Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 351/1626/16-ц

провадження № 61-33391св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач –  ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – служба у справах дітей Снятинської районної державної адміністрації,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області в складі судді Сегін І. Р. від 01 червня 2017 рокута рішення апеляційного суду Івано-Франківської області в складі суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Горейко М. Д., від 27 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі – Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – служба у справах дітей Снятинської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позов обґрунтовано тим, що з 03 липня 2012 року до 17 лютого 2014 року позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі і у сторін є син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачем та перебуває на її утриманні.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків, а саме, не приймає участі у вихованні сина, будь-якої матеріальної допомоги не надає, чим порушує свої батьківські обов’язки та права малолітньої дитини учасників справи, позивач просила позбавити відповідача батьківських прав та призначити стягнення аліментів на утримання сина 1 тис. грн щомісячно.

Рішенням Снятинського районного суду від 01 червня 2017 року позов задоволено частково.

ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_4.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 1/3 частина всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 551 грн           20 коп. судового збору та на користь ОСОБА_1 551 грн 20 коп. судового збору. 

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в ході судового розгляду даної справи встановлено невиконання ОСОБА_5 його батьківських обов’язків щодо малолітнього сина – ОСОБА_6 08 лютого 2017 року службою у справах дітей Снятинської районної державної адміністрації прийнято рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому враховано інформацію про індивідуальне обстеження та лікування дитини, письмові пояснення ОСОБА_1 про те, що батько не цікавиться життям та здоров’ям дитини, та пояснення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 перешкоджає йому у спілкуванні з сином. Також, службою у справах дітей Снятинської РДА враховано те, що ОСОБА_2 з моменту розірвання шлюбу не звертався до органів опіки та піклування з метою усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції на підставі з’ясування стану здоров’я та матеріального становища дитини, стану здоров’я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення, а також величину прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановлену законодавством, визначив розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача – 1/3 частину від доходу останнього, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з урахуванням вимог статті 182 СК України.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня               2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Снятинського районного суду від 01 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 551 грн         20 коп. судового збору та на користь ОСОБА_1 551 грн 20 коп. судового збору скасовано.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції помилково залишив поза увагою те, що ОСОБА_2 є інвалідом другої групи та відповідно пункту 9 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року звільнений від сплати судового збору, у зв’язку із чим підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача судового збору на користь держави та ОСОБА_1 В частині вирішення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав та стягнення аліментів апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи в цій частині встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.   

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, в оскаржуваних рішеннях судів не зазначено підстав, визначених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення скаржника батьківських прав відносно його сина. Судове засідання відбулося без участі представника органу опіки і піклування Снятинської районної державної адміністрації, який не дав пояснень щодо можливості задоволення позову. Позивач на обґрунтування своїх вимог зазначала, що скаржник зловживає алкоголем та наркотичними засобами, однак не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. Суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не з’ясували обставини справи повно, всебічно та об’єктивно, тому були позбавлені можливості задовольнити позов та позбавити його батьківських прав, що є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов’язків.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1, через представника – ОСОБА_7, подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини та вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв’язку із чим на підставі вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.  

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада                    1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада                 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада          1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 є батьками  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області         від 04 лютого 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано. 

Неповнолітній ОСОБА_4 перебуває на утриманні матері –                         ОСОБА_1

Відповідно до витягу з історії хвороби № 3025 неповнолітній ОСОБА_4 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні Чернівецької міської дитячої клінічної лікарні з 23 червня 2016 року по 27 червня 2016 року, дитині проведено консервативне оперативне лікування. Згідно виписки з історії хвороби № 12355/13р. неповнолітній ОСОБА_4 поступив 06 листопада 2013р. в хірургічне відділення ОДКЛ, встановлено діагноз: гострий гнійний підщелепний лімфаденіт, проведено лікування: операція та ін. Згідно довідки № 36 від 17 березня 2017 року амбулаторії загальної практики сімейної медицини ОСОБА_4 від народження по даний час з'являється на профілактичні огляди та з приводу захворювань до амбулаторії виключно у супроводі матері ОСОБА_1, дитина знаходиться на диспансерному обліку з діагнозом: перенатальна енцефалопатія, неврозоподібний стан, правобічна паховокаткова кила, рецидивуючий ларинготрахеобронхіт в ст. ремісії, дефіцитна анемія легкого ступеня важкості.

Із пенсійного посвідчення НОМЕР_1 та довідки МСЕК від 06 липня           2015 року вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи з дитинства. Відповідно до довідки Косівського відділу обслуговування громадян ОСОБА_9 фонду України Івано-Франківської області відповідач отримує соціальну пенсію інваліда з дитинства 2 групи із 03 березня 2004 року в розмірі 1 160 грн.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування Снятинської районної державної адміністрації від 08 лютого 2017 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, а тому орган опіки та піклування, діючи в інтересах дитини, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_4 

Заперечуючи проти позову в частині позбавлення його батьківських прав, ОСОБА_2 посилався на те, що він не брав участі у вихованні дитини через чинення йому перешкод з боку позивача.

При цьому, висновок органу опіки і піклування Снятинської районної державної адміністрації від 08 лютого 2017 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав містить посилання на те, що останній не звертався до органу опіки та піклування або до суду щодо усунення йому перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Вирішуючи спір в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого в указаній частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що позов ОСОБА_1 в цій частині підлягає задоволенню, оскільки доцільність позбавлення  відповідача батьківських прав підтверджена висновком органу опіки і піклування Снятинської районної державної адміністрації від 08 лютого         2017 року.  

Колегія суддів касаційного суду з указаним висновком судів попередніх інстанцій в цій частині не погоджується.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону, в частині справи, яка переглядається касаційним судом,  оскаржені судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН                      20 листопада 1959 року, у пункті 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Крім того, пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня       2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз’яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Суди першої та апеляційної інстанції  не встановили обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору, а саме: чи піклується батько про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, чи має він можливість спілкуватися  з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, чи має місце саме винна поведінка батька та свідоме нехтування ним своїми обов»язками, тощо.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Обмежившись виключно посиланням на висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суди попередніх інстанцій не сприяли дослідженню зазначених вище обставин, які є визначальними для ухвалення у справі законного та обґрунтованого рішення, дійшли передчасних висновків у даній справ, у зв’язку із чим не забезпечили справедливу рівновагу між інтересами дитини та застосуванням у справі такого крайнього заходу впливу на батька, як позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, касаційна скарга ОСОБА_2, підлягає задоволенню, а рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2017 рокута рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав – скасуванню з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.   

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 411, 415 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області                     від 01 червня 2017 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                          В. С. Висоцька

Судді:                                                                      А. О. Лесько

                                                                                  С.

Ю. Мартєв

                                                                             В. В.

Пророк

                                                                     С.

П. Штелик