Справа № 369/891/18 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.

Провадження № 22-ц/780/2492/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.

Категорія 4 18.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Фінагеєва В.О.,

секретар судового засідання: Гуторка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Волчка А.Я. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу та стягнення компенсації вартості частки у спільному сумісному майні,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що 16 серпня 1986 року вона з відповідачем зареєструвала шлюб. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2006 року шлюб між сторонами був розірваний. Після розірвання шлюбу сторони припинили своє спільне проживання, відповідач намагався будувати стосунки з іншими жінками, внаслідок чого у нього від іншої жінки у 2008 році народився син ОСОБА_5. У 2011 році стосунки сторін покращились, вони почали періодично проживати разом чи у позивача у Черкасах, чи у відповідача у Києві. Так, з 01 грудня 2011 року позивач та відповідач прийняли рішення постійно проживати разом сім'єю, вести спільне господарство, мати взаємні права та обов'язки, спільний бюджет. Сторони проживали разом до 02 грудня 2013 року. За час їх спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без шлюбу з 01 грудня 2011 року по 02 грудня 2013 року сторонами за спільні кошти та для спільного використання на ім'я відповідача було придбано нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0600 га за 48258,00 грн., і квартиру за 149670,00 грн. Проте, позивачу стало відомо, що відповідач відчужив вказане майно своєму батьку, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

Тому, позивач просила суд встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сімєю без шлюбу з 01 грудня 2011 року по 02 грудня 2013 року; стягнути на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 а компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна, набутого ними за час проживання однією сім'єю без шлюбу у період з 01 грудня 2011 року по 02 грудня 2013 року, а саме: земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_3 з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, та квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 98964,00 грн.; вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Черкаси, РНОКПП НОМЕР_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця села Нагірна Жашківського району Черкаської області, РНОКПП НОМЕР_2, однією сім'єю без шлюбу з 01.12.2011 по 02.12.2013.

Стягнуто на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Черкаси, РНОКПП НОМЕР_1, з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця села Нагірна Жашківського району Черкаської області, РНОКПП НОМЕР_2, компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна, набутого ними за час проживання однією сім'єю без шлюбу у період з 01.12.2011 по 02.12.2013, а саме: земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_3 з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, та квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 98964,00 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Черкаси, РНОКПП НОМЕР_1, з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця села Нагірна Жашківського району Черкаської області, РНОКПП НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 1694,44 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та змінити рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вказує, що з 09 травня 2007 року вона та відповідач ОСОБА_4 почали проживати разом однією сім'єю, а 28 лютого 2014 року уклали шлюб. Вважає, що сторони у справі не могли проживати разом у період з 01 грудня 2011 року по 02 грудня 2013 року, оскільки відповідач у вказаний час проживав із нею - ОСОБА_2. Вважає, що оскаржуване рішення суду порушує її майновий інтерес щодо майна. Крім того, ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про застосування строків позовної давності.

ОСОБА_4 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що факт перебування у шлюбі з ОСОБА_2 значення для справи не має, оскільки період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 та період проживання з ОСОБА_3 не пересікаються. Вважає, що у нього не було спільного бюджету з ОСОБА_2, оскільки вона ніколи не працювала.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_4 визнав факт проживання разом із відповідачем період з 01 грудня 2011 року по 02 грудня 2013 року, і крім цього, вказане було підтверджено показами свідка.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошової компенсації, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що оскільки судом було встановлено факт проживання сторін однією сім'єю без шлюбу спірне майно було набуто сторонами у спільну сумісну власність за час їх спільного проживання сім'єю без шлюбу. При цьому факт отримання позивачем доходів за час проживання сторін однією сім'єю без шлюбу з вказує на її участь у формуванні сімейного бюджету з відповідачем. Оскільки судом було встановлено той факт, що зазначене майно було відчужене відповідачем іншій особі, здійснити поділ в натурі даного майна неможливо. Тому, суд вважав за можливе в порядку поділу спільного сумісного майна сторін, стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частини цього майна у розмірі половини витрачених коштів на його придбання.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 16 серпня 1986 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у Черкаському міському відділі ЗАГС, актовий запис №1950 (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася дитина - ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії 1-СР №079632 від 31 жовтня 2000 року (а.с.15).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2006 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний (а.с.14).

16 липня 2012 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, було набуто у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_3 з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с.16).

27 листопада 2013 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, було набуто у власність квартиру АДРЕСА_3 (а.с.17).

28 лютого 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 28 лютого 2014 року (а.с.88).

04 серпня 2017 року ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_3, про що свідчить копія договору дарування (а.с.52-54).

09 серпня 2017 року ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_3 з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про що свідчить копія договору дарування (а.с.55-58).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (а.с.63).

Відповідно до приписів частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст.74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши його у Постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1-3 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У матеріалах справи наявна копія постанови Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2018 року у справі №369/10618/17, зі змісту якої вбачається, що у жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зацікавлена особа ОСОБА_4 (а.с.84-85).

Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 знав про можливе порушення прав ОСОБА_2, оскільки він є учасником справи №369/10618/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, і помилково не застосував до спірних правовідносин положення статей ст.51 ЦПК України, не залучивши до участі у справі ОСОБА_2.

Колегія судів вважає, що майнові права ОСОБА_2 можуть бути порушені ОСОБА_4.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати строки позовної давності, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог відповідно до положень ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасувати повністю і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу та стягнення компенсації вартості частки у спільному сумісному майні - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «19» липня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко

СуддіЮ.М. Кулішенко

В.О. Фінагеєв