ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3065/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

представника позивача Мельничука В.А.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (прийняте у м. Львові суддею Гавдиком З.В.; складене у повному обсязі 26 березня 2018 року) в адміністративній справі № 813/1114/17 за позовом приватного підприємства «Центр технологій будівництва» до Головного управління ДФС у Львівській області, про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року приватне підприємство «Центр технологій будівництва» (далі - ПП «Центр технологій будівництва», Підприємство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) від 09.03.2017 за №№ 0002591406 та 00022601406.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акта перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відносини між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту; надання таких документів на час здійснення перевірки було неможливим через вилучення їх слідчим у зв'язку з розслідуванням кримінального провадження № 120161400800026251.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 09.03.2017 № 0002591406.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ДФС у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач не надав до перевірки документи, які підтверджують фактичне здійснення операцій з придбання робіт та товарно-матеріальних цінностей; такі були долучені до матеріалів справи частково уже в суді першої інстанції. Також, у матеріалах справи відсутні податкові накладні, які є обов'язковими для формування податкового кредиту. Крім того, згідно з ІС «Податковий блок» ДФС України, посадові особи товариств-контрагентів є підставними особами.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у період з 07.02.2017 по 13.02.2017 ГУ ДФС у Львівській області провело документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТОВ «Плазма Сіті», ТОВ «Рустбуд-Оздоблення», ТОВ «Техновектор-Ексім», ТОВ «Індепенденс-Компані» та ТОВ «Мегатранслогіст», про що склало акт за № 137/13-01-14-06/33894582 від 22.02.2017.

На підставі акта перевірки та відповідно до встановлених порушень 09.03.2017 ГУ ДФС у Львівській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- № 0002591406, яким згідно із пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), за порушення п.п. 198.1, 192.2, 198.3 та 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (далі - ПДВ), в т.ч.: за податковими зобов'язаннями - 388 469,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 97 117,25 грн;

- № 0002601406, яким згідно із пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 121.1 ст. 121 ПК України, за порушення п. 85.2 ст. 85 ПК України, до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті неправомірно, за відсутності для цього підстав, позивач оскаржив їх до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову - в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішенні № 0002591406 від 09.03.2017 - суд першої інстанції обгрунтовував його тим, що висновки контролюючого органу про порушення Підприємством норм податкового законодавства по суті ґрунтуються на одній лише податковій інформації - даних з АІС «Податковий блок» та відомостях з Єдиного реєстру судових рішень про знаходження у провадженні ГСУ НП України кримінальних проваджень, у яких фігурують контрагенти позивача, за ознаками фіктивності, при тому, що будь-яких рішення, якими встановлено порушення податкового законодавства позивачем чи його контрагентами, відсутні.

Вказана податкова інформація не містить жодних даних щодо предмета спору, а при її формуванні не досліджувалась діяльність позивача, при тому, що неможливість реалізації органами державної фіскальної служби визначеної чинним законодавством України компетенції не є доказом вчинення порушення податкового законодавства.

Інформація про контрагента не створює будь-яких правових наслідків у виді виникнення, зміни чи припинення прав чи обов'язків позивача, оскільки обставини, зазначені у такій інформації про контрагента, мають бути встановлені за результатами перевірки саме позивача, та в акті мають бути викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності позивача, як платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і надалі зазнавати певних негативних наслідків у виді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

А сама лише податкова інформація не є тим джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень статті 83 ПК України визначена як підстава для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, а відтак не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували правомірність інформації відповідача щодо контрагентів позивача та фактичну безтоварність спірних операцій.

Разом з тим, суд першої інстанції відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним податкового-повідомлення рішення № 0002601406 від 09.03.2017; рішення в цій частині сторонами не оскаржувалось.

Висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Разом з тим, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), згідно зі статтею 1 якого первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За вимогами частини другої статті 3 Закону № 996-ХIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88; зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, відповідно до п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 якого господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення; первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, у період з 01.01.2015 по 31.12.2015 Підприємством, як підрядником, виконавцем, укладено ряд договорів на виконання робіт з Воютицькою сільською радою Самбірського району Львівської області, відділом освіти Личаківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, відділом освіти Франківського району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Для виконання підрядних робіт за цими договорами Підприємством було залучено ТОВ «Плазма Сіті», ТОВ «Рустбуд-Оздоблення», ТОВ «Техновектор-Ексім», ТОВ «Індепенденс-Компані» та ТОВ «Мегатранслогіст».

На підтвердження реальності господарських операцій із цими контрагентами Підприємством надано, зокрема: договір про виконання робіт, предметом якого була реконструкція у Народному домі у с. Воютичі Симбірського району Львівської області; договір про виконання робіт № 6-11/2015 від 02.11.2015 та № 18-11/2015 від 03.11.2015; договір поставки № 7/201215 від 20.12.2015; договір № 10-2016 від 14.04.2015; договір на виконання робіт з капітального ремонту з відновлення груп ДНЗ по вул. Сміливих, 26 у м. Львові; договори поставки; акти; довідки про вартість виконаних робіт; податкові накладні; банківські виписки по рахунках на оплату послуг/товарів тощо.

Зазначені вище документи складені за результатами проведених господарських операцій, з дотримання форми до їх складення, тому є належними доказами на підтвердження реальності здійснення цих операцій, їх оплату та підтверджують правомірність формування Підприємством податкового кредиту за результатами здійснення цих операцій.

З приводу ненадання таких документів під час проведення перевірки судом встановлено, що такі на той час були вилучені Франківським відділом поліції ГУ Національної поліції у Львівській області (т. 1 а.с. 74 - 75) та були надані на адвокатський запит.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч приписам частини другої статті 77 КАС України, не надав до суду належних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо реальності цих операцій та підтверджували їх фіктивність, спрямованість цих договорів лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту на підставі первинних документів; наявність закінчених кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, неможливість залучення цими контрагентами матеріальних і технічних ресурсів та працівників на умовах цивільно-правових договорів тощо.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року в адміністративній справі № 813/1114/17 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль

судді В. В. Гуляк

В. В. Святецький

Постанова складена у повному обсязі 23 липня 2018 року.