Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 4781 / 09 Головуючий у 1 інстанції: Лихосенко М.О.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
23 грудня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Коваленко А.І., Бондар М.С.,
При секретарі: Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу кредитної спілки „Перше кредитне товариство” м. Одеси на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до КС „Перше кредитне товариство” м. Одеси, третя особа ОСОБА_3 - про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до КС „Перше кредитне товариство” м. Одеси про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди .
В позовній заяві зазначала, що вона працювала у відповідача на посаді економіста обласної філії в м. Запоріжжя з 19.03.2007 року на підставі наказу №190-ОК. З 20.09.2008 року по 04.10.2008 року вона знаходилася у відпустці. 18.09.2008 року під час знаходження на відпочинку в АР Крим, їй на мобільний телефон подзвонила директор Запорізької філії КС „Перше кредитне товариство” та повідомила про необхідність виходу на роботу для написання заяви про звільнення. Позивач повідомила, що знаходиться за межами області та не має можливості з’явитися на роботу. 03.09.2008 року вона прибула до м. Запоріжжя та відразу ж передзвонила на роботу та їй повідомили про її звільнення, запропонувавши забрати через тиждень трудову книжку. 14.10.2008 року за місцем роботи перед видачею трудової книжки, їй запропонували написати заяву про звільнення за згодою сторін. Вона відмовилася написати таку заяву. Цього ж дня їй було видано трудову книжку, в якій зазначено що 30.09.2008 року вона звільнена з роботи за ст. 36 п. 1 КЗпП України за згодою сторін. Також її ознайомили з наказом № 1473-ОК від 30.09.2008 року згідно якого, вона звільнена з роботи за згодою сторін на підставі її заяви від 22.09.2008 року.
Вважає звільнення незаконним, оскільки намірів звільнятися з роботи не мала та заяви про звільнення з роботи від 22.09.2008 року не писала. Ця заява про звільнення та підпис виконані електрографічним способом за допомогою комп’ютерних технологій. З цих підстав просила поновити її на роботі на посаді економіста обласної філії КС „Перше кредитне товариство” в м. Запоріжжя у зв’язку з незаконним звільненням, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2008 року по 17.09.2009 року в сумі 15845 грн.. Також вважає, що незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, оскільки принизили її людську гідність, порушено звичайний устрій її життя, моральну шкоду оцінює в 6000 грн. Також просила стягнути витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн., за проведення почеркознавчої експертизи 1095 грн. 25 коп.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2009 року позовні вимоги задоволено частково.
ОСОБА_2 поновлено на роботі в КС „Перше кредитне товариство” м. Одеси на посаді економіста обласної філії КС „Перше кредитне товариство” у м. Запоріжжя. Рішення в цій частині звернуто до негайного виконання. Стягнуто з КС „Перше кредитне товариство” м. Одеси на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2008 року по 17.09.2009 року в сумі 9257 грн. 50 коп. Вказана сума підлягає виплаті з урахуванням прибуткового податку і інших обов’язкових платежів, які повинні бути проведені і утримані на підприємстві. Стягнуто з КС „Перше кредитне товариство” м. Одеси на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн., а також витрати, понесені нею на судові витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 3000 грн. та проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 1095 грн. 25 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, КС „Перше кредитне товариство” м. Одеси подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно п. 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2, суд вірно посилався на ст. 36 п. 1 КЗпП України і виходив з того, що звільнення за згодою сторін можливо лише при їх спільному волевиявленні, направленому на закінчення трудових відносин, проте, сторони не досягли згоди щодо факту звільнення, оскільки заяву від 22.09.08 р. про своє звільнення позивач не подавала, а її підпис на заяві є електрографічною копією підпису в заяві на відпустку від імені ОСОБА_2 від 22.08.08 р. (згідно висновку почеркознавчої експертизи № 9 від 08.07.2009 р. - а. с. 141-154).
Тому висновок суду першої інстанції про поновлення на роботі позивача, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу – з 01.10.2008 р. по 17.09. 2009 р., в якому за основу взято довідку, надану відповідачем, є вірним.
Також є вірним висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, так як обставина порушення законних трудових прав позивача знайшла своє підтвердження в суді і у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відповідач має здійснити таке відшкодування.
При цьому суд вірно визначив, що заявлена позивачем сума в рахунок відшкодування моральної шкоди – 6000 грн. значно завищена, не відповідає тяжкості заподіяних страждань, а відтак висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн. відповідає як обставинам справи, так і визначеному ст. 1 ЦПК України завданню цивільного судочинства щодо справедливого розгляду цивільних справ, а також роз’ясненням, наданим у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р.”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” де сказано: „Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану...При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості”.
Основні доводи апеляційної скарги Кредитної спілки „Перше кредитне товариство” полягають в тому, що суд першої інстанції неналежним чином оцінив пояснення сторін та докази в справі, а тому дійшов хибного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Ці доводи апелянта є неспроможними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що суд дійшов такого висновку з застосуванням критеріїв належності та допустимості доказів, передбачених відповідними нормами процесуального закону.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат, пов’язаних з проведенням судової почеркознавчої експертизи постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Під час апеляційного розгляду справи знайшов своє підтвердження довід апеляційної скарги щодо неправильності висновку суду першої інстанції про стягнення 3000 грн., які позивачем витрачені на отримання юридичних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судове рішення в цій частині суперечить ст. 84 ЦПК України згідно якої витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а законом встановлюється граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. На даний час граничний розмір визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" , проте суд не взяв до уваги, що даній постанові вимоги позивача не відповідають.
Рішення у вказаній частині судом прийняте без врахування тих обставин, що склад та розмір витрат, пов’язаних із оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження таких витрат сторона має надати суду належні докази у вигляді договору про надання правової допомоги або у вигляді інших документально зафіксованих формах участі в справі особи, яка надає правову допомогу, документи, що свідчать про оплату витрат, складених у встановленому законом порядку, зокрема, квитанцію до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення, касові чеки.
Позивач, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надав суду належних та переконливих доказів вимог про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, що залишилося поза увагою суду.
В цій частині рішення суду підлягає скасуванню з одночасною відмовою в задоволенні даних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу кредитної спілки „Перше кредитне товариство” задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2009 року в частині стягнення судових витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 3000 грн. скасувати.
В цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту: Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні вимог про стягнення судових витрат по оплаті послуг адвоката.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: