30.07.2018

Справа № 482/2014/17

Номер провадження 2/482/155/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року м.Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Баранкевич В.О.

секретаря судових засідань - Андрусенко В.А.,

за участі позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_2, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 за первісним позовом - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ «НОВУС Н» про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності, за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя.

В позові позивач зазначила, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Шлюб зареєстровано 24 грудня 2011 року у Першотравневій сільській раді Снігурівського району Миколаївської області. Шлюбні відносини між ними фактично припинені з червня 2017 року після зради чоловіка. Шлюб розірвано 08 серпня 2017 року Вітовським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

У період шлюбу подружжя придбало наступне майно, яке є їх спільною сумісною власністю:

1)Автомобіль СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в,

2)Автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1;

3)Автомобіль ВАЗ 21099, 1999 р.в.

Право власності на автомобілі було за реєстровано за чоловіком ОСОБА_4

В теперішній час між колишнім подружжям існує спір з приводу розподілу спільного сумісного майна.

Більш того, після фактичного припинення шлюбних відносин, з метою привласнення спільного майна, ОСОБА_4 уклав із своєю сестрою - ОСОБА_5 договір купівлі-продажу (з його слів) автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно відповіді ТСЦ від 02.09.2017 року за даними НАІС перереєстрація зазначеного у запиті автомобіля за ОСОБА_5 05.07.2017 року здійснена в ТСЦ 4841 РСЦ МВС в Миколаївській області.

Угода про відчуження автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, що укладена між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 підлягає визнанню недійсною, оскільки позивач, як дружина відчужувача, згоду на укладання такої угоди не надавала.

Окрім того, що позивач не надавала згоди на відчуження спільного майна, також під час укладання спірної угоди відповідачі діяли недобросовісно. Відповідач ОСОБА_5, яка є рідною сестрою відповідача ОСОБА_4, знала про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і її брат не отримав згоди на укладання угоди другого з подружжя - позивача, також знала про наявність спору щодо майна і погодилась «допомогти» братові. Про недобросовісність угоди свідчить той факт, що навіть після переоформлення автомобіля він знаходиться у користуванні відповідача ОСОБА_4

Шлюбний договір між подружжям не укладався.

Вартість спірного майна позивач оцінює у 300000 грн.(автомобіль СНЕVROLET АVЕО -105000грн., автомобіль ОРЕL МОVANO - 150000грн., автомобіль ВАЗ 21099 - 45000грн.). Вартість майна визначена, виходячи з середньої ринкової вартості на такі авто з інтернет ресурсів. Дійсну ринкову вартість спільного майна позивач не має можливості визначити, оскільки право власності на автомобілі зареєстровано за відповідачами, автомобілі та документи про їх реєстрацію знаходяться у відповідачів.

Судовий збір сплачено за вимогу немайнового характеру - 640 грн. та за вимогу майнового характеру 1% вартості 1/2 частини спільного майна, тобто майна, на яке претендує позивач -1500 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просить суд: 1) визнати недійсною угоду відчуження автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, що укладена 05.07.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; 2) розподілити спільне сумісне майно подружжя, виділивши у приватну власність ОСОБА_2 автомобіль ОРЕL МОVANA, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1; виділивши у приватну власність ОСОБА_4 автомобілі СНЕVROLET АVЕО, 2008 р.в., та ВАЗ 21099, 1999 р.в.

Стягнути з кожного із відповідачів на користь позивача по 1/2 частині понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

16.01.2018 року ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області було задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про залучення до участі у справі співвідповідача ТОВ «НОВУС-Н». Та в той же день ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області були прийняті уточненні позовні вимоги позивача ОСОБА_2 Згідно клопотання про уточнення позовних вимог позивачем вказано, що в судовому засіданні 08.12.2017 року представник відповідача надав документи, з яких представнику позивача стало відомо про те, що автомобіль OPEL, що є спільною сумісною власністю подружжя, був відчужений наступним чином. ОСОБА_4 04.07.2017 року без згоди дружини уклав з ТОВ «НОВУС-Н» договір комісії автомобіля. Цього ж дня 04.07.2017 року ТОВ «НОВУС-Н» уклало договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1198/07/2017 з ОСОБА_5. До подання позову позивач не знала та не могла знати про участь у купівлі-продажу ТОВ «НОВУС-Н», тому заявила клопотання про залучення товариства як співвідповідача.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд, окрім іншого, визнати недійсною угоду відчуження автомобіля НОМЕР_1, що укладена 05.07.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 У зв'язку з наведеним позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля OPEL MOVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що укладений 04.07.2017 року між ТОВ «НОВУС-Н» та ОСОБА_5.

