Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 - 5034 / 09                                   Головуючий  у  1 інстанції:  Федоренко Р.Г.

                                                                                            Суддя-доповідач:  Боєва В.В.                                        

У Х В А Л А

Іменем України

23   грудня   2009 року                                                                                м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:         Боєвої В.В.

Суддів:                     Коваленко А.І., Стрелець Л.Г.,

При секретарі:         Карацюпі О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   ОСОБА_2  на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя   від  09 жовтня 2009 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про стягнення компенсації за частку у спільному майні,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді  2008 року ОСОБА_2   звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про стягнення компенсації за частку у спільному майні  .

В позовній заяві зазначав, що він є власником 1/3 частини квартири  АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на житло від 11.05.2000 року. Інша частина спірної квартири належить його дружині та неповнолітній доньці. Квартира складається з двох кімнат, житловою площею 25,0 кв. м. В теперішній час шлюб між ними розірвано. Відповідачка з донькою проживають у спірній квартирі, він мешкає окремо. З моменту розірвання шлюбу, він не має змоги вільно розпоряджатись своїм майном, оскільки відповідачка чинить йому перешкоди. На його пропозицію щодо виплати йому грошової компенсації за його частку, відповідачка відмовляється, також відмовляється від наміру продати квартиру. Виділити йому частину в квартирі неможливо, оскільки квартира двокімнатна й окрема кімната йому виділена бути не може, бо на одну особу припадає менш ніж 13,65 кв. м.

Посилаючись на ці обставини, просив стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію  1/3 частини у спірній квартирі в сумі 99600 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя  від 09 жовтня  2009 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

  Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів  апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає  з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України  апеляційний суд  відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм  матеріального і  процесуального  права.

Так,   ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачає,   якщо виділ частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції вірно посилався на положення   ст.  364,  ч. 5 ст. 319  ЦК України і виходив з того, що  у позивача є право вимагати від інших співвласників – колишньої дружини ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах  та в інтересах  неповнолітньої дочки – ОСОБА_4 - відповідної матеріальної компенсації  за його  частку спільного майна,  проте, в силу вимог   ч. 5 ст. 319 ЦК України  власник не може використовувати  право власності  на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

При цьому суд вважав недоведеним, що позивач не може користуватися  своєю часткою в спірній квартирі, а також зазначав, що стягнення за рішенням суду грошової компенсації з відповідачки, яка неспроможна виплатити таку компенсацію та визнання за нею всупереч її волі права на власності на частку позивача є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що є неприпустимим.

Такий висновок суду не суперечить положенням статті 358 ЦК України, якими  врегульовано здійснення права спільної часткової власності, зокрема, частиною 3 цієї статті визначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі,  яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості  цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Крім того, зі змісту ч. 2 ст. 364 ЦК України  витікає, що  виділ в натурі частки в спільному майні  може бути неможливим якщо спільне майно є неподільною річчю, або є заборона, встановлена законом, судовим рішенням тощо.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1  ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як  на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях.

З матеріалів справи та пояснень сторін в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що всупереч вимогам цивільно-процесуального закону позивач не надав суду будь-яких доказів щодо неможливості користування 1/3 частиною спірної квартири, не звертався до суду з позовом  про виділення  йому  у володіння та користування  1/3 частини спірного майна в натурі або про усунення перешкод в користування власністю.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що  визнає право позивача на його частку в нерухомому майні,  не створює йому перешкод в користуванні  1/3 частиною квартири, а сплатити позивачеві  грошову компенсацію в сумі  99600  грн.  не має  можливості у зв’язку з  незначними доходами сім’ї.

Суд першої інстанції вірно зазначив в судовому рішенні, що відповідно до ч. 5 ст. 319 ЦК України  власник не може використовувати  право власності  на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Таке посилання суду узгоджується зі змістом ч. 2 ст. 14 ЦК України, якою передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.  При цьому суд вірно встановив суттєві для  справи обставин, а саме: чи має відповідач можливість сплатити позивачу грошову компенсацію в сумі  99600  грн., чи  не призведе покладення  на неї обов’язку по сплаті такої суми   до використання  позивачем, як одним з співвласників, свого права власності  на шкоду іншому співвласнику.

Крім того, судова колегія вважає, що у разі  покладення на відповідача обов’язку по сплаті грошової компенсації, яка має  значний розмір,  може призвести до звернення стягнення на квартиру з подальшим примусовим продажем й порушенням прав безпосередньо відповідача та  неповнолітньої  ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між усіма учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно  їх оцінив. Суд першої інстанції  застосував вірно норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Доводи апеляційної скарги   полягають лише в переоцінці доказів, які належним  чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і  не доводять  порушення судом першої інстанції  норм процесуального і матеріального права.  Тому посилання  апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права спростовуються доказами в  справі.  Інші доводи апеляційної скарги  не спростовують  висновків суду першої інстанції.

За таких обставин  судова колегія вважає, що  по справі постановлено  законне і обгрунтоване рішення,  тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст.  307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Заводського  районного суду м. Запоріжжя  від 09 жовтня  2009 року по цій справі залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: