміщення, які розташовуються у спірній будівлі, підлягали введенню в експлуатацію на підставі окремого сертифікату відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень.

Дійсно з матеріалів справи вбачається, що в окремих документах щодо відчуження нерухомих приміщень у будівлі міститься посилання на сертифікат відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень (наприклад, в акті прийняття-передачі об'єкту інвестування до Інвестиційного контракту №16-206/Н7 від 08.02.2011, в акті прийняття-передачі об'єкту інвестування до Інвестиційного контракту №16-231/Н5-Б3).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом неодноразову відкладалось судове засідання з метою надання відповідачу можливості надати примірник вказаного свідоцтва для огляду судом, дане свідоцтво так і не було надано суду.

У відповідності до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 вказаної статті у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач стверджував про відсутність події введення в експлуатацію нежитлових приміщень у спірній будівлі, тому місцевий господарський суд запропонував йому надати відповідні докази, яким в даному випадку є сертифікат відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень та надав достатньо часу для подання таких доказів, проте відповідач не скористався своїм правом довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Неможливість надання відповідачем сертифікату відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень, свідчить про те, що посилання відповідача на не введення в експлуатацію спірних нежитлових приміщень та не здійснення Товариством реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення є лише спробою ухилення відповідача від сплати за спожиті послуги.

Враховуючи викладене, апеляційний г8осподарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сертифікат відповідності №00001902 від 18.02.2011 підтверджує введення в експлуатацію буднику в цілому та офісів 268, 269, 270, 271, 274 в АДРЕСА_1 зокрема, а відтак спірний будинок є об'єктом завершеного будівництва, майнові права на який виникли у особи, яка його створила - забудовника (відповідача).

Разом з тим, момент звернення власника до відповідного органу з метою проведення державної реєстрації залежить від волевиявлення власника. Крім того, не проведення державної реєстрації права власності не свідчить про те, що власник не отримував відповідні житлово-комунальні послуги в спірний період.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц та постановах Верховного Суду України від 18.06.2016 у справі №922/5923/14, №6-59цс13 від 30.10.2013, а також у постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2017 у справі №910/17128/16.

При цьому, положеннями ч. 3 ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власність зобов'язує, що більш конкретизована в положеннях ст. 322 вказаного Кодексу, які визначають обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (норми даної статті поширюються не лише на власника, а й на особу, яка наділена майновими правами щодо нього у найбільшому обсязі).

В пункті 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" наявне визначення спільного майна багатоквартирного будинку, згідно якого це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Частиною 1 статті 7 вказаного Закону встановлено обов'язки співвласників багатоквартирного будинку, серед яких, зокрема, є забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Апеляційний господарки суд відзначає, що різновидом майна є майнові права, а відповідач у спірний період був власником майнових права на нежитлові приміщення на вказані офіси.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що власник майнових прав на нерухоме майно (житлові чи нежитлові приміщення в багатоквартирному житловому будинку) за умови введення його в експлуатацію та обслуговування є зобов'язаний нести витрати на його обслуговування на рівні з іншими співвласниками приміщень у такому будинку, незалежно від факту проведення державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно. Такий висновок, в тому числі обґрунтований тим, що з моменту введення майна в експлуатацію таке майно фактично створене та існує, і, як наслідок, потребує утримання, а покладення такого обов'язку на іншу частину власників майна (майнових прав) на приміщення такого багатоквартирного будинку призведе до порушення принципу рівності таких співвласників.

Дійсно, проведення державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно після його введення в експлуатацію є правом, а не обов'язком власника майнових прав. Разом тим, в силу приписів ст. 13 Цивільного кодексу України реалізацією такого права не може бути заподіяно шкоду іншим співвласникам багатоквартирного будинку чи управляючій компанії, а поведінка відповідача при розгляді справи дає підстави вважати, що однією із причин не проведення державної реєстрації права власності на майнові права на спірні об'єкти нерухомості протягом 6 років за умови введення в експлуатацію багатоквартирного будинку є саме небажання брати участь в пропорційних витратах на утримання такого будинку.

Таким чином, спроба відповідача уникнути виконання свого обов'язку із утримання спірного будинку та його прибудинкової території (тобто, належного йому на праві спільної сумісної власності майна) шляхом не здійснення реєстрації права власності на належні йому нежитлові приміщення суперечить як закріпленим в положеннях ст. 13 Цивільного кодексу України межах здійснення прав, так і визначеним в положеннях ст. 509 Цивільного кодексу України засадам добросовісності, розумності і справедливості.

Місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку, що саме у відповідача наявний (був наявний до продажу іншим особам) обов'язок із утримання офісів 268, 269, 270, 271, 274 в АДРЕСА_1 у період з лютого 2012 року по січень 2018 року, який в свою чергу включає в себе обов'язок нести витрати за утримання його майна, в тому числі з оплати утримання будинку та прибудинкової території.

Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу відповідача, що як вбачається з наявного в матеріалах справи наказу Голови правління-президента Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" №102/0/8-11 передання спірного будинку на баланс ПП "Столичні Будинки" здійснювалось, в тому числі з нежитловими приміщеннями, а відповідно до акту приймання передачі житлового комплексу від 23.09.2011 комісією було встановлено, що спірний будинок було введено у експлуатацію 18.02.2011, та передано позивачу на баланс, відтак суд критично оцінює доводи відповідача, що останнім не споживались надані позивачем послуги з утримання спірного будинку та його прибудинкової території, невід'ємною частинного якого є офіси 268, 269, 270, 271, 274.

Матеріали справи не містять доказів щодо звернення відповідача в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання неякісних житлово-комунальних послуг.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, що в період з 01.01.2012 по 31.03.2017 застосувався тариф з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який за розрахунками позивача, здійсненими у відповідності до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011, становив 1,91 грн. за 1 кв.м., у період з 01.05.2016 по 31.03.2017 - застосовувався тариф у розмірі 2,23 грн. за 1 кв.м., а у період з 01.05.2017 по 31.01.2018 тариф у розмірі 3,21 грн. за 1 кв.м.

Відповідачем не заперечувалась обґрунтованість та правомірність застосованого позивачем тарифу, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України відсутні сумніви щодо правомірності застосованих Підприємством тарифів.

Як встановлено п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Вказана правова норма є спеціальною по відношенню до інших приписів цивільного законодавств, тому у даному випадку обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги не ставиться в залежність від наявності укладеного договору на надання таких послуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №6-59цс13 від 30.10.2013.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" установити, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

При цьому, оскільки між сторонами відсутній договір, який би передбачав строки, протягом яких відповідач повинен сплачувати позивачу за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та такий строк не визначений відповідною нормою законодавства, то у даному випадку підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, приймаючи до уваги вимогу вих. №670 від 17.08.2016, претензію вих. №839 від 10.10.2016, претензію вих. №118 від 12.05.2017, вимогу вих. №309 від 19.10.2017, претензію вих. №316 від 29.11.2017, а також факт звернення із даним позовом до господарського суду, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати Підприємству наданих послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

За вірними розрахунками місцевого господарського суду та, з урахуванням дат відчуження спірних офісів Товариством на користь третіх осіб, у відповідача наявна заборгованість з оплати послуг позивача, наданих у період з січня 2012 року по січень 2018 року, за офіс 269 - у загальному розмірі 8 690,67 грн., за офіс 268 - у загальному розмірі 7 829,79 грн., за офіс 274 - у загальному розмірі 15 194,30 грн., за офіс 270 - у загальному розмірі 17 182,09 грн., за офіс 271 - у загальному розмірі 12 398,39 грн., що разом становить заборгованість у розмірі 61 295,24 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У абзаці 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, та зважаючи на те, що утримання спірного будинку включає в себе утримання в тому числі розміщених у ньому нежитлових приміщень, а відповідачем не доведено, що ним не споживались відповідні послуги у спірний період, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність передбачених законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 61 295,24 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач, в порушення законодавства, у визначені ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи не містять, а відповідачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 61 295,24 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Також апеляційний суд погоджується з тим, що в іншій частині вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із сплати наданих йому послуг з утримання будинку та прибудинкової території слід відмовити, оскільки позивачем заявлено до стягнення вартість наданих послуг без врахування того, що офіс 268 був відчужений відповідачем 12.01.2017, а офіс 274 - 24.01.2018, а відтак обов'язок з оплати послуг за утримання будинку та прибудинкової території в цій частині не може бути покладений на відповідача, яке не являлось власником цих нежитлових приміщень.

Матеріали справи містять подану відповідач до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не визначено строків оплати послуг з утримання будинків та прибудинкової території, а відтак у даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Також встановлено, що у відповідача виник обов'язок із оплати на користь позивача вартості наданих у січні 2012 року - липні 2016 року послуг після звернення позивача з відповідною вимогою - вимога вих. №670 від 17.08.2016, а зі спливом семи днів після одержання відповідної вимоги відповідач є таким що прострочило виконання свого зобов'язання.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про те, що відповідачем допущено прострочення свого зобов'язання з оплати наданих у січні 2012 року - липні 2016 року послуг лише у серпні 2016 року, то відповідно позивач не пропущено строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 33 424,30 грн. та 3% річних у розмірі 5 767,21 грн., нараховані за період з 01.01.2012 по 01.01.2018.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Враховуючи викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Таким чином, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

З огляду на наведене, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, боржник несе відповідальність, передбачену частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат погоджується зі здійсненим розрахунком суду першої інстанції, яким встановлено, що правомірним буде стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 2 675,85 грн. та інфляційних витрат у розмірі 11 830,42 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 61 295,24 грн., 3% річних у розмірі 2 675,85 грн. та інфляційних витрат у розмірі 11 830,42 грн.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі № 910/1378/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі № 910/1378/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі № 910/1378/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі № 910/1378/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1378/18 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка

Повний текст постанови складено 18.07.2018