24.11.2017 року ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області було задоволено заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову та на автомобілі СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в, ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1; ВАЗ 21099, 1999 р.в. було накладено арешт.

08.12.2017 року від ОСОБА_5 до Новоодеського районного суду Миколаївської області надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 вказала, що в первинному позові (що стосується безпосередньо прав ОСОБА_5.) позивач ОСОБА_2 зазначає, що угода по придбанню ОСОБА_5 спірного автомобіля є недійсною в зв'язку з недобросовісністю ОСОБА_5, особистою зацікавленістю та іншим, що не відповідає дійсності та нормам цивільного законодавства України та судовій практиці, а саме: позивач зазначає, що угода по продажу автомобіля була здійснена без згоди дружини власника, що вона категорично таку згоду не надавала та, що ОСОБА_5 є рідною сестрою власника майна і нібито знала про їх сімейні справи та намагалася допомогти зі слів позивача братові. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 вказала, що недодержання письмової форми згоди одного з подружжя на укладення договору другим з подружжя, не є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним. Крім того ОСОБА_5 у зустрічному позові зазначила, що як їй відомо, відповідачі, перебуваючи в шлюбі, неодноразово відчужували належні їм транспортні засоби різними способами, зокрема шляхом оформлення генеральних довіреностей, отриманні кошти були спільним майном і витрачалися на користь сім'ї, це факт, так як жодних судових спорів у відповідачів між собою не було.

Так само, оголошення про продаж спірного автомобіля ОПЕЛЬ було розміщено на інтернет-сайті ще 15.01.2017 року, тобто всі зазначені дії щодо продажу майна відповідачі весь час здійснювали за сумісною згодою подружжя. Про зацікавленість ОСОБА_5 в придбанні спірного автомобілю вона відповідачам повідомляла неодноразово, але просила знизити ціну, так як автомобілю вже 14 років, великий пробіг, та він потребував значного ремонту.

Позивач ОСОБА_2 в позові зазначає, що пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 та постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено, що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначене не відповідає дійсності, так як, всі дії по продажу автомобілів відповідачами, здійснювалися за сумісною згодою неодноразово, про що, відповідач ОСОБА_2 сама зазначає в первісному позові, що ще до розірвання шлюбу їй вже було відомо про придбання ОСОБА_5 спірного автомобіля.

Посилання в позові на те, що ОСОБА_5, як третя особа - контрагент за договором, діяли недобросовісно, зокрема, що вона знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що у відповідачів є спір про поділ майна і погодилася допомогти братові є безпідставним, так як майновий спір виник лише 21.11.2017 року шляхом подання відповідного позову ОСОБА_2 до суду. З 01.01.2017 року до 21.11.2017 року на інтернет-сайті «Судова влада України» інформації про звернення позивача з позовом про поділ майна до відповідача ОСОБА_4 немає. Як відомо позивачу ОСОБА_5, відповідачі до розірвання шлюбу мешкали разом і відповідно до ст. 106 СК України звернулися з відповідною заявою про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану 06.07.2017 року, розірвання шлюбу зареєстроване 08.08.2017 року. Спірний автомобіль, був придбаний ОСОБА_5 не у брата з ціллю, як зазначає позивач допомогти йому, а у ТзОВ «Новус-Н», якому брат передав за Договором комісії на реалізацію спірний автомобіль. Ані Конституцією України, а ні нормами Цивільного кодексу України не заборонено придбання майна у родичів. Спірний автомобіль відповідачами продавався з січня 2017 року. ОСОБА_5 сплатила у повному обсязі обумовлену суму за майно у розмірі 15000 грн. ОСОБА_2 підтверджує факт, що знала про відчуження спірного майна, перебуваючи в шлюбі, за офіційним підтвердженням вона звернулася лише у вересні 2017 року. Позивач ОСОБА_2 визначає «недобросовісність» ОСОБА_5 тим, що вона дозволяє відповідачу ОСОБА_4 користуватися належним їй майном, але відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася в 1997 році відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти дії щодо свого майна будь-які угоди, відповідно за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а відповідач ОСОБА_4 з 3 серпня 2017 року уклав Договір про надання послуг з ТОВ «Нова пошта» у якості кур'єра і ОСОБА_5 дозволила йому, як власник, користуватися належним їй майном, так як за сферою роботи йому потрібен автомобіль і він є приватним підприємцем. ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом через майже п'ять місяців, тобто з моменту, як на ОСОБА_5 вже впав тягар щодо утримання власного майна і коли ОСОБА_5 відремонтувала повністю спірний автомобіль за свої особисті кошти.

