Справа № 2 -а-574/2009 рік

     ПОСТАНОВА

                                          ІМЕНЕМ   У К Р А Ї Н И

01 грудня 2009 року Авдіївський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Мєлєшак О.В.,  при секретарі Русецькій Г.О., за участю позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 міської ради – ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_3 міського відділу земельних ресурсів – ОСОБА_5, заслухавши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Авдіївка  адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,  суд,-

                                                 ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся позивач, який просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю виданий на підставі рішення ОСОБА_3 міської ради № 4/37 від 27 жовтня 2005року. Мотивував доводи тим, що він є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Авдіївка, вул. Чернишевського, будинок № 51. В теперішній час у нього виниклі суперечки з землекористувачем сусідньої земельної ділянки, внаслідок розмірів земельної ділянки помилково вказаних в оспорюванному акті.  Окрім того вказав, що згідно з описом меж, в указаному державному акті, зазначено, що довжина межі від точки Г(4) до точки В(3) складає 14,7 метрів. Але ж фактично розмір цього відрізу складає 15,2 метрів, тобто розмір межі від точки Г(4) до точки В(3) земельної ділянки визначений у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 724752 не відповідають розмірам фактичного користування земельною ділянкою. Також просив суд відновити строк для звернення до суду, посилаючись на те, що про порушення свого права він дізнався тільки у 2009 році.

У судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримав.  Суду пояснив, що   йому необхідно видати належний державний акт на право власності на земельну ділянку, а рішення ОСОБА_3 міської ради № 4/37 від 27 жовтня 2005року на підставі якого йому було видано зазначений акт повинно бути визнано недійсним.

 Представник відповідача - ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності, вимоги позовної заяви не визнав. Пояснив, що ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 міської ради з заявою про надання йому у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських забудов. На підставі його звернення ОСОБА_3 міською радою було прийнято рішення  про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських забудов на підставі технічних матеріалів та документів, які підтверджують розмір земельної ділянки, у межах норм безоплатної приватизації. Тому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також представник відповідача заперечував проти відновлення строку позивачеві для звернення до суду.

   Представник третьої особи – ОСОБА_5, вимоги позовної заяви не визнав, зазначив, що технічна документація, яка підтверджує розміри земельної ділянки була виконана після виїзду за місцем проживання позивача, під час виїзду були здісненні необхідні заміри земельної ділянки, які відображені у державному акті на право власності на земельну ділянку. Тому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Судом були досліджені докази, які маються в матеріалах справи.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, третьої особи,  дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, прийшов до висновку, що пропущений позивачем строк для звернення до суду підлягає поновленню, а позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно до п.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлене інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.2 ст.100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, передбаченого цим Кодексом.

З огляду на наведені позивачем доводи та позицію відповідача, який  заперечував проти відновлення строку, суд вважає за можливе відновити позивачеві строк для звернення до суду.

Стосовно суті справи, як вбачається з рішення виконкому ОСОБА_3 міської ради від 27.10.2005 року № 4/37-788 вбачається, що ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 642  кв.м.  за адресою м. Авдіївка, вул. Чернишевського, б. 51 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Саме на підставі цього рішення і було видано держаний  акт на право приватної власності на землю загальною площею 0,0642 га., розташованого за адресою м. Авдіївка, вул. Чернишевського, б. 51  на ім’я ОСОБА_1

З технічного паспорту від 25.07.1989 року який було видано на ім’я матері позивача ОСОБА_6, яка була власником житлового будинку  № 51 по вул. Чернишевського в м. Авдіївка, після її смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.07.1994 року № 1622 власником зазначеного будинку став її син ОСОБА_1, вбачається, що розміри земельної ділянки по фронтальній стороні 15. 20 кв. м. а по тильній 16.10 кв. м. Загальна площа земельної ділянки складала 1272,2 кв.м. Відповідно до рішення ОСОБА_3 міської ради від 27.10.2005 року № 4/37-788 земельна ділянка була передана ОСОБА_1 642 кв.м., у подальшому було надано  державний акт на право власності на земельну діяльну  та її загальна площа складає 0,0643 га, тобто розміри змінилися.

                 Відповідно до п.2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно до ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

  Згідно до ст.377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідно до п.1, п.3,п.4  ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органі виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації.

Відповідно до п.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Відповідно до ст. 71 п. 2 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом на відповідача покладався обовязок  надання документів, на підставі яких було винесено рішення ОСОБА_3 міської ради  від 27.10.2005 року № 4/37-788  та видача державного акту про право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_7,  про що судом була винесена певна ухвала, але відповідачем не було надано таких документів.

 Згідно ст. 71 п. 6 Кодексу адміністративного судочинства якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.    

Тому з урахуванням того що відповідач не довів правомірності винесення рішення ОСОБА_3 міської ради  від 27.10.2005 року № 4/37-788  та видачу державного акту про право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_7О, а з урахуванням сукупності наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.  Таким чином оскаржуванні рішення виконкому та державний акт на землю у частині виділення у приватну власність земельної ділянки загальною площею 642 кв.м., розташованої за адресою м.Авдіївка, вул. Чернишевського, б. 51  є не чинними та підлягають скасуванню.

   На підставі ч.2 ст.14 Конституції України, ст.377 ЦК України,  п.1, п.3,п.4  ст.116 Земельного кодексу України, керуючись ст.10, 11, 69-71, 76, 79, 99, 100, 112, 159-164 Кодекса адміністративного судочинства України, суд,-

                                        ПОСТАНОВИВ:

Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міської ради про визнання недійсним рішення  та державного акту на землю – задовольнити.

Визнати недійсним рішення виконкому ОСОБА_3 міської ради № 4/37-788 від 27.10.2005 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1  земельної ділянки площею 642 кв.м. за адресою місто Авдіївка, вулиця Чернишевського будинок № 51 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії            ЯА № 724752 виданий на ім’я ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому ОСОБА_3 міської ради № 4/37-788 від 27.10.2005 року  

         Постанова може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду  через Авдіївський міський суд.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: