УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/188/17-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія 39 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Кучерявого О.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2018 року під головуванням судді Стратовича О.В.

у цивільній справі №287/188/17-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про поділ часток у спадщині та визнання права власності на 1/4 частину спадкового майна, -

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом. Просив визнати недійсним договір про поділ часток у спадщині від 24.03.2016 року та визнати за ним право власності на 1/4 частину спадкового майна. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його мати ОСОБА_5 Він проживав в одному будинку з матір'ю, а тому прийняв спадщину. 24.03.2016 року він підписав у нотаріуса зі своїм братом ОСОБА_3 договір про поділ часток у спадщині, відповідно до якого відповідач отримав у спадщину 1/2 частину житлового будинку, розташованого у м.Олевськ Житомирської області по вул.Московській,9, а йому залишилися вклади, які належали спадкодавцю і знаходились в АТ «Ощадний банк України». Довідавшись, що на вкладах в банку відсутні заощадження спадкодавця, він вирішив звернутися до суду. Крім того вважав, що при підписанні договору про поділ майна відповідач ввів його в оману.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнаний недійсним договір про поділ часток у спадщині від 24.03.2016 року, зареєстрований в реєстрі №172, НАТ 863037, укладений приватним нотаріусом ОСОБА_6 в м. Олевськ Житомирської області, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині розподілу часток нерухомого майна у спадщині, яка залишилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на спадщину, що залишилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5, а саме на 1/4 частину житлового будинку розташованого у АДРЕСА_1.

Скасовано обтяження у вигляді арешту на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1, Житомирської області, що відповідно до договору про поділ часток у спадщині від 24.03.2016 року залишився за ОСОБА_3, який належав спадкодавцю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на 1/4 частину житлового будинку, посвідченого Олевською ДНК від 18.04.1983 року НОМЕР_2, та свідоцтва про право на спадщину виданого Олевською ДНК від 13.04.1983 року НОМЕР_1.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта, посилання суду на порушення принципу рівності часток, є безпідставним, оскільки в ході судового розгляду витребовувалась та досліджувалась спадкова справа, де на запит нотаріуса є відповідь з АТ «Ощадний банк України» про наявність вкладу, який належить спадкодавцю. Судом не враховано та не взято до уваги, що відповідно до ст.1267 ЦК України спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Крім того, судом не враховано роз»яснень, викладених у п.5.1 листа ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_5, яка є матір'ю позивача та відповідача.

ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 є спадкоємцями за законом першої черги та прийняли спадщину шляхом фактичного вступу у спадщину, оскільки проживали зі спадкодавцем на день її смерті однією сім'єю (а.с.7).

24.03.2016 року сторони уклали договір про поділ часток у спадщині, який був посвідчений нотаріусом та за умовами якого відповідач отримав у спадщину 1/2 частину житлового будинку розташованого у АДРЕСА_1, а позивачу залишилися вклади, які належали спадкодавцю і знаходяться в АТ«Ощадний банк України» (а.с.10).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що зазначений договір є недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону.

При цьому суд врахував, що відповідно до ч.1,2 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» в п.26 зазначено наступне: при поділі спадщини між спадкоємцями необхідно враховувати правило частини першої статті 1278 ЦК про те, що коли спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між

спадкоємцями, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. При

розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що

регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності.

Тобто, ст.1278 ЦК встановлює презумпцію рівності часток спадкоємців, яка може бути спростована лише заповітом. Таким чином, вона не дозволяє спадкоємцям поділити спадщину на свій розсуд, одержавши при поділі частку меншу від встановленої законом або заповітом, а вимагає проведення поділу у суворій відповідності із спадковими частками.

Зміст оспорюваного договору свідчить про те, що сторонами проведено саме поділ спадкового майна, а не зміна часток у спадщині. У зв»язку з цим суд правильно визнав договір недійсним.

Разом з тим, визнаючи за позивачем право власності на спадкове майно, суд не врахував, що відповідно до роз»яснень, які викладені в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку позивач не реалізував своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса. За таких обставин вимоги про визнання за ним права на спадкове майно в судовому порядку є передчасними.

За наведених обставин рішення суду в цій частині вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2018 року в частині вимог про визнання права власності на 1/4 частину спадкового майна та ухвалити в цій частині вимог нове рішення - про відмову в позові. В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 08.08.2018 року.