Таким чином, що якщо навіть відповідач ОСОБА_4 не використав отриманні кошти з продажу сумісного майна в інтересах сім'ї, то відповідач ОСОБА_2 має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Крім того, як зазначає ОСОБА_5, вона є добросовісним набувачем спірного автомобіля, так як вона його придбала у власника і однозначно за згодою подружжя, майно було придбане за кошти, які отримав власник, власник втратив володіння майном з власної волі. На підставі викладеного ОСОБА_5 просить суд: 1) в задоволенні первинного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя в частині визнання недійсною угоду про відчуження автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 - відмовити. 2) визнати за ОСОБА_5 право власності на транспортний засіб - автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. 3) cтягнути з відповідачів судові витрати.

22.03.2018 року до Новоодеського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява від третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності. 22.03.2018 року вказана позовна заява ухвалою суду була прийнята до розгляду з первісним позовом. В своїй позовній заяві ОСОБА_7 вказав, що в листопаді 2017 року Новоодеським районним судом Миколаївської області відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя. Відповідно до ст. 52 ЦПК України - треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

В грудні 2017 року ОСОБА_7 звернувся до відповідача з наміром укласти нотаріальний Договір купівлі-продажу майна, відповідно до домовленості визначеної у попередньому договорі, але дізнався, що щодо автомобілю ШЕВРОЛЕ 2008 року, який перебуває в користуванні ОСОБА_7 відповідно до генеральної довіреності від 30.01.2015 року, в зв'язку з судовим спором між відповідачами накладено арешт. ОСОБА_4 також пояснив, що не може з ОСОБА_7 укласти нотаріальний Договір так як не спілкується з колишньою дружиною та шлюб між ними розірвано. В первинному позові позивач ОСОБА_2 просить суд розподілити спільне майно подружжя та визнати за відповідачем ОСОБА_4 право власності на автомобіль ШЕВРОЛЕ 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_4. Довіреністю від 30.01.2015 року відповідач ОСОБА_4 передав ОСОБА_7 у повне відання спірний автомобіль, в довіреності було зазначено, що він є у шлюбі і відповідно діє з дозволу своєї дружини, що не викликало у ОСОБА_7 будь-яких сумнівів щодо її правомірності та укладання попереднього договору. Зазначений автомобіль третя особа домовився купити у відповідача ОСОБА_4 за 4000 (чотири тисячі) доларів США, що станом на січень 2015 року складало 64000 гривень. Відповідач ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_7 за попереднім договором аванс у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) доларів США, а залишок у розмірі 500 (п'ятсот) доларів у момент укладання основного договору у нотаріуса. ОСОБА_7 та ОСОБА_4 дійшли згоди по всім істотним умовам договору, і як зрозумів ОСОБА_7 отримані відповідачем кошти були використані в інтересах сім'ї, так як жодних майнових та матеріальних претензій від ОСОБА_2 до ОСОБА_7 не надходили.

У зв'язку зі сімейними спорами, припиненням шлюбу, ОСОБА_7 може позбавитися права на автомобіль, за яким він всі роки доглядав, ремонтував за власні кошти, вважав його своїм, і за який вже майже сплатив гроші.

Таким чином, відповідачі отримали від ОСОБА_7 обумовлену суму коштів, але ухиляються від нотаріального укладання Договору купівлі-продажу майна.

