АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№33/796/931/2018 Постанова винесена суддею Гальонкіною Ю.С.

Категорія: ч. 1 ст. 204-1 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва Горб І.М., за участю особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 на постанову судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Сажино Артинського району Свердловської області, громадянина Російської Федерації, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, без місця реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 який раніше до адміністративної відповідальності не притягувався,

в с т а н о в и в:

Постановою судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 гривень.

Також постановлено стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп.

Згідно з постановою суду, 07 грудня 2017 року близько 07 год. 30 хв. ОСОБА_2 незаконно перетнув державний кордон України поза пунктом пропуску через ДКУ без дозволу відповідних органів влади, а саме: рухаючись потягом №85 сполученням «Мінськ-Київ» в районі ж/д станції «Дарниця» (м. Київ, Дарницький район) самовільно залишив потяг до його прибуття для оформлення у прикордонному відношенні.

Суд у постанові дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Не погодившись з таким рішенням суду, захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи постанову суду необ'єктивною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм КУпАП за хибними висновками та неповно встановленими обставинами, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю у діях ОСОБА_2 складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_2 не визнав свою вину, оскільки прибув в Україну з наміром звернення за захистом та його дії були обумовлені обставинами крайньої необхідності, а саме, з метою усунення небезпеки, яка загрожувала реалізації його права на звернення за захистом в Україні.

Між тим, дана справа була розглянута у робочому кабінеті судді, без здійснення аудіофіксації, в матеріалах справи відсутній журнал судового засідання, суддею першої інстанції не відображено факт пред'явлення для встановлення особи ОСОБА_2 довідки про звернення за захистом в Україні від 23.01.2018 року, а також не взято до уваги та не було долучено до матеріалів справи примірник заяви на адресу Управління Державної міграційної служби України від 15.01.2018 року, якою підтверджується факт завчасного звернення ОСОБА_2 за захистом в Україні.

Крім того, зазначаючи у постанові про те, що вина ОСОБА_2 підтверджується протоколом, поясненнями ОСОБА_2, рапортом та іншими доказами у їх сукупності, суд не зазначив, які докази було досліджено та яку оцінку їм надано, оскільки в матеріалах справи наявні відомості про прибуття ОСОБА_2 в Україну 02.12.2017 року, які не мають жодного відношення до подій, що відбувалися 07.12.2017 року.

Також у якості доказів співробітниками Державної прикордонної служби України надані пояснення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які є працівниками бригади потягу, яким ОСОБА_2 прибув на територію України, однак, під час розгляду справи зміст даних пояснень не досліджувався, більш того, у поясненнях ОСОБА_6 взагалі відсутня дата, що унеможливлює встановлення достовірних обставин їх відібрання.

Звертає увагу й на те, що рапорт на ім'я начальника ОКПП «Київ» про відсутність ОСОБА_2 у потязі, що прибув до Києва з Мінська 07.12.2017 року, складений взагалі 23.01.2018 року, тобто фактично співробітники Державної прикордонної служби України вирішили задокументувати факт залишення ОСОБА_2 потягу та скласти щодо нього протокол лише 23.01.2018 року, оскільки представники Управління Державної міграційної служби України в Київській області інформували їх про звернення ОСОБА_2 за захистом в Україні.

Більше того, складання протоколу здійснювалося у приміщенні Управління Державної міграційної служби України в Київській області, яке розташоване за адресою: бул. Лесі Українки, 34, офіс 314, м. Київ.

Крім того, судом безпідставно не взято до уваги положення ч. 3 ст. 204-1 КУпАП, у якій зазначено, що чинність статті 204-1 КУпАП не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо вони звернулися із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також не враховано та не оцінено як доказ і довідку про звернення за захистом в Україні від 23.01.2018 року, а натомість вказано, що ОСОБА_2 нібито не надав доказів того, що прибув до України саме з метою отримання захисту. До того ж, судом зазначено, що ОСОБА_2 вже приїздив до України 02.12.2017 року та йому було відмовлено в оформленні документів щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, однак даний факт не має жодного відношення до його прибуття в Україну 07.12.2017 року.

Таким чином, на думку апелянта, наведеним обставинам у своїй сукупності, які доводять відсутність у діянні ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, суд взагалі уваги не приділив, а натомість, зайняв явно упереджену щодо нього обвинувальну позицію і взяв до уваги лише формальні докази, які нібито підтверджують незаконність перетину державного кордону, а тому, оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення та у зв'язку з тим, що він діяв у стані крайньої необхідності.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Цих вимог закону при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 суддя місцевого суду не дотримався, виходячи з наступного.

Так, диспозицією статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу чи без дозволу відповідних органів влади.

З матеріалів справи вбачається, що саме 23 січня 2018 року відносно ОСОБА_2 був складений протокол у зв'язку з тим, що 07 грудня 2017 року близько 07 год. 30 хв. ОСОБА_2 незаконно перетнув державний кордон України поза пунктом пропуску через ДКУ без дозволу відповідних органів влади, а саме: рухаючись потягом №85 сполученням «Мінськ-Київ» в районі ж/д станції «Дарниця» (м. Київ, Дарницький район) самовільно залишив потяг до його прибуття для оформлення у прикордонному відношенні.

За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, за вказаних у протоколі обставин, які, на думку суду першої інстанції, підтверджуються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом, поясненнями ОСОБА_2 та іншими доказами, але без їх зазначення та розкриття їх змісту.

Інших доказів винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення у постанові судді не наведено.

Проте, приймаючи, як доказ, протокол про адміністративне правопорушення, суддя не звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 зі складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення не погодився та надав пояснення, що прибув в Україну з наміром отримати захист, і 02.12.2017 року він вже прибував в Україну з цією метою, але Державною міграційною службою йому було відмовлено в оформленні відповідних документів.

При цьому в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 також пояснив, що після відмови йому у захисті за першим зверненням, він не зміг оскаржити відповіднє рішення Державної міграційної служби, оскільки одразу був видворений з України. Тому він, маючи намір звернутися за захистом безпосередньо до Управління міграційної служби, а не через представників прикордонної служби на залізничному вокзалі внаслідок упередженого до нього їх ставлення, дійсно 07.12.2017 року вимушено зійшов з потягу з цією метою та звернувся за юридичною допомогою, а 23.01.2018 року у Державній міграційній службі України його заяву вже було взято до розгляду та йому видана довідка про його звернення за захистом в Україні.

Вказана довідка №008789 від 23.01.2018 року про звернення за захистом в Україні ОСОБА_2, з якої слідує, що її термін дії був до 23.02.2018 року, а на час апеляційного розгляду його подовжено до 23.08.2018 року, була в наявності на час розгляду справи судом першої інстанції, однак належної оцінки суду не здобула.

Поряд з цим, частиною 3 ст. 204-1 КУпАП передбачено, що чинність цієї статті (незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України) не поширюється на випадки повернення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо вони звернулися із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, оскільки ОСОБА_2, будучи громадянином Російської Федерації, тобто іноземцем, прибув в Україну саме з метою отримання захисту, що підтверджується довідкою про його звернення із заявою за захистом в Україні, тому не може бути суб'єктом відповідальності за незаконне перетинання державного кордону, з огляду на положення ч. 3 ст. 204-1 КУпАП.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 допущено незаконне перетинання державного кордону України, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про допущення ним такого порушення і наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

За таких обставин, вважаю, що постанова судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 гривень, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, тобто за відсутністю в діях ОСОБА_9 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а відтак, апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суддя -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 задовольнити.

Постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 гривень, скасувати та закрити провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Апеляційного суду м. Києва І.М. Горб