Справа № 462/2318/18 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.

Провадження № 22-ц/783/1876/18 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія:60

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. і Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Цапа П.М.;

заявниці ОСОБА_3 і її представника - адвоката ОСОБА_4;

ОСОБА_5 і його представника - адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 05 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И Л А:

20 квітня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про видачу заінтересованій особі, ОСОБА_5, обмежувального припису, яким: 1) заборонити ОСОБА_5 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 строком на шість місяців (в подальшому - „місце проживання"); 2) заборонити наближатися на відстань менше 300 м до їх місця проживання строком на шість місяців; 3) усунути перешкоди у користуванні майном, що є її особистою приватною власністю - гаражем, зобов'язавши ОСОБА_5 повернути ключі від цих приміщень, звільнити їх та не чинити перешкод у користуванні цими приміщеннями та 4) заборонити вести телефонні переговори з постраждалими особами або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на шість місяців.

Заява обгрунтовувалася тим, що заявниця разом з дітьми проживає у власному будинку по АДРЕСА_1. Разом з ними проживає і її колишній чоловік ОСОБА_5, шлюб з яким розірвано рішенням суду від 05.10.2017 року.

Заявниця стверджувала, що вона з дітьми тривалий час потерпають від психологічного та фізичного насильства від ОСОБА_5, який протягом останніх п'яти років часто влаштовує скандали, сварки, ображає та принижує її, неодноразово наносив побої в присутності малолітнього сина, у зв'язку з чим вона зверталась до правоохоронних органів, однак вжиті заходи не дали жодного результату. Крім того, Залізничним районним відділом поліції здійснюється досудове розслідування по справі про нанесення їй ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень. У заявниці виникли побоювання за своє життя та життя неповнолітніх дітей, а тому на підставі положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (в подальшому - „Закон") просила встановити обмежувальний припис відносно заінтересованої особи, оскільки у інший спосіб запобігти застосуванню до неї насильства неможливо (а.с. 1-4).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні вище згаданої заяви відмовлено (а.с. 165-167).

Дане рішення оскаржила заявниця ОСОБА_3

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги її заяви, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.

Стверджує, що ОСОБА_5 вчиняє насильство та тиск, щоб змусити її визнати його позов, у якому він претендує на частину її будинку і який перебуває у провадженні Залізничного районного суду м. Львова.

Вважає, що судом не враховано те, що відповідно до закону, заходи спрямовані на захист потерпілих від насильства вживаються не після притягнення кривдника до відповідальності, а на підставі звернення потерпілої особи, а відтак висновки Залізничного відділу поліції (з яких вбачається, що факти про вчинення ОСОБА_5 насильства щодо заявниці знайшли своє підтвердження) вважає належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_5 вчиняв щодо заявниці насильство протягом 2015-2017 років.

Вважає, що суд неправомірно не застосував до спірних правовідносин положення статті 20 Закону, відповідно до якої забезпечення постраждалим особам доступу до правосуддя є одним з напрямків надання допомоги та захисту захисту постраждалим особам (ч.2) і надання допомоги постраждалим особам не залежить від звернення таких осіб до правоохоронних органів чи суду, від їх участі у кримінальному або цивільному провадженні (ч.5).

Вважає, що суд безпідставно взяв до уваги характеристику ОСОБА_5 з його місця праці, оскільки „така поведінка кривдника є типовою, оскільки основною специфікою домашнього насильства є спрямованість агресії кривдника виключно на певних членів сім'ї, і зважаючи на це, жодні докази поведінки кривдника у суспільстві поза домом не можуть враховуватися судом як доказ того, що він не вчиняє домашнього насильства" (а.с. 171-175).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і її представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони ОСОБА_5 і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також оглянувши в судовому засіданні 17 висновків Залізничного РВ ГУНП у Львівській області за наслідками звернення ОСОБА_3 (які були витребуваними та долученими до матеріалів справи судом першої інстанції), колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги заяви про видачу ОСОБА_5 обмежувального припису заявниця ОСОБА_3 обгрунтовує посиланнями на положення Закону України „Про запобігання та протидію домашньому насильству" (в подальшому - „Закон").