Відповідно до ч. 2 ст.220 ЦК України - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

30 січня 2018 року закінчився термін дії довіреності, а так як триває судовий розгляд справи між відповідачами, ОСОБА_7, як особа яка не встигла переоформити спірний автомобіль втрачає на це право і тому вимушений звертатися до суду за захистом та визнанням своїх прав.

У зв'язку з викладеним ОСОБА_7 просить суд визнати за ОСОБА_7 право власності на транспортний засіб - СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в, реєстраційний номер НОМЕР_4 в зв'язку з ухиленням відповідачів від нотаріального укладення договору купівлі-продажу.

Позивач ОСОБА_2. та її представник в судовому засіданні свій позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити. Позивач також зазначила, що, перебуваючи у шлюбі в відповідачем ОСОБА_4 вони придбали спірні автомобілі. Автомобілі СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в. та ВАЗ 21099, 1999 р.в. в їх користуванні не перебували, а перебували в інших осіб. Гроші відповідач приносив додому та вони тратилися на користь сім'ї. Відчуженням автомобілів СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в. та ВАЗ 21099, 1999 р.в. порушень прав та інтересів позивача ОСОБА_2 не відбулось. Щодо автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, то позивач пояснила, що в січні 2017 року її чоловік ОСОБА_4 запропонував їй продати вказаний автомобіль, на що вона погодилася. Оголошення про продаж вказаного автомобіля було розміщено на сайті в інтернеті. Автомобіль продавався кілька місяців, але так проданий і не був. В червні місяці 2017 року ОСОБА_2 та її чоловік почали жити окремо. Шлюб розірвали на початку серпня 2017 року. В липні 2017 року її чоловік ОСОБА_4 продав вказаний автомобіль своїй сестрі ОСОБА_5 Згоду на продаж вказаного автомобіля ОСОБА_2 не надавала. Вважає, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діяли недобросовісно. Відповідач ОСОБА_5 знала, що між подружжям стався розрив. Про купівлю-продаж автомобіля нічого позивачу ОСОБА_2 не повідомляла, хоча і спілкувалася з нею.

Щодо зустрічного позову та позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, то представник ОСОБА_2 суду пояснила, що вказані позовні вимоги позивачем не визнаються, та вказані позови задоволенню не підлягають. Як зазначила представник позивача, зустрічний позов ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, з підстав зазначених в первісній позовній заяві ОСОБА_2 Щодо позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7, то представник пояснила, що сам факт видачі довіреності ОСОБА_7 ОСОБА_4 не є переходом права власності до ОСОБА_7, а є дорученням ОСОБА_4 ОСОБА_7 від імені самого ОСОБА_4 виконувати певні дії.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов ОСОБА_2 не визнав та суду пояснив, що за час перебування у шлюбі позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 придбали не один автомобіль. Автомобілі покупалися, потім ремонтувалися та перепродавалися. Добавлялися кошти і були придбані спірні три автомобіля СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в, ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1; ВАЗ 21099, 1999 р.в. Автомобілі СНЕVROLET AVEO та ВАЗ 21099 три чи чотири роки тому вибули із володіння подружжя, про що ОСОБА_2 було достовірно відомо. Автомобіль ОРЕL МОVANO знаходився у користуванні подружжя. В січні 2017 року подружжя мало намір продати вказаний автомобіль, у зв'язку з чим в інтернеті було розміщено оголошення про продаж. Позивачу ОСОБА_2 також про це було достовірно відомо, і на що вона надала свою згоду. Представник відповідача ОСОБА_4 також зазначив, що гроші, отримані за відчуження автомобілів СНЕVROLET AVEO та ВАЗ 21099 були витрачені на користь сім'ї.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_5 та позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, то представник ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення вказаних позовів.

ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися. До суду від них надійшли заяви, в який вони просили розгляд справи провести у їх відсутність. Свої позовні вимоги вони підтримують та просили суд їх задовольнити.

