У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.02.07                                                                                               Справа №5/3/638

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

    

при секретарі Акімовій Т.М.

за участю представників кредиторів:

- НАК «Нафтогаз України», м. Київ, - Паца В.О., дов. №14-23 від 15.01.2007р.

- ДК «Газ України», м. Київ, – Овчарука О.О., дов. №389/10 від 29.12.2006р.

- ВАТ «Запоріжжяобленерго», м.Запоріжжя - Морозова І.В., дов.№168 від 19.09.2006р.

- Токмацької ОДПІ, м.Токмак Запорізької області, - Мацько К.С., дов. №16012/10 від 23.11.2006р.; - Клець Л.М., дов.№1399/10 від 27.01.2007р.

боржника - Шевченка В.Є., дов. №7 від 03.03.2006р.

керуючий санацією - не з'явився  

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу НАК «Нафтогаз України», м. Київ

на ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.11.2006р.

у справі №5/3/638

про банкрутство ВАТ «Південдизельмаш», м.Токмак Запорізької області

     

Установив:

Ухвалою господарського суду Запорізької області (суддя Черкаський В.І.) від 10.11.2006р. у справі №5/3/638 про банкрутство ВАТ «Південдизельмаш», м.Токмак Запорізької області (а.с.104 т.30), затверджений звіт керуючого санацією, припинено процедуру санації боржника, наданий керуючим санацією проект мирової угоди від 13.10.2006р. повернуто боржнику без розгляду, затверджена мирова угода, що укладена 13.10.2006р. в редакції від 06.11.2006р., провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, кредитором - НАК «Нафтогаз України», м. Київ, подана апеляційна скарга, у якій кредитор зазначає, що ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що умовами мирової угоди передбачено передання майна боржника в рахунок погашення заборгованості перед кредиторами, але ні боржником, ні керуючим санацією не був узгоджений з кредиторами перелік майна, яке передається в рахунок погашення, також вартість цього майна визначена не за ринковими цінами, а лише за залишковою вартістю. Зазначає, що умовами мирової угоди встановлено передання НАК «Нафтогаз України» майна, загальна вартість якого перевищує суму кредиторських вимог кредитора, та у зв'язку з цим встановлюється обов’язок кредитора перерахувати різницю грошовими коштами на рахунок боржника.

Заявник апеляційної скарги просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.11.2006р., якою затверджено мирову угоду.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.12.2006р. апеляційна скарга прийнята до провадження, судове засідання для її розгляду призначене на 01.02.2007р. об 11-30год.

У судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги підтримав вимоги та доводи, що викладені у ній, наполягає на скасуванні ухвали, якою затверджена мирова угода.

До Запорізького апеляційного господарського суду від ДК «Газ України», надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу господарського суду Запорізької області скасувати.

Присутні у судовому засіданні представники  НАК «Нафтогаз України», ДК «Газ України», ВАТ «Запоріжжяобленерго», Токмацької ОДПІ підтримали апеляційну скаргу, вважають ухвалу суду такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, просять її скасувати.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу керуючий санацією та боржник заперечують проти апеляційної скарги, вважають, що мирова угода відповідає вимогам законодавства, укладена у відповідності до вимог закону, просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу, якою затверджена мирова угода, залишити  без змін.

Присутній у судовому засіданні представник боржника підтримав доводи та заперечення, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №236 від 31.01.2007р. справа №5/3/638 передана для розгляду колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А.(головуючого, доповідача), Мойсеєнко Т.В. та Хуторного В.М.

У судовому засіданні за згодою учасників судового процесу оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст.99 та ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення усіх учасників судового засідання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Перш за все, колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ст.ст.1, 35 Закону під мировою угодою у справі  про  банкрутство  розуміється домовленість  між  боржником  і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами  боргів боржника, яка  оформляється  угодою сторін.

