У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
15.02.07 Справа №9/297/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Шерник О.В.
за участю представників:
позивача - Нємцева В.А., дов. №175-10/06 від 21.02.2006р.
відповідача - Олійник О.І., дов. №62 від 06.02.2007р.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги Державного підприємства НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Запорізька атомна електрична станція”, м.Енергодар Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області від 27.11.2006 року
у справі № 9/297(06)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліман» ЛТД., м. Суми
до відповідача Державного підприємства НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Запорізька атомна електрична станція”, м.Енергодар Запорізької області
про стягнення суми
Установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліман» ЛТД, м.Суми (далі-позивач), звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція», м.Енергодар Запорізької області (далі-відповідач), про стягнення 85.733,94грн., які складаються з 61.539,20грн. - основного боргу за договором поставки продукції №601(2)03УК від 17.09.2003р., 5.317,59грн. – 3% річних та 18.877,14грн.- інфляційних збитків. Будь-яких уточнень або зміни позовних вимог позивачем до суду першої інстанції подано не було.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 27.11.2006р. у справі №9/297/06 (суддя Нечипуренко О.М.) позов задовольнив повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 61.539,20грн. - основного боргу за договором поставки продукції №601(2)03УК від 17.09.2003р., 5317,59грн. – 3% річних, 18877,14грн.- інфляційних збитків, а також 857,34грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивовано наступним.
17.09.2003р. між позивачем та відповідачем укладено договір постачання продукції №601(2)03 УК, згідно з яким позивачем відповідачеві поставлені запасні частини до насосів на суму 158.642,88грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.
Відповідач свої зобов’язання за вищевказаним договором щодо оплати виконаних робіт виконав частково.
Суд першої інстанції на підставі статтей 161 Цивільного кодексу УРСР та статті 625 Цивільного кодексу України дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнив позовні вимоги.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення господарського суду Запорізької області від 27.11.2006р. у справі №9/297/06 скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.
У поданій апеляційні скарзі відповідач вказує на те, що господарським судом при винесенні рішення допущене порушення п.1.ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України. Заявник вважає, що позовну заяву підписано представником ТОВ. «Лиман», тоді як позивачем у справі є підприємство - ТОВ «Ліман», вказана обставина на думку заявника апеляційної скарги є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Також, відповідач у апеляційні скарзі та його представник у судовому засіданні зазначають, що відносно ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція» порушена справа про банкрутство, що виключає можливість нарахування та стягнення з нього 3% річних та індексу інфляції. Крім того вказують на те, що позивачем невірно розраховані суми інфляційних та річних.
На підставі викладеного відповідач просить скасувати рішення господарського суду та залишити позов без розгляду.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на помилкових судженнях відповідача.
Позивач у відзиві та його представник у судовому засіданні зазначили, що при складанні тексту позовної заяви та дорученні на представника Нємцова В.А. була допущена технічна помилка, а саме, назва підприємства була написана російською, а не українською мовою, при цьому інші реквізити підприємства-позивача зазначені вірно.
Крім цього відповідач вказує що індекс інфляції та 3% річних є складовими частинами боргу, а не штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання, що підтверджується висновками викладеними у постановах Вищого господарського суду України, вважає вимоги по стягненню річних та інфляційних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також у відзиві позивач посилається на те, що відповідачем не надано доказів про те, що відносно нього порушена справа про банкрутство, що є підставою для не нарахування штрафних санкцій.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить змінити рішення, зменшивши суму інфляційних витрат, але у судовому засіданні уповноважений представник позивача просить залишити рішення без змін, про що подав відповідне клопотання.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №440 від 15.02.2007р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Федорова І.О. (головуючого), Кричмаржевського В.А. (доповідача) та Мойсеєнко Т.В.
За згодою представників сторін у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Запорізького апеляційного господарського суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Правовідносини між сторонами врегульовані договором №601(2)03УК(далі-Договір), згідно з умовами якого позивач (постачальник за договором) зобов’язаний поставити товар, а відповідач (покупець за договором) прийняти та оплатити його в порядку, встановленому цим Договором.
Позивач виконав передбачені Договором зобов’язання повністю, поставивши відповідачеві запасні частини на насоси на суму 158.642,88грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.10,12), довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та не заперечується самим відповідачем.
Відповідач свої зобов’язання за Договором щодо оплати поставлених запчастин виконав частково, сплативши 97103,68грн., про що свідчать банківські виписки (а.с.15-17), внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 61539,20грн. Сума основної заборгованості підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків за договором №601(2)03УК (а.с. 52).
Стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за Договором у розмірі 61539,20грн., 3% річних – 5317,59грн. та інфляційних витрат у сумі 18877,14грн. стало предметом спору у суді першої інстанції.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сума основного боргу у розмірі 61539,20грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджена документально і заявлена обґрунтовано.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору, а саме підпунктом 3.5(а.с.8), встановлено, що оплата продукції здійснюється протягом 30 днів з моменту її поставки.
23.10.2003року позивачем відповідачеві поставлено товару на 101.539,20 грн., але оплата у розмірі 20.000грн. за поставку товару відповідачем здійснена лише 10.01.2004р., друга поставка у такому ж розмірі – 16.01.2004р., та останні платежі за цією поставкою здійснені 11.06.2004р. у розмірі 9517,28грн. та 47586,40грн., що підтверджується банківськими виписками, долученими до матеріалів справи(а.с.15-18). Вказане свідчить про те, що відповідачем(покупцем за договором) неналежним чином виконані зобов'язання щодо оплати отриманого товару від позивача(продавця), тобто відповідачем порушений строк виконання зобов'язання, встановленого договором, що в свою чергу тягне за собою нарахування інфляційних витрат.
Враховуючи дату поставки, часткову оплату відповідача та порушення строку виконання ним зобов'язання щодо оплати, сума інфляційних витрат, нарахованих за порушення строків оплати за поставкою від 23.10.2003р., становить 5943,75грн.
Сума інфляційних витрат за порушення зобов'язання по оплаті за поставкою від 05.05.2004р. складає 14711,58грн., таким чином загальний розмір інфляційних витрат, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язання по оплаті отриманого товару дорівнює 20.655,34грн. (господарські суди розрахунки сторін перевіряють за допомогою програмного забезпечення „Законодавство”). Але позивачем до стягнення заявлена менша сума – 18.877,14, яка і стягнута судом першої інстанції, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Також, здійснивши перевірку обґрунтованості нарахування 3% річних за невиконання грошових зобов’язань, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача, та вважає стягнення річних саме у розмірі 5.317,59грн. правомірним.
У поданій апеляційній скарзі заявник вказує, що позивачем невірно здійснений розрахунок 3% річних, посилаючись на те, що 3% річних у перерахунку на 1 день становлять 0,008% від суми заборгованості, але таке твердження заявника є помилковим, оскільки 3% річних у перерахунку на 1 день становлять 0,008319%, а відтак із розрахунку заборгованості у розмірі 101.539,20грн. за кожний день нараховується не 8,12грн., як вказує відповідач, а 8,34грн., що вірно розраховано позивачем.
Також колегія суддів звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що відповідно до Інформаційного листа Верховного Суду України від 15.07.2005р. №3.2.-2005 інфляційні втрати, пов’язані з інфляційними процесами в державі, за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань.
Згідно з п.9 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” відсотки є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання.
Доводи відповідача щодо невірного розрахунку 3% річних та інфляційних, а також неправомірності їх нарахування та стягнення у зв'язку з порушенням відносно відповідача справи про банкрутство та введення мораторію, спростовуються вищенаведеним.
Крім того, відповідачем не надано до суду будь-яких доказів, які б свідчили про порушення справи про банкрутство ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області, та введення мораторію.
Твердження заявника апеляційної скарги щодо порушення господарським судом Запорізької області при прийнятті оскаржуваного рішення положень ст.81 Господарського процесуального кодексу є помилковим в силу наступного.
Відповідач вказує, що господарський суд при прийняті позовної заяви повинен був залишити її без розгляду, оскільки позовна заява підписана представником ТОВ. «Лиман», тобто особою, яка не має права її підписувати, при тому, що позивачем є ТОВ. «Ліман».
У матеріалах справи міститься лист-повідомлення від 07.11.2006р. за №58, підписаний представником ТОВ «Ліман», в якому представник вказує, що при поданні позову та при складанні довіреності назва підприємства позивача помилково вказана російською мовою, тобто допущені технічні помилки.
Розглянувши статут позивача, свідоцтво про державну реєстрацію, довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, колегія суддів встановила, що підприємство-позивач має повну назву – Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліман» ЛТД, ідентифікаційний код – 21122180, місцезнаходження: 40020 м.Суми, вул. Машинобудівників, 1.
Порівнявши вказані дані з назвою позивача, зазначеною у позовній заяві та довіреності на представника позивача, який підписав позовну заяву, колегія суддів дійшла висновку, що дійсно має місце помилка при зазначенні назви підприємства, але ідентифікаційний код та адреса позивача відповідають тим, що зазначені у статутних документах. При цьому також слід звернути увагу на те, що до матеріалів справи долучена довіреність, яка підтверджує повноваження Нємцева В.А. на підписання позовних заяв від імені ТОВ. «Ліман» ЛТД (а.с.47).
У зв’язку з вищенаведеним, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстави для зміни або скасування рішення господарського суду відсутні.
Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Державного підприємства „НАЕК „Енергоатом” в особі ВП „Запорізька атомна електрична станція”, м.Енергодар Запорізької області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 27.11.2006р. у справі №9/297/06 без змін.