У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.01.07 Справа №21/154/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Соколова А.А.
за участю представників:
позивача -Овчарука О.О., дов.№389/10 від 29.12.2006р.
відповідача – не з’явився
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз”, м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 02.11.2006 року
у справі №21/154/06
за позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ
до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз”, м.Запоріжжя
про стягнення коштів
Установив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.11.2006р. у справі №21/154/06 (суддя Черкаський В.І.) позовні вимоги Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ(далі-ДК„Газ України”), задоволені частково, з відповідача – Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз”, м.Запоріжжя (далі-ВАТ „Запоріжгаз”), на користь позивача - ДК„Газ України” стягнуто 5.753.109грн.38коп.-основного боргу, 140.083грн. 22коп.– 3% річних, 301.620грн.28коп. – втрат від інфляції, 23.434грн.50коп.-державного мита, 108грн.44коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення основного боргу у розмірі 2.602.275грн.72коп. провадження у справі припинено, в іншій частині у позові відмовлено.
ВАТ „Запоріжгаз”, не погоджуючись із прийнятим рішенням господарського суду, звернулось зі скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, вважає, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права.
Свої доводи по апеляційній скарзі заявник обґрунтовує наступним.
Відповідно до вимог Алгоритму, затвердженого Постановою НКРЕ від 12.07.200р. № 759, оплата за газ, поставлений ДК „Газ України”(позивачем) проводиться уповноваженим банком у той же самий день, коли кошти за газ поступили на розподільчий рахунок ВАТ „Запоріжгаз”, а тому заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що впливати на дату та суму оплати, тобто самостійно перераховувати кошти постачальнику за газ, виконуючи вимоги п.5.1 договору №06/04-1337 від 24.12.2004р., ВАТ „Запоріжгаз” не має можливості.
Також заявник вважає, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, по суті є договором комісії, а не договором постачання, оскільки у підприємства-відповідача не виникає право власності на отриманий від позивача газ, ВАТ „Запоріжгаз” лише здійснює посередницьку функцію при проведенні розрахунків за спожитий природний газ з населенням та відповідним бюджетом.
Відповідач посилається на те, що не має можливості розпоряджатись газом, отриманим від ДК „Газ України”, на власний розсуд, а передає газ лише визначеній договором категорії споживачів-населенню, що в свою чергу на думку відповідача підтверджує, що останній не отримує газ саме у власність.
Крім того, особа, що подала апеляційну скаргу, вказує, що також не набуває права розпорядження коштами, які надходять на його розподільчий рахунок від населення за спожитий природний газ, а отримує лише певний відсоток, визначений НКРЕ України, за надані послуги з газопостачання.
У поданій апеляційні скарзі заявник-відповідач у справі вважає, що предметом спірного договору є передача через його підприємство у 2005р. для потреб населення природного газу, що між сторонами фактично встановлені відносини комісії, а не поставки, а тому висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не належним чином виконував зобов'язання за договором №06/04-1337 від 24.12.2004р. та вимог ст.193 Господарського процесуального кодексу України не відповідають обставинам справи. Просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, а позов залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу та представник позивача у судовому засіданні зазначили, що доводи та заперечення відповідача помилкові та необґрунтовані.
Позивач вказує на те, що предметом укладеного договору між позивачем та відповідачем є перехід права власності на природний газ в порядку, передбаченому договором, що позовні вимоги обґрунтовані положеннями договору та чинного законодавства, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Представник відповідача у судове засіданні не з'явився, але від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку у судове засідання уповноваженого представника.
Відповідно до розпорядження голови Запорізького апеляційного господарського суду №164 від 26.01.2007р. справа №21/154/06 передана на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого, доповідача), Мірошниченка М.В. та Хуторного В.М.
За клопотанням представника позивача судовий процес здійснювався без його фіксації технічними засобами, за його згодою в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегією суддів розглянуто, але не задоволено, оскільки відповідно до статтей 99 та 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Матеріалів справи достатньо для розгляду справи за відсутності представника відповідача. Крім того, заперечення та пояснення, що містяться у відзиві відповідача на позовну заяву (а.с.76 т.1) повністю дублюються з доводами та запереченнями, викладеними в апеляційній скарзі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування оскаржуваного судового акту з огляду на наступне.