Мирова угода створює баланс інтересів, і є підсумком усієї процедури банкрутства. Така угода є результатом усіх проведених спеціальних заходів по фінансовому оздоровленню боржника, передбачених процедурою банкрутства. Основна мета  мирової угоди – за рахунок часткового обмеження прав кредиторів сплатити борг і зберегти господарюючий суб’єкт, тобто, відновити його платоспроможність.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.38 Закону, господарський суд при розгляді мирової угоди зобов’язаний дослідити умови мирової угоди на предмет їх відповідності

чинному законодавству, а також перевірити порядок проведення зборів кредиторів та встановлений  Законом  порядок  укладення  мирової  угоди.

По суті мирова угода фіксує волевиявлення сторін, що спрямоване на  припинення провадження у справі про банкрутство та вирішення спірних правовідносин між сторонами.

Оскільки  мирова  угода  одночасно  є  і  правочином  і судовою процедурою  у  справі про банкрутство, господарський суд, розглядаючи клопотання про затвердження мирової угоди, має перевірити: правомірність прийнятого комітетом   кредиторів рішення, зокрема:  чи було засідання комітету кредиторів правомочним,  чи є повноваження у представників кредиторів брати участь у засіданнях комітету  кредиторів  та приймати рішення про укладення мирової угоди тощо, повноваження особи, яка є головою комітету кредиторів, дотримання порядку прийняття рішення про укладення мирової угоди, встановленого статтями 35-37 Закону, чи не суперечать умови мирової угоди законодавству, чи не порушує мирова угода права кредиторів або інших осіб.

Мирову угоду у процедурі банкрутства слід також розглядати як господарський договір, що переважно містить публічно-правову основу та елементи приватноправового характеру. Миро ва угода - це насамперед господарсько-правовий договір, що не се господарсько-процесуальне навантаження. Укладаючи її, сто рони - кредитори та боржник  домовляються про шляхи виходу з процедури банкрутства, про умови та порядок оплати боргу, спосіб фінансового  оздоровлення.

У мировій угоді містяться належні та можливі умови. Мирова угода повинна містити положення про розмір, порядок та строки виконання зобов’язань боржника; відстрочку або розстрочку, прощення (списання боргів та їх частини). Вона може містити умови про виконання зобов’язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на акції боржника; задоволення вимог кредиторів іншими способами, які не можуть суперечити  зако нодавству.

Мирова угода має бути комплексним договором, у якому переплітаються інтереси всіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власника, інвесторів тощо.  У такій угоді зобов’язання між учасниками повинні бути чітко регламентовані для запобігання  виникнення додаткових спорів.

Основне значення мирової угоди полягає в тому, що вона є ме ханізмом фінансового оздоровлення фінансово неспроможних підприємств.

Також слід звернути увагу на те, що умови мирової угоди, яка затверджена судом, є обов’язковими для виконання сторонами цієї угоди.  

Матеріалами справи встановлено, що заборгованість боржника перед кредиторами другої черги (заборгованість по заробітній платі, Управлінням ПФУ у місті Токмаку, Головним управлінням ПФУ у Запорізькій області) у розмірі 10.202.139,14грн. сплачується на умовах розстрочення боргу на три роки з моменту затвердження даної мирової угоди судом. Умови розстрочення боргу передбачають погашення боргу рівними частинами щоквартально не пізніше 10 числа місяця наступного за поточним кварталом. Джерелом погашення заборгованості є реалізація товарно-матеріальних цінностей. Реалізація нерухомого майна здійснюється згідно з діючим законодавством про приватизацію (а.с.106 зворотна сторона т.30).

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови щодо порядку погашення вимог кредиторів другої черги шляхом розстрочення боргу на три роки з джерелом погашення через реалізацію товарно-матеріальних цінностей є такими, що не відповідають вимогам Закону в силу наступного.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» законодавство про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації, які в свою чергу містять положення про продаж майна при приватизації підприємства та про обов’язкові умови такого продажу.