Згідно статті 24 вище згаданого Закону, „обмежувальний припис стосовно кривдника" є спеціальним заходом щодо протидії домашньому насильству, а згідно статті 1 Закону - „кривдником" є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Частиною 1 статті 26 Закону встановлено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають (зокрема) постраждала особа або її представник, а статтею 350-4 ЦПК України - що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності), а у разі неможливості надати такі докази до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.

Таким чином, як вбачається з вище наведеного, при розгляді судом заяви ОСОБА_3 про видачу ОСОБА_5 обмежувального припису саме на згадану заявницю покладається обов'язок доведення за допомогою належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів (ст.ст. 76-80 ЦПК України) тих обставин, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства, і її кривдником є ОСОБА_5

Як стверджується матеріалами справи, до заяви ОСОБА_3 про видачу ОСОБА_5 обмежувального припису не долучено клопотання про витребування судом доказів на підтвердження обставини про необхідність видачі судом обмежувального припису.

До заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису ОСОБА_5 в якості обгрунтування її вимог долучено ряд відповідей з органів прокуратури та поліції на звернення ОСОБА_3 у ці органи, зі змісту яких вбачається, що дійсно ОСОБА_3 неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу домашнього насильства стосовно неї зі сторони ОСОБА_5, що останній у відібраних у нього поясненнях категорично заперечував і в результаті проведених перевірок жоден факт домашнього насильства доказано не було.

В той же час, судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається самою заявницею ОСОБА_3 той факт, що між нею та ОСОБА_5 з початку 2016 року є спір з приводу власності на будинок АДРЕСА_1, який є місцем проживання, як ОСОБА_3, так і ОСОБА_5, який є зареєстрованим у цьому будинку з 2006 року (а.с. 12, 93, 101-104). Як встановлено в ході апеляційного провадження у даній справі, по згаданому спору Залізничним районним судом м. Львова 27.06.2018 року вже ухвалено рішення (яке на даний час оскаржено відповідачкою ОСОБА_3 в апеляційному порядку), яким частково задоволено позов ОСОБА_5 та визнано за ним право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1.

Крім цього, в провадженні Залізничного районного суду м. Львова з вересня 2016 року знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про виселення останнього з вище згаданого будинку АДРЕСА_1 (а.с. 94, 101-104).

Судами також встановлено та стверджується матеріалами справи, що 03 травня 2018 року ОСОБА_5 звернувся з відповідними заявами до начальника Залізничного ВП ГУНП у Львівській області та керівника Львівської місцевої прокуратури № 2, у яких він стверджує про наявність у нього доказів (відповідних аудіозаписів) про намір його колишньої дружини ОСОБА_3 „за допомогою працівників поліції та працівників СБУ України у Львівській області порушити проти (нього) фіктивні кримінальні справи з метою зведення на (нього) наклепу та примушення (його) відмовитись від житлової площі в будинку де (він) прописаний та проживає за адресою: АДРЕСА_1" (а.с. 128-133).

Ставлячи у поданій до суду заяві вимогу про заборону ОСОБА_5 перебувати в місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 строком на шість місяців та заборону наближатися на відстань менше 300 м до згаданого місця проживання строком на шість місяців, заявниця не зазначає про наявність у ОСОБА_5 іншого місця проживання, пояснивши в суді апеляційної інстанції це тим, що ОСОБА_5 матеріально спроможний винаймати інше житлове приміщення.

Як вбачається зі змісту розділу У „Спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству" Закону України „Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис стосовно кривдника є найбільш суворим та жорстким заходом з усіх передбачених Законом.

В той же час, інші, передбачені Законом спеціальні заходи, до ОСОБА_5 не застосовувалися, оскільки заявниця питань про таке застосування не ставила.

За вище наведених обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до переконання про те, що у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_3 про видачу ОСОБА_5 обмежувального припису з такими заходами, які зазначені у цій заяві.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 05 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 13 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: