справа №2-3917/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

18 вересня 2008 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Грушицького А.І., при секретарі Шиловій О.М., з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення боргу. Заяву мотивує тим, що 16 травня 2005 року сторонами було укладено договір про оплату наданих позивачем послуг з розшуку приміщення та організації роботи закладу громадського харчування кафе «Лемирівна» на суму 6000 грн. Умови договору відповідачем виконані частково, а з травня місяця 2006 року відповідач відмовилася виконувати свої зобов'язання з оплати наданих послуг. Відповідач оплатила надані послуги на суму 1410 грн., а саме: в жовтні 2005 року - 305 грн., в лютому 2006 року -150 грн., в березні 2006 року - 150 грн., в квітні 2006 року - 325 грн. і в травні 2006 року - 480 грн. Позивач неодноразово направляв повідомлення відповідачу про необхідність сплати боргу. Вказана заборгованість добровільно не сплачена, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 10703,01 грн. основного боргу з урахуванням трьох відсотків річних, індексу інфляції та пені, а також покласти на відповідача судові витрати.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, зазначених в заяві. Пояснив, що він дійсно надав відповідачеві послуги з розшуку приміщення та організації роботи кафе «Лемирівна». Згідно договору відповідач зобов'язалася оплатити надані послуги в сумі 6000 грн. На виконання договору відповідач сплатила 26 жовтня 2005 року 305 грн., про що було зроблено запис на оригіналі договору. 15 лютого 2006 року відповідач сплатила 150 грн., 17 березня 2006 року - таку ж суму, про що було зроблено запис на копії договору. Відносно сплати грошових сум в квітні та травні 2006 року у позивача письмових доказів немає. Гроші передавалися без свідків.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Факту укладення договору між сторонами та оплати коштів, а також надання позивачем послуг не заперечує, проте вказує що кошти відповідач сплачувала не на виконання даного договору. Суду пояснив, що на час укладення договору кафе уже функціонувало. Отже, договір укладено без наміру створення правових наслідків. Просить суд відмовити в задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача затрачені відповідачем кошти на правову допомогу.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору від 15 грудня 2004 року ВАТ «Волиньавтотранс» передало підприємцю ОСОБА_3 у тимчасове користування приміщення загальною площею 70 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Луцьк, вул. Зв'язківців, 16.

18 березня 2005 року ОСОБА_3 виконкомом Луцької міськради було видано дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі - кафе «Лемирівна» по вул. Зв'язківців, 16.

16 травня 2005 року між відповідачем ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 було укладено письмовий договір, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язується виплачувати ОСОБА_1 кошти в сумі 500 грн. один раз на місяць до 16 числа кожного місяця за пошук приміщення і організацію роботи кафе «Лемирівна» по вул. Зв'язківців, 16 у м. Луцьку. Договір укладений до 16 травня 2006 року.

Як визначено ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що позивачем було надано послуги щодо з розшуку приміщення та організації роботи кафе «Лемирівна». Вказаний факт стверджується поясненнями позивача, також не заперечується представником відповідача.

Договір від 16 травня 2005 року недійсним не визнаний. Те, що на час укладення договору послуги з пошуку приміщення та організації роботи вже були виконані, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити такі послуги.

Суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що відповідач не сплачувала кошти на виконання договору, оскільки це спростовується записами на договорі про проплату коштів.

Представником відповідача не було подано жодних доказів на спростування того, що відповідачем було сплачено іншу суму, ніж 1410 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача (6000-1410) 4590 грн. боргу за договором від 16 травня 2005 року.

Разом з тим, суд не вбачає передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних, індексу інфляції та пені.

Оскільки позов підлягає до задоволення частково, до стягнення з відповідача підлягає судовий збір в розмірі 51 грн. (п.п. «а» пункту 1 ст.3 Декрету KM України «Про державне мито») та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 209, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 625, 626,901 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4590 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) грн. боргу, 51 (п'ятдесят одну) грн. судового збору та 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.