Але варто зазначити, що у зв'язку з обов’язковістю виконання мирової угоди, умови щодо погашення вимог другої черги через реалізацію товарно-матеріальних цінностей відповідно до законодавства про приватизацію є безпідставними, оскільки погашення вимог цієї черги не має чітко визначеного порядку, а ставиться у залежність до вимог законодавства про приватизацію, що в свою чергу ставить під загрозу виконання умов мирової угоди. Умови мирової угоди не можуть змінювати існуючий порядок реалізації майна підприємства-боржника при приватизації. Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під  час виконання.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону,  або за своїм змістом є такою,  що не може бути виконана у відповідності з її умовами,  або якщо  така  угода остаточно  не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Укладення мирової угоди неможливе у випадках,  коли  ті  чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Також заслуговує на увагу той факт, що за змістом мирової угоди визначено, за рахунок реалізації якого саме майна буде здійснюватись погашення вимог за заробітною платою та вимог органів Пенсійного фонду України, але при цьому не врахований попит на перелічені товари, та реальність його реалізації за визначеною у мировій угоді ціною, що також ставить під сумнів виконання цього положення мирової угоди.

Розстрочення погашення вимог кредиторів цієї черги на три роки вказує на досить тривалу реалізацію товарів, коштами від якої будуть погашатись вимоги кредиторів другої черги.

Як вже зазначалось, при укладанні мирової угоди не врахований попит на визначене майно та його товарну привабливість, що при тривалій реалізації може зменшити його вартісні показники, що не дозволить виконати умови мирової угоди щодо вимог другої черги.

За таких обставин умови щодо погашення вимог кредитора другої черги суперечать вимогам чинного законодавства.

Розглядаючи умови мирової угоди щодо порядку погашення вимог кредиторів четвертої черги, колегія суддів з'ясувала, що погашення цих вимог здійснюється шляхом обміну частини активів боржника на вимоги кредиторів.

Такий захід як обмін вимог кредиторів на активи (майно) підприємства-боржника може бути застосований при укладанні мирової угоди, але у разі, якщо такий обмін не буде зачіпати майнові права та законні інтереси кредиторів.

Так,  умовами мирової угоди передбачено, що кредитори за мировою угодою зобов’язані перерахувати грошові кошти, які складають різницю між вартістю майна, яке отримують вони в погашення своїх кредиторських вимог.

Для прикладу, Токмацьке державне комунальне підприємство «Профдезінфекція» має кредиторські вимоги у розмірі 49.725,49грн., а отримує майна на суму – 49.853,84грн., де різниця становить 128,35грн., яку підприємство зобов’язане перерахувати на рахунок боржника протягом одного місяця від дня отримання майна (а.с.133 т. 30). Але слід звернути увагу на те, що в погашення вимог цього кредитора останньому передається серед іншого таке майно, як панелі ПРС, оціночною вартістю 46,41грн., при цьому, як вже зазначалось, кредитор має перерахувати різницю у розмірі 128,35грн., також умови щодо перерахування коштів у розмірі 94,08грн. кредитором – ТОВ.„Інженерна фірма „Імідж” при одержані в рахунок погашення шести шаф секційних вартістю по 12,38грн. кожна (а.с.137 т.30). При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що передання боржником кредитору цих шаф на умовах подальшої сплати кредитором боржникові їх вартості є нелогічним, оскільки вартість шести переданих шаф  (12,38грн. за одну шт.) та одного стелажа за 18,72грн. буде складати – 93грн., що у свою чергу зменшує зобов’язання кредитора перед боржником до однієї гривні.

Тобто, це свідчить про те, що боржник в особі керуючого санацією передає окремим кредиторам фактично неліквідне майно, яке не представляє ніякої цінності, має низькі вартісні показники, та ще й встановлює кредиторам обов’язок перерахувати боржникові кошти.     

Таким чином, можна дійти висновку про те, що умови мирової угоди встановлюють грошові зобов'язання для кредитора, що є неприпустимим при укладанні мирової угоди, крім випадків, якщо кредитор сам погодиться на такі умови.

Такі ж самі умови щодо погашення вимог з подальшим перерахуванням різниці грошових коштів встановлені для інших кредиторів: ВАТ «Електромаш»(а.с.133 на звороті т.30), ТОВ. «Клен-2000»(а.с.134 т.30), ТОВ. «Іноваційно-виробнича фірма «Селетон, ЛТД»(а.с.134 на звороті т.30), ТОВ. «Придніпровський центр регіонального розвитку»(а.с.135 на звороті т.30), ТОВ. «Інженерна фірма «Імідж»(а.с.137 т.30) та ін.

Кредитори, що були присутні у судовому засіданні, висловили заперечення щодо вищевказаних умов мирової угоди, пояснили, що при укладанні мирової угоди з ними не погоджували ні порядку погашення їх вимог, ні яке саме майно буде передано в рахунок їх погашення.

У матеріалах справи відсутні жодні докази, які б свідчили про згоду кредиторів на умови такої мирової угоди.

Умовами мирової угоди встановлено, що у кредиторів виникає зобов’язання перед працівниками підприємства-боржника, робочі місця яких знаходяться на майнових активах, що підлягають обміну на вимоги кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди, забезпечити збереження робочих місць із наданням соціальних пільг відповідно до вимог чинного законодавства України.

З зазначеного положення вбачається, що на кредиторів у справі покладений обов’язок збереження робочих місць, та як наслідок цього, оплати праці цих працівників, та надання соціальних пільг відповідно до вимог законодавства.

Оскільки предметом мирової угоди при провадженні справи про банкрутство є домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, то і умови мирової угоди можуть стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо відстрочки, розстрочки та прощення (списання) боргу.

Але колегія суддів наголошує, що вказане положення мирової угоди не стосується предмета мирової угоди, а встановлює зобов'язання кредиторів стосовно трудових правовідносин з працівниками підприємства-боржника, які в свою чергу регулюються нормами трудового законодавства та законодавства в галузі соціального забезпечення працівників. Також збереження робочих місць, які знаходяться на майнових активах, що підлягають обміну на вимоги кредиторів, тягне за собою зобов'язання щодо оплати праці та інших виплат, пов’язаних з цим, що в свою чергу вказує на виникнення додаткових грошових зобов'язань у кредиторів.

Умовами погашення вимог кредиторів четвертої черги є обмін активів(майна) на борги боржника. Однак, дослідивши ці умови та надавши оцінку порядку погашення вимог кредиторів четвертої черги, колегія дійшла висновку, що кредитори четвертої черги знаходяться в різних умовах, що є неприпустимим при укладанні мирової угоди.

Так, при обміні боргів боржника на його активи (майно), кредитори отримують у власність нерухомість, а саме: приміщення хлораторної, частку приміщення заводоуправління, приміщення насосної станції, склади, фекальну каналізацію, виробничі корпуси, побутові приміщення, приміщення цехів, приміщення будинку для приїзджих, естакади, башти водонапірні, бойлерні тощо, але при цьому не враховані якісні показники цих об'єктів, ліквідність, їх цільове призначення, можливість подальшого використання виробничого комплексу підприємства-боржника при такому розподілі майна.

Для прикладу, кредитору – ТОВ. «Іноваційно-виробнича фірма «Селетон, ЛТД» в рахунок погашення вимог передається фекальна каналізація на суму 31.139,9грн.(а.с.134 на звороті, т.30), а ВАТ «Запоріжжяобленерго» - залізничний міст вартістю – 83.057,14грн.(!?), в той час як іншим кредиторам передаються серед іншого майна та обладнання - приміщення цехів, складів, управління, естакади та ін. При розподілі майна для погашення вимог кредиторів також не враховані особливості підприємства-кредитора, вид його діяльності відповідно до статутних документів, можливість використання такого майна у його господарській діяльності тощо.

Отже, мировою угодою встановленні різні умови для кредиторів однієї черги в розрізі характеристик отриманого майна та підприємства-кредитора.

Заслуговує на увагу той факт, що при такому розподілі нерухомого майна підприємства-боржника та при переході права власності на це майно кредиторам,  втрачається цілісність майнового комплексу підприємства, який у собі має як головні так і допоміжні до них приміщення та будівлі, автодороги, під’їзні шляхи, прохідні, комунікаційну інфраструктуру та ін., а кредитори, як власники майна, мають право вільно розпоряджатись цим майном, що в свою чергу позбавить належним чином кредиторам використовувати отримане нерухоме майно, а також є передумовою для виникнення нових спорів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що умови мирової угоди не створюють балансу інтересів між боржником та кредиторами, оскільки більшість кредиторів фактично не отримують задоволення своїх грошових вимог у розмірі, визнаних господарським судом, з огляду на те, що майно, отримане в рахунок погашення боргу, є лише грошовим еквівалентом вимог, таким що при реалізації чи використанні не задовольнить ті зобов'язання,  що були у боржника перед тим чи іншим кредитором.     

Відповідно до підпункту 7.3 мирової угоди (а.с.66 т.30) об’єкти соціальної сфери (житлові будинки, гуртожитки) підлягають передачі до комунальної власності відповідної територіальної громади, але вказаний пункт суперечить вимогам Закону, оскільки цей пункт встановлює обов’язок територіальної громади м.Токмака в особі Токмацької міської ради прийняти до себе вищевказані об’єкти, яка не є стороною у мировій угоді та у справі про банкрутство ВАТ «Південдизельмаш».

Згідно з розділом 3 Закону (Ліквідаційна процедура) передання об'єктів соціальної інфраструктури без будь-яких додаткових умов можливе лише на останній стадії процедури банкрутства-ліквідації, а у даному випадку, при укладанні мирової угоди таке передання можливе лише за згодою відповідної територіальної громади або її представницького органу. Але із мирової угоди не вбачається, що цим органом надана відповідна згода на отримання таких об’єктів.

Господарський суд не затверджує мирову угоду,  якщо  вона  не відповідає закону,  або за своїм змістом  є такою,  що не може бути виконана у відповідності з її умовами,  або якщо  така  угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.  Мирова угода  не  може  вирішувати  питання  про  права  і обов'язки  сторін,  які  можуть  виникнути у майбутньому,  а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних  чи  фізичних  осіб, які не беруть участі у справі або,  хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в  тих  випадках,  коли  ті  чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Враховуючи зазначене положення та умови мирової угоди, колегія суддів вважає, що мирова угода фактично не створює балансу інтересів між кредиторами та

боржником, не задовольняє вимог кредиторів, встановлює певні обов'язки особам, які не є сторонами цієї угоди, створює нові зобов'язання для кредиторів та є передумовою для виникнення в подальшому спорів, а тому укладання мирової угоди суперечать вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів також зауважує, що наслідком мирової угоди є відновлення платоспроможності боржника, але за цією мировою угодою погашення кредиторської заборгованості здійснюється шляхом передачі майнових активів боржника кредиторам, при цьому у матеріалах справи, мировій угоді відсутні докази, які б свідчили про те, яким чином боржник після припинення провадження у справі буде продовжувати свою статутну діяльність, якщо майнові активі передані кредиторам, чи достатньо у нього залишається майна для здійснення господарської діяльності.  

За таких обставин слід відмовити у затверджені мирової угоди. Але відмова не виключає можливості звернення у відповідному порядку до господарського суду про затвердження  мирової угоди у новій редакції.

Беручи до уваги зазначене, та керуючись статтями 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський суд -

                                                        

                                                              Постановив:

           Апеляційну скаргу  НАК «Нафтогаз України», м. Київ, задовольнити, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.11.2006р. скасувати.

           У затвердженні мирової угоди відмовити.

           Справу передати на розгляд  господарського суду Запорізької області.