ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2018 р.                                                                          Справа №917/1991/17  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.,

при секретарі судового засідання Шило А.М.,

за участю представників:

позивача – не з’явився,

відповідача – ОСОБА_1, посвідчення адвоката №1885 від 17.10.2017, свідоцтво серія ПТ №1885 від 17.10.2017, дов. б/н від 02.01.2018,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» (вх.№1483П/1-41 від 23.07.2018) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 по справі №917/1991/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Нова», с. Ватин,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт», м. Гадяч,

про стягнення 572529,14 грн, -  

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» звернулось до Господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі №917/1991/17.

Ухвалою Господарського суду Полтавської  області від 05.04.2018 у справі №917/1991/17 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» про відстрочку виконання рішення суду у справі №917/1991/17 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об’єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства та на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018, відстрочи виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 у справі 917/1991/17 на 12 (дванадцять) місяців; стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір.

Апелянт зазначає про доведеність неспроможності відповідача на разі виконати рішення суду і можливість виконати його пізніше, про те, що примусове виконання призведе до повного зупинення господарської діяльності відповідача з подальшою ліквідацією шляхом банкрутства, що також не задовольнить вимоги кредиторів, оскільки майно у заставі банків.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6140 від 07.08.2018), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зокрема, позивач вважає, що відповідач при здійсненні своєї діяльності повинен був враховувати ризики, які можуть виникнути в його економічній діяльності та повинен бути готовим нести відповідальність при настанні таких ризиків.

В судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 20.08.2018 позивач не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, копія ухвали апеляційної інстанції направлялась рекомендованим листом з повідомленням про вручення за належними адресами. Зокрема, представник позивача отримав ухвалу суду про відкриття справи 31.07.2018, що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні представник апелянта вимоги своєї скарги підтримав, просив задовольнити її в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.12.2017 у справі №917/1991/17 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Нова» 572529,14 грн. боргу, 8587,94 грн. витрат по сплаті судового збору.

26.12.2017 на виконання рішення виданий відповідний наказ.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду Полтавської області від 13.02.2018 рішення Господарського суду Полтавської області від 14.12.2017р. у справі №917/1991/17 залишено без змін.

23.03.2018 ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулось до суду із заявою про відстрочення виконання вказаного рішення у даній справі на 12 місяців.

Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що є виробником молочної продукції, зокрема сирного продукту.

Як зазначає відповідач, основними ринками збуту продукції ТОВ «Білогір'я молокопродукт» були ринки Російської Федерації та Республіки Казахстан. Однак Починаючи з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.

Зазначені обставини фактично позбавили можливості підприємства своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману продукцію (товар).

Також, боржник в обґрунтування складного фінансового становища посилається на те, що внаслідок протиправних дій третіх осіб, діяльність товариства була повністю зупинена, на територію підприємства, внаслідок його блокування, не поступала молочна сировина для подальшої переробки та виготовлення продукції, а також не відвантажувалася готова продукція, що в подальшому зіпсувалася, у зв'язку з чим Відповідач не отримував жодних прибутків.

Як зазначає боржник, у висновку аудиту, проведеного у Відповідача, фінансовий стан товариства не стійкий. У зв'язку з відсутністю власних коштів, Відповідач залежний від залучених та здійс нює фінансування діяльності за рахунок джерел зовнішнього фінансування (кредитів банку та короткострокової кредиторської заборгованості). Товариство, маючи на сьогодні низькі значення ліквідних активів, що призвело до нульових значень показників абсолютної ліквід ності, не має можливості своєчасно погашати короткострокову заборгованість за рахунок власних грошових коштів. Одночасне виконання всіх судових рішень про стягнення заборго ваності з Відповідача є неможливим в силу недостатності власних обігових коштів, про що свідчать показники коефіцієнтів ліквідності та платоспроможності Товариства, та призведе до повної неплатоспроможності Відповідача і ризику банкрутства (витяг зі звіту незалежного аудитора додається). Економічне становище Відповідача у 2017 році не покращилося, що підтверджується Балансом (Звіт про фінансовий стан) за 2017 рік.

Для здійснення господарської діяльності товариством залучалися кредитні кошти у зв'язку з чим між Відповідачем та AT «ОТП Банк» у 2011 та 2013 роках укладено договори про надання банківських послуг (кредитні договори).

За твердженням боржника, він вживає всіх можливих заходів з метою продовження господарської діяльності, отримання прибутку для подальшого функціонування товариства, сплати податків, соціальних платежів, виплат заробітної плати працівникам та погашення заборгованості за рішеннями суду перед іншими кредиторами. Відповідач проводить консультації щодо виходу своєї продукції на ринок Європейського союзу, країн Африки та Азії. Зокрема, загальними зборами учасників Відповідача з метою відновлення виробничої діяльності Товариства прийнято рішення про внесення додаткових внесків у сумі 300000,00 грн. до статутного капіталу ТОВ «Білогір'я молокопродукт»; з метою залучення додаткових коштів для відновлення господарської діяльності Відповідачем укладено з СПП «РВД-Агро» договір про отримання безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 500000,00 грн.; з ТОВ «Агропродекспорт» укладено договір на поставку готової продукції, до якого передбачено графік із строками та обсягами запланованих поставок.

Боржник вказує, що після отримання коштів Відповідачем з перелічених джерел, вони будуть спрямовані на закупівлю сировини для її подальшої переробки та реалізації ТОВ «Агропродекспорт» згідно з новим договором поставки, що надасть можливість у другому кварталі 2019 року розрахуватися з Позивачем.

Таким чином, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення Господарським судом Полтавської області від 14.12.2017 у справі №917/1991/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь нова» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» про стягнення 572529,14 грн. - боргу та 8587,94 грн. витрат по сплаті судового збору на 12 (дванадцять) місяців.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. Винятковість таких обставин встановлюється судом в кожному конкретному випадку.

Надання розстрочки виконання рішення є правом господарського суду. Закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки.

Отже, з наведеного суд приходить до висновку, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 у справі №922/1671/14, від 04.03.2015 у справі №917/1228/14.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду, боржник посилається, зокрема,  на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго.

Однак, відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, продуктове ембарго Російської Федерації та інші наведені обставини не є тією виключною, єдиною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду по даній справі.

При цьому, апелянтом (відповідачем) не надано доказів в обґрунтування та на підтвердження відсутності можливості реалізовувати свою продукцію на інших ринках збуту.

Крім того, апелянт посилається на те, що в наслідок дій невідомих осіб з 11.09.2016 по 30.09.2016 блоковано в'їзди та виїзди з підприємства, що призвело до простою підприємства.

Однак, судова колегія звертає увагу на те, що зазначені відповідачем обставини охоплюють лише період 20 днів вересня 2016 року, тоді як оскаржуване рішення про стягнення з відповідача заборгованості ухвалене у грудні 2017 року та переглянуто в апеляційному порядку і залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду 13.02.2018.

Так, відповідач просить відстрочити виконання рішення від 14.12.2017 на 12 місяців. Однак, станом на час винесення оскаржуваної ухвали 05.04.2018 та станом на час її апеляційного перегляду минуло вже більше 6 місяців. Відповідачем не надано доказів жодної хоча б часткової оплати суми заборгованості.

Судова колегія вважає безпідставними посилання відповідача (апелянта) на наявність у виконавчій службі чисельних виконавчих проваджень про стягнення з відповідача за рішеннями судів заборгованості та відсутності у товариства можливостей погасити такі борги.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надані відповідачем на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про відстрочення виконання рішення суду, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що дані докази не доводять неможливості виконати рішення суду станом на теперішній час.

Так, до клопотання доданий сертифікат Полтавської торгово промислової палати № 6863 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), згідно якого період форс-мажорних обставин з 11.09.2016 по 30.09.2016.

Отже, на момент ухвалення рішення суду 14.12.2017 ці обставини вже більше року не існували.

Доданий до заяви звіт незалежного аудитора щодо майнового стану та господарської діяльності ТОВ «Білогір'я молокопродукт» охоплює період з 01.01.2016 по 31.12.2016 та датований 09.03.2017.

Тобто охоплює період, який майже два роки як передує ухваленому рішенню у справі, виконання якого просить відстрочити відповідач.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що  висновки, викладені в ухвалі Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 у справі 917/1991/17, ґрунтуються на чинному законодавстві та зроблені при належному повному та об'єктивному дослідженні обставин справи. Судова колегія не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, документально не підтверджені та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду.

Враховуючи положення статті 129 ГПК України та зважаючи на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати у вигляді судового збору, який сплачений апелянтом за звернення з апеляційною скаргою, відшкодуванню не підлягають та покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 254, 255, 269, 270, 273, п.1 ч. 1 статті 275, 276, 282-284 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 по справі №917/1991/17 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2018 року.

Головуючий суддя                                                                    Р.А. Гетьман

Суддя                                                                                           В.І. Сіверін

Суддя                                                                                           В.В. Россолов