Представник ТзОВ «НОВУС-Н» в судове засідання не з'явився, хоча ТзОВ «НОВУС-Н» належним чином було повідомлено про час і місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлялися. Суд вважає, що розгляд справи у відсутності представника ТзОВ «НОВУС-Н» не порушує прав та інтересів співвідповідача.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 2011 року. Шлюб зареєстровано у Першотравневій сільській раді Снігурівського району Миколаївської області. Шлюб розірвано 08 серпня 2017 року Вітовським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

У період шлюбу подружжя придбало наступне майно, яке є їх спільною сумісною власністю:

4)Автомобіль СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в,

5)Автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1;

6)Автомобіль ВАЗ 21099, 1999 р.в.

Автомобілі СНЕVROLET AVEO, 2008 р.в. та ВАЗ 21099, 1999 р.в. були відчуженні за згодою сторін. Гроші за вказані автомобілі були витрачені на користь сім'ї. Вказані обставини сторонами не оскаржуються та були підтвердженні в судовому засіданні.

За таких обставин суд вважає, що стосовно вказаних автомобілів між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 спір відсутній.

Автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 використовувався подружжям в інтересах сім'ї та право власності на вказаний автомобіль зареєстровано було за відповідачем ОСОБА_4

В січні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2, перебуваючи в шлюбі, вирішили продати вказаний автомобіль за згодою обох з подружжя. На реалізацію своїх намірів вони 15.01.2017 року розмістили на сайті в інтернеті оголошення про продаж вказаного автомобіля. Вказані обставини сторонами не оскаржуються та були підтвердженні в судовому засіданні наданим суду скріншотом сайта RST.ua. Також вказані обставини в судовому засіданні були підтвердженні свідком ОСОБА_10, який в судовому засіданні пояснив, що в квітні 2017 року він шукав автомобіль для покупки. На сайті побачив оголошення про продаж автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 р.в. Він зустрівся з ОСОБА_4 та домовилися про ціну автомобіля 4500 доларів США. ОСОБА_10 дав ОСОБА_4 аванс 500 доларів США. В подальшому ОСОБА_10 не зміг викупити вказаний автомобіль, і ОСОБА_4 повернув йому аванс.

04.07.2017 року відповідач ОСОБА_4 та ТзОВ «НОВУС-Н» уклали між собою

договір комісії. Предметом договору був автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 р.в., який належав ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

04.07.2017 року вказаний автомобіль за договором купівлі-продажу був придбаний ОСОБА_5 і 05.07.2017 року був за нею зареєстрований.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому суд враховує згоду другого з подружжя, та виходе з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_2 надавала свою усну згоду на відчуження спірного автомобіля у зв'язку з чим відповідачем ОСОБА_4 було розміщено відповідне оголошення про продаж автомобіля. Позивачем ОСОБА_2 не надано суду жодного доказу про те, що відповідачі ОСОБА_4, ТзОВ НОВУС-Н» та ОСОБА_5 діяли недобросовісно. ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4, будучи сестрою її чоловіка ОСОБА_4, спілкувалася з позивачем та знала про їх взаємовідносини. З такого суд робить висновок, що ОСОБА_5 була обізнана про згоду ОСОБА_2 на продаж спірного автомобіля, а тому недобросовісності дій відповідачів щодо укладення договору купівлі-продажу автомобіля судом не вбачається.

За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_2 має право на компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна, а тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_5, то право власності на автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 р.в. за нею вже зареєстровано 05.07.2017 року та вказана реєстрація скасована не була, а тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує у двадцять та більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У тексті договору повинні бути вказані його сторони, предмет і зміст угоди, інші істотні умови договору.

Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена і постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1338, якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила), згідно з п. 2 яких вони є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

За п. 4 зазначених Правил перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в сервісному центрі МВС.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України).

Згідно ч. 1, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Закон не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу автомобіля, однак п. п. 7, 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей. причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила). Затверджених постановою КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року, передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості; правомірність придбання транспортних засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджуються документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою. виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами - виробниками транспортних засобів та уповноваженими органами МВС, а також угодами, укладеними на товарних біржах.

Ч.3 ст.244 ЦК України передбачено, що довіренністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_4 не було укладено договору купівлі-продажу, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та не зареєстрований за позивачем.

Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ «НОВУС Н» про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя відмовити в повному обсязі.

2. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності відмовити в повному обсязі.

3. В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності відмовити в повному обсязі.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Миколаївської області.

6. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

8. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Головуючий :