АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 липня 2018 року

м.Харків

справа № 643/6380/17

провадження № 22-ц/790/3662/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 20 квітня 2018 року, постановлене під головуванням судді Ференчук О.В., в залі суду в місті Харкові, -

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 20 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відповідач відмовляється звільнити квартиру, співвласницею якої вона є, а спільне проживання з ним є нестерпним через зловживання ним спиртними напоями, вчинення сварок. До відповідача неодноразово вживалися заходи попередження, які не дали позитивних наслідків. Вважає, що наявні усі підстави для задоволення позову.

ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 відзиву на апеляційну скаргу не надали.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів саме систематичного порушення відповідачем правил співжиття. Разом з тим, суд офіційно попередив відповідача про недопущення в подальшому протиправних дій відносно позивача.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 (а.с. 16-17).

Згідно довідки з місця проживання від 06 травня 2016 року, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у вищевказаній квартирі з 11.03.2009 року. В квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані також ОСОБА_1 та її молодший син ОСОБА_3 (а.с.27).

Сторони не заперечують, що вони перебувають в родинних відносинах, а саме, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач тривалий час зловживає спиртним, вчиняє сварки, бійки, що негативно впливає на неї. Зазначає, що неодноразово зверталася до поліції, на відповідача складався протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. Крім того, вироком Московського районного суду м Харкова від 07.12.2016 року ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, а саме - нанесення їй легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Добровільно відповідач відмовляється звільнити квартиру, а спільне проживання з ним є нестерпним. У зв'язку з цим, позивач просила суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2, виселити його та зобов'язати не чинити перешкод в праві користування та розпорядження зазначеною квартирою.

Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За змістом ст. 157 ЖК УРСР, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до приписів ст. 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Матеріали справи свідчать про те, що 24.11.2015 року, 28.12.2015 року, 05.01.2016 року, 01.05.2016 року ОСОБА_1 зверталася до Московського відділу поліції ГУ НП в Харківській області щодо ОСОБА_2 За результатами перевірки вказаних скарг позивача був складений відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП (а.с.44). Даних про прийняте за зазначеним протоколом рішення матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до вироку Московського районного суду м. Харкова від 07.12.2016 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, а саме умисне тілесне ушкодження потерпілій ОСОБА_1 (а.с. 46-47).

Вищезазначені обставини свідчать про порушення відповідачем правил співжиття.

Разом з тим виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі, можливе за умови, що заходи запобігання і громадського впливу, застосовані до нього, виявились безрезультатними.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять відомостей про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Крім того, норма ст. 116 ЖК вимагає наявності заходів попередження про наступне виселення через систематичні порушення правил співжиття. Таких доказів позивачем суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність на даний час підстав для задоволення позову, офіційно попередивши відповідача про недопущення в подальшому протиправних дій відносно ОСОБА_1

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 20 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук