Справа № 308/3281/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі МИКУЛЯК Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/3281/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради Закарпатської області та Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування про встановлення сервітуту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 листопада 2015 року, головуюча суддя Монич О.В., -

встановив:

24.03.2015 ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до Ужгородської міської ради та Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування (далі - Вище училище) мотивуючи наступним.

Позивач є власником земельної ділянки із кадастровим № НОМЕР_4 загальною площею 0,0397 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. Навколо земельної ділянки позивача розташовані та межують із нею такі ділянки: площею 0,0320 га із кадастровим № НОМЕР_1 по АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_5; площею 0,0338 га із кадастровим № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_6; площею 1,62 га, що знаходиться у власності Ужгородської міськради, розташована по АДРЕСА_1 і на підставі Державного акту серії НОМЕР_3 від 03.07.2001 перебуває у постійному користуванні Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування.

Позивач не може використовувати належну йому земельну ділянку за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки не має проходу та проїзду до своєї земельної ділянки. Власники суміжних земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можуть надати можливість вільного проходу та проїзду до земельної ділянки позивача через об'єктивні причини: на належній ОСОБА_5 ділянці розміщена споруда та знаходяться будівельні матеріали, а щодо ділянки ОСОБА_6 встановлені обмеження (охоронні зони) повітряного газопроводу (0,0048 га) і повітряної лінії електропередачі (0,0027 га).

Єдино можливим варіантом проїзду великогабаритного транспорту до будівельних об'єктів на земельній ділянці позивача є використання для цього частини території Вищого училища, через яку раніше і фактично здійснювався такий проїзд до земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1. Так, саме через цю територію здійснювався проїзд транспорту ще до надання відповідачу в постійне користування земельної ділянки, що підтверджується наявною технологічною аркою газопроводу висотою 5,7 м на межі ділянки цього відповідача та документами ПАТ «Закарпатгаз». Позивач пропонував Вищому училищу укласти договір щодо сервітуту, подав 25.02.2014 його проект із планом використання земельної ділянки у межах сервітуту, проте, отримав категоричну та безпідставну відмову, що свідчить про небажання задовольнити цілком законне його прохання. Через відсутність згоди Вищого училища на встановлення сервітуту, такий не погоджується й Ужгородською міськрадою та її органами. Тим часом, такий сервітут не є ані обтяжливим, ані збитковим для Вищого училища.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 401-403 ЦК України, ст.ст. 99, 100 ЗК України, вказуючи на неможливість транспортного сполучення зі своєю земельною ділянкою у спосіб інший, окрім встановлення проханого та обґрунтованого позивачем сервітуту, який з огляду на обставини справи повинен бути безстроковим та безоплатним, позивач ОСОБА_2, не маючи можливості у позасудовому порядку забезпечити своє право, на його захист просить суд:

встановити сервітут на його користь щодо частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка перебуває у власності територіальної громади міста в особі Ужгородської міської ради Закарпатської області та у постійному користуванні Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування на підставі Державного акту серії НОМЕР_3 на право постійного користування землею від 03.07.2001;

визначити істотні умови сервітуту: зміст сервітуту - надання права проходу та проїзду автотранспорту на земельну ділянку із кадастровим № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_4 через земельну ділянку по АДРЕСА_1, що знаходиться у постійному користуванні Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування згідно Державного акту серії НОМЕР_3 на право постійного користування землею від 03.07.2001; площа, на яку поширюється земельний сервітут - 0,0255 га; межі сервітуту - згідно з кадастровим планом земельної ділянки.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.11.2015 у позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 рішення суду оскаржив, вважає його незаконним та необґрунтованим. Загалом посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовувався позов, крім того, вказує що суд не дав оцінки істотним обставинам справи та доказам, здобутим вже під час розгляду справи, передусім - акту обстеження земельної ділянки Вищого училища від 22.07.2015, яким спеціально створена робоча група Департаменту міського господарства Ужгородської міськради рекомендувала встановити сервітут, про який просив позивач, як єдино можливий варіант належного доступу до його земельної ділянки. Вказує також на неправильне застосування судом норм матеріального права через, зокрема, невірне тлумачення в контексті справи понять «автомобільна дорога» та «вулиця». Зазначає, що відповідно до Державних будівельних норм України «Будинки і споруди. Будинки та споруди навчальних закладів. ДБН В.2.2-3-97» на земельних ділянках необхідно передбачати під'їзди для пожежних машин до будинків, можливість об'їзду навколо будинку і позивач саме і просив встановити право проходу та проїзду через під'їзд для спеціальних автомобілів, для якого була влаштована спеціальна технологічна арка. Позивач просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.

У письмових запереченнях на апеляцію позивача ОСОБА_2 відповідач Вище училище вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін. Зазначає, серед іншого, що суд врахував недопустимість прокладання проїзду для транспорту по території навчального закладу, яка безпосередньо використовується у навчальному процесі (заняття з фізкультури), для відпочинку, а також по якій прокладені комунікації і поряд з якою знаходиться трансформаторна підстанція. Крім того, земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою ОСОБА_6, яка, в свою чергу, має вихід до АДРЕСА_1 і для в'їзду на яку транспорту також влаштовано технологічну арку газопроводу, тому доступ до земельної ділянки позивача можливий саме через цю суміжну ділянку. На території Вищого училища немає наявного шляху, право проїзду яким порядком встановлення сервітуту може бути надане іншій особі. Територія училища була обгороджена ще у 2005 році, а право власності на свою земельні ділянку позивач набув у 2014 році та користувався територією училища для проїзду автотранспорту без дозволу училища та без належного врегулювання цього питання.

Відповідач Ужгородська міська рада рішення суду не оскаржує.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивача ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_8, які апеляцію підтримали, представника відповідача Вищого училища ОСОБА_9, який скаргу не визнав, представника відповідача Ужгородської міськради ОСОБА_10, яка вважає апеляцію обґрунтованою, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши інвентаризаційну справу № 8861, технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_6, проект землеустрою щодо відведення забудованої земельної ділянки ОСОБА_5, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості, з відсутності правових підстав для встановлення на користь позивача сервітуту щодо земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування, недопустимості використання з цією метою території навчального закладу та порушення цим вимог законодавства і законних інтересів навчального закладу. Рішення суду узгоджується з вимогами закону, відповідає обставинам справи та є справедливим. У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами законодавства про право власності та речові права на землю, інше нерухоме майно в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

За приписами ЦК України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 361 ч. 1); власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ст. 319 ч.ч. 1, 2, 3, 5); власність зобов'язує (ст. 319 ч. 4).

Право власності, у т.ч., на землю, а також право землекористування (зокрема, постійного) набувається і реалізується відповідно до закону, це право гарантується, є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, права землекористування, обмежений у цих правах, випадки позбавлення, обмеження права власності або права користування майном та діяльності власника (користувача) встановлюються Конституцією та законами України; право користування майном (речове право на чуже майно) захищається за правилами, встановленими для захисту права власності, в тому числі, захищається від власника майна; земельне законодавство базується на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю (ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 6, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 8, 48, 51 Закону України «Про власність», ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 5, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 373, 386, 395, 396 ЦК України, ст.ст. 7, 19, 22, 23, 43, 44 ЗК України (1990 р.), ст. 1 ч. 2, ст. 5 ч. 1 п.п. «б», «в», «ґ», ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81-83, 90, 92, 95, ст.ст. 152, 153 ЗК України (2001 р.)).

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, відповідально, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 статті 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ч. 6 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, ст.ст. 12, 13, 44, 76-82 цього Кодексу в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 179 ч. 1 і ст. 77 ч. 2 відповідних редакцій ЦПК України). Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред'явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов'язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб. Суд першої інстанції розглядає справу в межах вимог, заявлених позивачем із відповідних підстав, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог і підстав позову, заявлених у суді першої інстанції (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 редакції ЦПК України, що була чинною до 15.12.2017, ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 цього Кодексу в редакції, чинній з 15.12.2017).

Професійно-технічне училище № 20 (на час розгляду справи - Ужгородське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування (Вище училище)) розташоване по АДРЕСА_1. На земельній ділянці розташовані учбовий корпус та інші майнові об'єкти Вищого училища (а.с. 141-144 т. 1 та ін.).

03.03.1997 ТОВ СП «Фортекс ЛТД» купило на аукціоні господарський блок Професійно-технічного училища № 20, розташований в АДРЕСА_1, майно було передано покупцю 06.05.1997 (а.с. 82-84 і.с., а.с. 86, 101-103 т. 2).

03.07.2001 Ужгородська міська рада видала Професійно-технічному училищу № 20 Державний акт серії НОМЕР_5 на право постійного користування землею щодо земельної ділянки площею 1,62 га по АДРЕСА_1 (а.с. 138-141 т. 1). Площа земельної ділянки не включає ту частину, яка належала до будівлі господарського блоку (в окремих документах названого також «гаражем» (а.с. 163 т. 1, а.с. 69 т. 2 та ін.), проданого 03.03.1997, що зафіксовано в державному акті конфігурацією межі земельної ділянки по лінії Б-В та іншими матеріалами справи. Станом на час апеляційного розгляду справи Вище училище оформило право постійного користування земельною ділянкою площею 1,5528 га з кадастровим номером НОМЕР_6 по АДРЕСА_1, у Державному земельному кадастрі ділянку зареєстровано 23.06.2017 (а.с. 12-19 т. 3).

04.02.2003 ТОВ СП «Фортекс ЛТД» продало приміщення господарського блоку по АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_11, яка зареєструвала своє право власності на це майно 03.04.2003 (а.с. 105-107 т. 2).

17.07.2003 ОСОБА_11 продала 25/100 частин приміщення господарського блоку по АДРЕСА_1 ОСОБА_12, своє право власності на майно покупець зареєстрував 19.08.2003 (а.с. 144, 145 і.с.).

17.04.2004 ОСОБА_11 подарувала 25/100 частин приміщення господарського блоку по АДРЕСА_1 ОСОБА_5, право власності останньої на дарунок зареєстровано 03.06.2004 (а.с. 83, 115-117 т. 2).

25.05.2007 ОСОБА_12 і ОСОБА_5 уклали договір про поділ нерухомого майна, на підставі якого виділили належні їм частки в будівлі господарського блоку по АДРЕСА_1 в окремі об'єкти в натурі та зареєстрували своє право власності на окремі об'єкти: ОСОБА_12 - 05.06.2007, ОСОБА_5 - 30.11.2007 (а.с. 127-135 т. 2).

У 2007 році ОСОБА_5 був виготовлений Проект землеустрою щодо відведення забудованої земельної ділянки площею 0,0320 га із кадастровим номером НОМЕР_1 під придбаним нерухомим майном в АДРЕСА_1» (а.с. 51-98 т. 2). 29.12.2012 Ужгородською міською радою ОСОБА_5 був виданий Державний акт серії НОМЕР_7 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0320 га по АДРЕСА_3 у м. Ужгороді, призначену для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель (а.с. 178 т. 2).

ОСОБА_11 у 2006 році реконструювала належну їй частину господарського блоку по АДРЕСА_1 у житлове приміщення - квартиру № 1, рішенням Виконкому Ужгородської міськради від 26.07.2006 № 186 було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструйованої квартири, право власності ОСОБА_11 на квартиру зареєстровано 07.09.2006 (а.с. 34-36, 119-126 т. 2).

07.11.2007 ОСОБА_11 на підставі рішення Ужгородської міської ради від 27.09.2007 № 461 був виданий Державний акт серії НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_9 площею 0,0735 га по АДРЕСА_1, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 37 т. 2).

07.02.2012 КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» видало ОСОБА_11 висновки щодо технічної можливості виділу часток об'єкта нерухомого майна в натурі, а саме, щодо можливості поділу квартири № 1, реконструйованої з належної ОСОБА_11 частини господарського блоку, на однокімнатну квартиру загальною площею 60,1 кв. м (45/100 частин квартири № 1) і на однокімнатну квартиру загальною площею 72,1 кв. м (55/100 частин квартири № 1) (а.с. 137-139 т. 2).

23.02.2012 ОСОБА_11 (продавець) з одного боку і ОСОБА_2 і ОСОБА_6 (покупці) з іншого боку уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого предметом договору є квартира № 1, реконструйована з належної ОСОБА_11 частини господарського блоку по АДРЕСА_1, загальною площею 132,2 кв. м, при цьому, одночасно ОСОБА_11 продала ОСОБА_2 45/100 часток у праві власності на квартиру № 1, а ОСОБА_6 - 55/100 часток у праві власності на квартиру № 1, згідно із договором покупці прийняли у спільну часткову власність зазначене майно, придбали відповідні частини колишньої квартири № 1 як окремі об'єкти нерухомого майна одночасно домовившись цим договором про поділ майна в натурі і 01.03.2012 зареєстрували кожен своє право власності на об'єкти нерухомого майна, які, втім, зареєстровані саме як частини квартири № 1 (а.с. 140-144 т. 2). У договорі зазначено, що квартира, яка є предметом договору, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_9 площею 0,0735 га.

Таким чином, ОСОБА_2 і ОСОБА_6 набули нерухоме майно у спільну часткову власність, зареєстрували своє право власності на частини квартири АДРЕСА_1 (45/100 частин і 55/100 частин відповідно), які в технічному плані можуть експлуатуватися окремо одна від одної як окремі квартири, проте, право на які згідно з наявними в справі документами станом на 01.03.2012 було оформлене як на відповідні частини однієї квартири. Вказана квартира, яка утворилася внаслідок реконструкції частини колишнього господарського блоку Вищого училища, знаходилася на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_9 площею 0,0735 га.

23.02.2012 ОСОБА_11 (продавець) з одного боку і ОСОБА_2 і ОСОБА_6 (покупці) з іншого боку уклали договір купівлі-продажу, згідно з яким предметом договору є земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_9 площею 0,0735 га по АДРЕСА_1, ОСОБА_11 продала ОСОБА_2 27/50 часток у праві власності на земельну ділянку, а ОСОБА_6 - 23/50 часток у праві власності на земельну ділянку, покупці прийняли у спільну часткову власність зазначену ділянку (а.с. 38 т. 2).

На час придбання ОСОБА_2 і ОСОБА_6 квартири та земельної ділянки в'їзд для транспорту, прохід на цю земельну ділянку та відповідний доступ до квартири як до розташованого на земельній ділянці об'єкта житлової нерухомості (відповідно - до кожної з двох указаних частин цієї квартири) був безперешкодним через проїзд з боку АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, зокрема, під спеціально влаштованою раніше при прокладанні газопроводу технологічною аркою заввишки 5,7 м над цим проїздом (а.с. 21 т. 1 та ін.).

27.07.2013 ОСОБА_2 ініціював виготовлення технічної документації з метою поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_9 по АДРЕСА_1 (а.с. 8 т. 2). Після цього була виготовлена Технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка знаходиться в спільній сумісній власності гр-н ОСОБА_2 і ОСОБА_6, площею 0,0735 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, Закарпатської області (а.с. 3-50 т. 2). В результаті поділу земельної ділянки та з урахуванням довідок Управління містобудівного комплексу та земельних ресурсів Ужгородської міськради від 01.07.2013 про присвоєння адрес житловим будинкам, були утворені дві земельні ділянки: площею 0,0338 га: із кадастровим номером НОМЕР_10 за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташований належний ОСОБА_6 житловий будинок (частина колишньої квартири № 1) загальною площею 72,1 кв. м, і площею 0,0397 га із кадастровим номером НОМЕР_11 за адресою: АДРЕСА_4, на якій розташований належний ОСОБА_2 житловий будинок (частина колишньої квартири № 1) загальною площею 60,1 кв. м. У Державному земельному кадастрі земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_11 була зареєстрована 28.10.2013, Свідоцтва про право власності на відповідні земельні ділянки видані ОСОБА_2 і ОСОБА_6 05.02.2014, (а.с. 6, 8 т. 1, а.с. 181 т. 2).

Ці земельні ділянки межують між собою (по лінії А-Д ділянки ОСОБА_6, по лінії Б-В ділянки ОСОБА_2.), при цьому, ділянка ОСОБА_2 не межує з АДРЕСА_1 чи з проїздом з цієї вулиці або з будь-якою іншою вулицею (проїздом) і опинилася, умовно, «в глибині» території. Від вулиці (проїзду) земельну ділянку ОСОБА_2 відділяють земельні ділянки ОСОБА_6, Вищого училища та ОСОБА_5, а також належні ОСОБА_6, ОСОБА_13 і ОСОБА_12 частини будівлі колишнього господарського блоку Вищого училища з іншими будівлями та спорудами (а.с. 14 т. 1, а.с. 11, 13, 14, 23, 74, 149, 150, 152, 191 т. 2 та ін.).

Відтак, із поділом земельної ділянки площею 0735 га на дві ділянки та з утворенням окремої земельної ділянки площею 0,0397 га із кадастровим номером НОМЕР_11 умови доступу до цієї ділянки та до розташованої на ній будівлі погіршилися порівняно з тими, що існували раніше. На час прийняття рішення про поділ земельної ділянки та на час оформлення відповідних прав на новоутворені ділянки позивач ОСОБА_2 не мав урегульованих належним чином із жодним із суміжних землевласників (землекористувачів) відносин щодо забезпечення доступу, в т.ч., проїзду транспорту включно зі спеціальним (пожежний транспорт, аварійні служби, будівельний транспорт тощо), до його нової земельної ділянки. Не передбачався такий доступ і технічною документацією щодо поділу земельної ділянки, рішеннями органів місцевого самоврядування чи місцевих органів виконавчої влади. В апеляційному суді позивач визнав, що приймаючи відповідне рішення не мав таких оформлених стосунків чи належних гарантій, зокрема, з боку Вищого училища, стосовно можливості (права) використання в майбутньому території училища для доступу (проїзду транспорту) до новоутвореної земельної ділянки. Отже, позивач не мав достатніх і обґрунтованих підстав вважати, що після утворення земельної ділянки, яка не має прямого доступу до транспортних комунікацій (мережі вулиць, проїздів), такий доступ йому буде забезпечений через суміжні ділянки, зокрема, через земельну ділянку навчального закладу, не міг покладатися на усні розмови, міркування, домовленості, хоча б такі й мали місце в певний момент, і не міг ґрунтуватися фактично на припущеннях.

Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст. 19 ч. 1 Конституції України, ст. 14 ч. 2 ЦК України). У справі немає даних про наявність у Вищого училища обов'язку забезпечити позивачу доступ до його земельної ділянки транспорту (а відповідно до пояснень позивача, йдеться передусім про великогабаритний вантажний транспорт) через територію училища. У відповідача не виникає і не може виникати обов'язку діяти на користь позивача, за свій рахунок, обмежуючи певні свої права та законні інтереси, лише через дії самого позивача, якими останній погіршив своє становище. Поряд із цим, позивач за наявності для того підстав не позбавлений права ставити питання про встановлення відповідного сервітуту щодо суміжних земельних ділянок.

Відповідно до норм ЦК України:

право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (земельний сервітут)… для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ст. 401 ч. 1);

земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки; у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст. 402 ч.ч. 2, 3);

сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду; збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах (ст. 403 ч.ч. 2, 3, 7);

право користування чужою земельною ділянкою полягає, зокрема, у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку; особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст. 404 ч.ч. 1, 2).

ЗК України встановлює, що:

право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), земельні сервітути можуть бути постійними і строковими, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст. 98 ч.ч. 1, 2, 4);

власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів щодо, зокрема, права проходу та права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (ст. 99 ч. 1 п.п. «а», «б»);

земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 100 ч. 2);

власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом, власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (ст. 101 ч.ч. 3, 4).

Отже, земельний сервітут може бути встановлений, якщо потреби відповідної особи не можуть бути задоволені іншим способом. Встановлення земельного сервітуту щодо права проїзду на транспортному засобі особа вправі вимагати стосовно наявного на суміжній ділянці шляху. Особа, яка вимагає встановлення земельного сервітуту, вправі звернутися до суду за вирішенням спору, якщо не досягне згоди про укладення договору щодо сервітуту із власником земельної ділянки. За загальним правилом, земельний сервітут є платним, його безоплатність може мати місце лише у випадку, якщо це передбачено законом або договором, що повинно враховуватися і судом при вирішенні спору. За змістом установлених законом правил, особа, яка вимагає встановлення сервітуту, повинна довести його необхідність, відсутність інших способів задоволення її потреб, запропонувати варіант (варіанти) встановлення сервітуту із урахуванням вимог про найменш обтяжливий спосіб його встановлення.

Підставами для встановлення сервітуту у проханий спосіб позивач визначав: неможливість використання належної йому земельної ділянки за цільовим призначенням через відсутність проходу та проїзду до неї; неможливість надання власниками суміжних земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вільного проходу та проїзду до земельної ділянки позивача через наявність на ділянці ОСОБА_5 споруди та будівельних матеріалів та встановлення щодо ділянки ОСОБА_6 обмежень (охоронних зон); наявність єдиної можливості проїзду великогабаритного транспорту до будівельних об'єктів на земельній ділянці позивача із використанням для цього частини території Вищого училища; безпідставну відмову Вищого училищу укласти договір щодо сервітуту, який не є ані обтяжливим, ані збитковим для відповідача; безстроковість і безоплатність за обставинами справи сервітуту, що його необхідно встановити.

Свою правову позицію позивач обґрунтовував, зокрема, пропозицією Вищому училищу від 25.02.2014 укласти договір щодо сервітуту із проектом цього договору та схемою сервітуту (а.с. 13-17 т. 1); відмовою Вищого училища від 28.02.2014 у встановленні сервітуту (а.с. 18 т. 1); відмовою ОСОБА_6 у наданні права проїзду через його земельну ділянку у зв'язку з наявними обмеженням і обтяженнями щодо неї та із передбачуваною реконструкцією домоволодіння, якою перекриється імовірний проїзд (а.с. 188-191 т. 2). Пропонуючи сервітут і конкретну схему проїзду через земельну ділянку Вищого училища, позивач оперував схемою забудови земельної ділянки, підписаною начальником Управління містобудування та архітектури Ужгородської міськради ОСОБА_14 13.02.2013, на якій зафіксований під'їзд до його земельної ділянки по АДРЕСА_1 через земельну ділянку Вищого училища по АДРЕСА_1 (а.с. 149 т. 2 та ін.). Позивач посилався також на Будівельний паспорт індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 що був на його ім'я виданий Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міськради 07.02.3013 на підставі Державного акту серії НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку (а.с. 147-176 т. 2).

Апеляційний суд констатує, що на момент видачі будівельного паспорта на ім'я ОСОБА_6 та складання схеми забудови земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_9 не була поділена, а земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_11 ще не була сформована і не існувала у розумінні закону як індивідуально визначений оборотоздатний об'єкт цивільних прав (ст. 79 ч. 1, ст. 79-1 ЗК України, ст. 177, ст. 178 ч. 1, ст. 179, ст. 181 ч. 1, ст. 182, ст. 184 ч. 1, ст. 190 ЦК України). Тому будівельний паспорт від 07.02.2013 і схема забудови від 13.02.2013, у яких вказується, відповідно, на належність земельної ділянки на підставі Державного акту серії НОМЕР_8 лише ОСОБА_2 і на площу його земельної ділянки згідно з цим актом у 0,0397 га, не відповідають дійсним обставинам на відповідний час.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач надав Акт обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 22.07.2015, складений робочою групою у складі ОСОБА_15 (в.о. начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міськради, ОСОБА_16 (заст. директора департаменту, начальника управління майном міста), ОСОБА_17 (начальника відділу муніципальної поліції та правопорядку Ужгородської міськради) та ОСОБА_18 (гол. спеціаліста відділу землекористування Ужгородської міської ради), створеною наказом по Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 25.05.2015 № 65 за його заявою (а.с. 40, 64-65 т. 1). В Акті зазначено, що обстеження земельної ділянки відбулося в присутності ОСОБА_2 та директора Вищого училища ОСОБА_19, робоча група дійшла висновків:

що за наявних умов можливість доступу (проїзду транспортних засобів) до будинку АДРЕСА_1 відсутня;

відповідно до топографічних матеріалів, до встановлення паркану навколо земельної ділянки по АДРЕСА_1, існував проїзд до земельної ділянки по АДРЕСА_1, наявне часткове асфальтне покриття, влаштована спеціальна технологічна арка труби газопроводу для проїзду автотранспорту;

влаштування проїзду через земельну ділянку по АДРЕСА_1 до будинку АДРЕСА_1 є найменш обтяжливим способом доступу транспортних засобів до земельної ділянки ОСОБА_2 і спричинить мінімальні незручності та витрати на облаштування даного проїзду, оскільки з боку АДРЕСА_1 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_11 межує зі всіх сторін з земельними ділянками приватної власності, на яких знаходяться споруди та будівлі, що унеможливлює обтяження сервітутом земельної ділянки приватної власності;

доцільним є встановлення сервітуту на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0255 га для забезпечення можливості проходу та проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_11.

Стосовно зазначеного акту апеляційний суд відзначає, зокрема, таке: акт не підписувався ініціатором обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 та директором Вищого училища ОСОБА_19; предметом обстеження була лише земельна ділянка, що перебуває в постійному користуванні Вищого училища, інші суміжні ділянки не обстежувалися; до акту не додані матеріали, на підставі яких він складався, а з їх переліку, вказаному в акті, вбачається, що такими були містобудівна документація та матеріали щодо землекористування; конкретне визначення на місцевості сервітуту, що його вважала за доцільне встановити робоча група, його параметри на місцевості (план, схема тощо), відсутнє, як відсутні й дані про необхідні роботи для влаштування сервітуту, зміни у зв'язку з цим в плануванні території Вищого училища, організації навчального процесу, забезпечення безпеки учнів тощо.

Під час апеляційного розгляду справи ухвалою апеляційного суду від 06.05.2016 була призначена судова інженерно-технічна експертиза (а.с. 194, 205-209 т. 2), а ухвалою від 20.12.2017 судом була призначена додаткова судова інженерно-технічна експертиза (а.с. 31-35 т. 2). З даних, зафіксованих Висновком № 0001/2017 судової будівельно-технічної експертизи від 24.04.2017 (а.с. 214-231 т. 2) і Висновком № 0001/2018 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 02.03.2017 (а.с. 39-60 т. 3), виконаними судовим експертом ОСОБА_20, у сукупності з поясненнями судового експерта, наданими апеляційному суду, поясненнями сторін та іншими матеріалами справи убачається, зокрема, наступне:

-під'їзд до земельної ділянки по АДРЕСА_1 право на яку в подальшому оформив ОСОБА_2 (ділянка площею 0,0397 га з кадастровим номером НОМЕР_11), що зафіксований на Схемі забудови земельної ділянки, затвердженій начальником Управління містобудування та архітектури Ужгородської міськради ОСОБА_14 13.02.2013, існує лише частково, оскільки одна частина - бетонна, інша частина - зелені насадження, ширина бетонної частини 4,7 м, довжина - 21,15 м, довжина озелененої частини - 42,0 м; тобто, відображеного на вищевказаній схемі забудови під'їзду до земельної ділянки ОСОБА_2 не існує, зокрема, не існує частини цього під'їзду, яка безпосередньо доходить до в'їзду (воріт) на земельну ділянку;

-взаємне розташування технологічної арки газопроводу в місці, щодо якого ставиться питання про встановлення сервітуту, асфальтового покриття частини під'їзду, зеленої зони та воріт на межі земельної ділянки ОСОБА_2 вказують на те, що дана територія імовірно використовувалася для заїзду автотранспорту;

-фактично частина території, де розташована доріжка з твердим покриттям завширшки 4,7 м, використовується у спортивних цілях (для стрибків у довжину), на що вказує розташована в кінці доріжки споруда з піском;

-запропонований для встановлення сервітуту варіант доступу до земельної ділянки позивача (варіант 2) не є єдино можливим, такий доступ можливий також: через основні ворота Вищого училища (проїзд через всю територію училища) (варіант 1); через земельну ділянку ОСОБА_6 (ділянка площею 0,0338 га з кадастровим номером НОМЕР_10), де відсутні ворота з боку проїжджої частини та наявна технологічна арка газопроводу (варіант 3); через земельну ділянку ОСОБА_5 (варіант 4); на думку експерта, варіант 2 є найменш обтяжливим для Вищого училища;

-застосування варіанту 3 унеможливить використання ОСОБА_6 власної незабудованої частини земельної ділянки, при цьому, позивач та експерт повідомили, що на даний час передбачувана реконструкція (забудова ділянки) не здійснена і проїзд до ділянки ОСОБА_2 вільний; експертом не встановлені технічні перешкоди для влаштування проїзду до земельної ділянки позивача через суміжну земельну ділянку ОСОБА_6;

-встановлення сервітуту у спосіб, запропонований позивачем, технічно допустиме, оскільки, зокрема, передбачається влаштування проїзду не загального користування (вулиці, дороги), а виключно для обслуговування суміжної земельної ділянки, проте, вимагатиме пошкодження зеленої зони у відповідних межах, перенесення майданчика для стрибків; забезпечення безпеки дорожнього руху.

Беручи до уваги наведені вище обставини в їх сукупності та взаємозв'язку, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у справі доказів щодо неможливості задоволення потреб позивача іншим, ніж той, яким він вимагає, способом. Підстави для встановлення сервітуту, якими обґрунтовувався позов, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом, а надані позивачем докази не можуть слугувати належними і достатніми підставами для задоволення позову.

Встановлення сервітуту саме щодо земельної ділянки Вищого училища в обраний позивачем спосіб не є єдино можливим варіантом доступу до земельної ділянки позивача. Такий доступ можливий передусім через суміжну земельну ділянку ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 в м. Ужгороді, для чого технічних перешкод не встановлено, наявність певних обмежень щодо цієї земельної ділянки у зв'язку з розташуванням інженерних мереж (охоронні зони повітряного газопроводу і повітряної лінії електропередач) не є перешкодою для проїзду автотранспорту, для чого саме і була влаштована відповідна технологічна арка газопроводу. Висновок робочої групи в акті від 22.07.2015 про те, що на земельних ділянках приватної власності, якими ділянка позивача відділена від вулиць, знаходяться споруди та будівлі, що унеможливлює обтяження сервітутом ці земельні ділянки, не відповідає дійсності, позаяк на земельній ділянці ОСОБА_6 такі споруди, що перешкоджали б встановленню сервітуту, відсутні. Саме лиш позначення на плані («ескізний намір забудови» (а.с. 188, 190 т. 2)), до того ж, без даних про конкретний проект, дозвіл на будівництво тощо, ймовірної в майбутньому забудови ділянки безпідставності зазначеного висновку робочої групи не спростовує, а фактично такої забудови немає, що встановлено судовим експертом. За цих умов і відмова ОСОБА_6 у доступі через його земельну ділянку до ділянки позивача наразі не може бути визнана обґрунтованою належним чином.

Крім того, не виключаються як такі й інші варіанти доступу до земельної ділянки позивача: через територію Вищого училища іншим шляхом, а також за певних умов і через земельну ділянку ОСОБА_5, які позивачем не розглядалися. Питання встановлення сервітуту в інший, аніж був запропонований ОСОБА_2, спосіб, не з'ясовувалися по суті та не обґрунтовувалися і робочою групою.

Відповідно до ст.ст. 1, 11 Закону України «Про будівельні норми», застосування державних будівельних норм є обов'язковим. За змістом положень Законів України «Про основи містобудування» (зокрема, ст.ст. 5, 6, 16-18, 20, 21), «Про регулювання містобудівної діяльності» (зокрема, ст.ст. 2, 9, 19, 24, 26, 27, 30), при проектуванні, будівництві об'єктів містобудування повинні забезпечуватимуся вимоги щодо раціонального використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій, законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; раціонального взаємного розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; детального планування забудови територій із визначенням, серед іншого, порядку організації транспортного і пішохідного руху. Державні будівельні норми, що були чинними на час поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_9, передбачали, зокрема, таке:

ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»:

до сельбищної території міста входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т. ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування (п.п. 2.1., 2.2.);

у межах сельбищної території треба передбачати формування взаємозв'язаних зон громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій загального користування, нешкідливих місць прикладення праці, а також магістральної та вуличної мережі (п. 3.1.);

при забудові вільних територій і реконструкції житлових кварталів до житлових будинків, що стоять окремо, заввишки не більше 9 поверхів… допускається улаштування проїздів, суміщених з тротуарами при їх довжині не більше 150 м і загальній ширині не менше 4,2 м (п. 3.11* Примітка);

у районах садибної забудови при потребі, крім вуличної мережі, слід формувати мережу внутрішньоквартальних проїздів; ширина їхньої проїжджої частини з однією смугою руху приймається 3,5 м, з двома - 5,5 м (п. 3.22.);

при проектуванні міських і сільських поселень слід передбачити єдину дорожньо-транспортну мережу поселень і районів, які тяжіють до них, для забезпечення зручних і безпечних зв'язків з усіма функціональними зонами, з іншими поселеннями системи розселення, місцями заміського відпочинку, з улаштуванням зовнішнього транспорту і автомобільними дорогами загальної мережі (п. 7.1.);

мережу вулиць і доріг населених пунктів треба проектувати у вигляді єдиної системи з урахуванням функціонального призначення окремих вулиць і доріг, інтенсивності транспортного, пішохідного і велосипедного руху, архітектурно-планувальної організації території і характеру забудови, вимог охорони навколишнього середовища;

територія вулиць і доріг всіх категорій, відокремлюються від інших функціональних територій поселень геодезичне за фіксованими границями - червоними лініями; розбивочні креслення червоних ліній призначаються для забезпечення регулювання і містобудівного контролю при забудові, реконструкції і благоустрої поселень, при відведенні земельних ділянок, встановленні умов їх використання (п. 7.26*);

вимоги щодо вулично-дорожньої мережі міста викладені у Розділі 7 ДБН 360-92**;

ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення»: розміщення одно- та багатоквартирних житлових будинків, пов'язаних з ними господарських будівель, технічних будинків та споруд на території мікрорайонів (кварталів) і садибної забудови, розриви між ними визначаються проектами забудови і виконуються згідно з вимогами ДБН Б 2.4-1, ДБН 360 і ДержСанПіН 173 (п. 1.4.);

ДБН В.2.3-5-2001 «Вулиці та дороги населених пунктів»: організація руху на вулично-дорожній мережі населених пунктів у цілому визначається відповідним розділом комплексної схеми транспорту та комплексною схемою (проектом) організації дорожнього руху, розроблення яких здійснюється згідно з ДБН 360, ДБН Б. 1-2, тимчасовими нормами проектування комплексних схем організації дорожнього руху в містах України, іншими чинними нормативними документами (п. 1.9.).

ДБН В.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів»: при проектуванні будинків навчальних закладів поряд з положеннями цих норм слід також керуватися вимогами інших діючих нормативно-інструктивних документів; список основних нормативних документів, на які є відповідні посилання в цих нормах, наведений у додатку 8 (Преамбула); Додаток № 8 містить перелік обов'язкових до застосування нормативних документів, зокрема, ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»; ділянку навчального закладу не допускається перетинати міськими вулицями та дорогами (п. 2.23.).

З огляду на вимоги законодавства та реальний стан речей, вирішуючи питання про поділ земельної ділянки, яку ОСОБА_2 і ОСОБА_6 купили у ОСОБА_11, із подальшим оформленням прав ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_11, на якій розміщений об'єкт житлової нерухомості, відповідні органи місцевого самоврядування, виконавчої влади і, власне, сам позивач, повинні були виходити з того, що до такої земельної ділянки та розташованого на ній жилого приміщення має бути безперешкодний доступ. Земельна ділянка із таким цільовим і функціональним призначенням повинна мати безпосередній вихід до вулично-дорожньої мережі міста з метою забезпечення можливості належної експлуатації жилого приміщення, ділянки, доступу до них транспорту, передусім - спеціального (транспорт аварійних служб, пожежний транспорт, невідкладна медична допомога) тощо.

У справі немає даних про врахування та дотримання цих вимог під час оформлення поділу земельної ділянки (забезпечення проїзду або, за відповідних умов, одночасне вирішення встановленим порядком питання про сервітут для забезпечення такого проїзду), при тому, що до такого поділу проблеми доступу із земельної ділянки до вулиць і проїздів не існувало. За таких обставин, позицію Ужгородської міської ради, яка солідаризується із позивачем, теж не можна визнати обґрунтованою, посилання позивача і цього відповідача на акт обстеження земельної ділянки від 22.07.2015 не дає підстав для задоволення позову, складання цього акту не усуває відповідної неповноти, а також факту недотримання передбачених законодавством умов при поділі земельної ділянки та оформленні прав позивача на відповідну її частину.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для задоволення позову, обмеження земельних прав Вищого училища, при цьому - безстроково і безоплатно, врахував також недопустимість використання території навчального закладу для проїзду транспорту до земельної ділянки позивача, з огляду, крім іншого, й на недопустимість виникнення небезпеки для учнів на закритій внутрішній території навчального закладу під час навчальних занять та поза ними. Рух стороннього транспорту цією територією, хоча б і нерегулярний, безумовно створює додаткові організаційні проблеми, необхідність контролю такого руху, порушує режим роботи навчального закладу та створює додаткові ризики для учнів і педагогічного персоналу. Доводи апеляції правильності по суті, законності та справедливості рішення суду не спростовують, позивач не довів пред'явлених вимог, тому на підставі ст. 375 ЦПК України скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 8 серпня 2018 року.

Судді