КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/6401/17 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРШКА УКРАЇНА" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бершка Україна» (далі - відповідач, ТОВ «Бершка Україна») адміністративно-господарських санкцій у розмірі 837343,22 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 10383,22 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 26 березня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт посилаэться на те, що відповідачем фактично не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю у 2016 році, у зв'язку з чим він повинен нести відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи позивача є безпідставними, оскільки товариством вживались усі залежні від нього заходи для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та їх працевлаштування відповідно.

Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання вимог ч. 2 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, ТОВ «Бершка Україна» подавало протягом 2016 року до Шевченківського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН "Звітність. Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", копії яких містяться в матеріалах справи.

Також, відповідачем подано до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік» за формою 10-ПІ, (поштова-річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики № 42 від 10 лютого 2007 року з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527, відповідно до якого, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 173 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 7 осіб.

Позивачем за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

На підставі викладеного, позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду з даним позовом про їх стягнення разом з пенею.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 18 Закону № 875-XII (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (стаття 19 Закону № 875-XII).

Згідно статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

При цьому, колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 20 Закону № 875-XII передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, Законом № 875-ХІІ передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця такої особи та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань. Також на підприємства покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом із тим, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 20.06.11 року у справі № 21-60а11 та від 02.04.13 року у справі №21-95а13.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Бершка Україна» протягом 2016 року сумлінно виконувались вимоги законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю щодо створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та подання звітності.

Так, у відповідності до Порядку надання звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року, відповідачем було подано відповідні звіти та інформацію про створення протягом 2016 року робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів, відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленням центру зайнятості з боку товариства не було.

Отже, відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та дотримав вимог закону, а тому не може бути притягнений до відповідальності.

Виходячи із вищезазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем неправомірно були нараховані адміністративно-господарські санкції у розмірі 837343,22 грн. та пеня у розмірі 10383,22 грн., оскільки відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І.Мєзєнцев