24.12.2004р. між ДК „Газ України” та ВАТ „Запоріжгаз” укладений договір на постачання природного газу за №06/04-1337.
Пунктом 1.1 розділу 1 („Предмет договору”) вказаного договору сторони погодили, що Постачальник ДК „Газ України” зобов’язується передати у власність Покупцеві в 2005р. природний газ з урахуванням можливих обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Пунктом 1.3 цього договору встановлено, що газ, що постачається за даним договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації населенню та включає в себе можливі обсяги розбалансування газу(відтоків/притоків). Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.
Розділами 2, 3, 4 встановлюються кількість та якість газу, порядок та умови постачання, приймання та обліку газу, його ціна.
Відповідно до пункту 5.1 розділу 5 договору(Порядок проведення розрахунків) оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Розділ 6 містить положення про відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Факт надання позивачем послуг по транспортуванню природного газу підтверджується двосторонніми актами передачі-приймання природного газу, складеними і підписаними як позивачем так і відповідачем (а.с.46-59 т.1).
Колегія суддів звертає увагу на те, що при укладанні договору №06/04-1337 сторони погодили предмет договору, порядок прийняття та обліку отриманого за договором, порядок здійснення розрахунків, відповідальність невиконання або за неналежне виконання зобов’язань за договором та ін.
Так, сторонами визначено, що Постачальник - ДК „Газ України” зобов’язується передати саме у власність Покупцеві в 2005р. природний газ, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Як зазначалось вище, сторони погодили кількість та якість газу, який передається Покупцеві від Продавця(розділ 2).
Фактично постачання газу відбувалось, про що свідчать акти передачі-приймання природного газу.
Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Розглянувши договір №06/04-1337 та акти передачі-приймання природного газу, проаналізувавши умови вказаного договору, колегія суддів дійшла висновку, що умови укладеного договору містять ознаки договору постачання та відповідають вимогам закону, що ставляться до цього виду договорів. Таким чином, посилання відповідача на те, що договір №06/04-1337 від 24.12.2004р. є договором комісії - помилкове.
Статтею 1011 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Отже, за змістом договору комісії комісіонер зобов'язаний вчинити правочин від імені комітента за дорученням, але враховуючи розглянуті вище правовідносини, будь-яких доручень ДК „Газ України” товариству „Запоріжгаз” не надавало, що вказує на помилковість думки відповідача щодо наявності між сторонами правовідносин за договором комісії.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На підставі наданих позивачем актів передачі-приймання природного газу, колегія суддів дійшла висновку що договірні зобов'язання по постачанню природного газу позивачем виконані належним чином. Так, позивачем поставлено відповідачеві природного газу на загальну суму 43.536.345,28грн., з яких відповідачем оплачено лише 35.180.960,18грн. Таким чином, сума основного боргу за поставлений газ на момент подання позовної заяви становить 8.355.385,10грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно обґрунтованості вимог основного боргу, а також погоджується про його стягнення з відповідача у розмірі 5.753.109,38грн., та припинення провадження у справі щодо вимог про стягнення 2.602.275,72грн. у зв'язку з оплатою відповідачем вказаної суми до винесення рішення судом першої інстанції.
Позивачем разом з вимогою про стягнення суми основного боргу, 3% річних та втрат від інфляції заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми штрафу та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань.
Відповідно до п.2 ст.652 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення 3% річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню у сумі 140.083,22грн та 301.620,28грн. відповідно.
Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні вимог по стягненню пені, оскільки ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.04.2004р. у справі №21/84 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ „Запоріжгаз”, одночасно з вказаною ухвалою введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, який діє і до теперішнього часу. Відповідно до абз.2 п.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під час мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня) та не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів).
Враховуючи викладене у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача у частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, а вимоги щодо стягнення сум пені не відповідають вимогам Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки відносно відповідача порушена справа про банкрутство та введений мораторій, а тому у цій частині місцевий суд обґрунтовано залишив позов без задоволення.
Таким чином, підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Керуючись статтями 101, 103 та 105 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запоріжгаз», залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 02.11.2006р. у справі №21/154/06 - без змін.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Запорізької області.
Постанову підписано колегією суддів 05.02.2007р.