№ 2-а-415/2009

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     У К Р А Ї Н И

04 січня  2010  року

                                Бахмацький районний суд Чернігівської області

в складі :  головуючого – судді Костенко О.Ф.

                  при секретарі – Пирог В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмач адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі про зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є дитиною війни відповідно до посвідчення, виданого 08 квітня 2004  року Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмацької райдержадміністрації. Проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1.

18 грудня 2009 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області, в якому просить поновити пропущений строк для  звернення до суду за захистом пропущених прав і  свобод,  зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині  війни, щомісячну державну соціальну  допомогу за 2006-2008 роки у сумі  3726 грн. 70 коп.

 Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” він  належить до соціальної групи „діти війни” і відповідно до даного закону має право на пільги. Зокрема, згідно із ст. 6 цього Закону він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але в  порушення вимог даного закону протягом  2006 - 2008 років відповідачем позивачу така доплата не проводилась, в результаті чого утворилася заборгованість за 2006-2008 рр. в сумі 3726 грн. 70 коп. Просить поновити пропущений строк для звернення до суду.

В судове засідання позивач не з’явилася, але в своїй заяві просить справу розглянути в його  відсутність і позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відповідач подав письмові заперечення на позов до суду, у яких просить справу розглядати у відсутність представника відповідача. В своїх запереченнях, поданих до суду через канцелярію, відповідач зазначив, що дійсно, відповідно до ст.  6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитини війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”. Застосування ж ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” не має законодавчого підґрунтя, поскільки ч.3 ст. 28 вказаного Закону чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначеної згідно до ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Зазначають, що на  даний час також на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру. Вважають, що в діях відповідача жодного порушення закону немає, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, просять суд застосувати строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач відповідно до ст. 1 ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” є дитиною війни. Зазначене підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення.

Відповідачем даний факт не заперечується, а тому, згідно із ч.3 ст.72 КАС України така обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.

Виходячи з того, що позивач є „дитиною війни” в розумінні ЗУ „Про соціальний  захист дітей війни” суд вважає, що на нього повністю поширюються пільги  та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ  „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст. 7 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітей війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом не приймається до уваги.

Європейський суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити,  припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв’язку з чим Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, поскільки органи державної влади не можуть посилатися  на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань.

Відповідно до ст. 22 Конституції України „конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути  скасовані. При прийнятті нових або внесення змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Всупереч положенням даної Конституції України положення ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 рік згідно із ЗУ “Про державний бюджет України  на 2006 рік” від 20.12.2005 року. Однак, у зв”язку з виключенням п.17 ст.77 ЗУ “Про державний бюджет України  на 2006 рік” від 20.12.2005 року відповідно до ЗУ „Про внесення змін до ЗУ „Про державний бюджет України  на 2006 рік”  від 10.01.2006 року  дію ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” було відновлено.

Згідно п.12 ст. 71 ЗУ „Про внесення змін до ЗУ „Про державний бюджет України  на 2007 рік”  було зупинено на 2007 рік дію ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Пунктом 41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2007 року № 107 текст ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” викладено в такій редакції (набрала чинності з 01 січня 2008 року): „Дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення п.41 розділу 11 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України „закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачу у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” відповідач порушив його права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

                  Згідно ст.99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

                  Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

                  Відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду, які встановлені ст. 99 КАС України. За таких обставин вимоги позивача підлягають задоволенню з  18 грудня 2008 року, з врахуванням річного строку з дня звернення позивачем  ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав, так як суд не вбачає поважних причин пропущення строку звернення до суду. Щодо задоволення вимог позивача  з 01 січня 2006 року по 18 грудня 2008  року, то суд вважає, що підстав для визнання протягом цього періоду дій відповідача неправомірними немає, так як відповідач діяв в рамках Закону.

З матеріалів справи вбачається, що управлінням Пенсійного Фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області було виплачено позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з січня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме, ЗУ „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” встановлений прожитковий мінімум для непрацездатних осіб у розмірі з 01.04.2008 року 481 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 10 коп.; з 01.07.2008 року прожитковий мінімум  склав 482 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 48 грн. 20 коп.; з 01.10.2008 року прожитковий мінімум  склав 498 грн., надбавка виплачувалась в розмірі 49 грн. 80 коп. Тому, зазначені підвищення підлягають виключенню з суми, яка підлягає стягненню.

У відповідності до ст. 71 КАС України „кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу, а відповідно до ч.2 ст.71 КАС України – в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Відповідачем по справі є Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі і їм суду не надано доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 30 червня 2008 року.

Керуючись ст.ст.7-14, 122, 158-163, 167 КАС України, ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» та поновлення пропущеного строку для  звернення  до суду - задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з  18 грудня  2008 року по 31 грудня 2008 року неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області провести нарахування та виплату допомоги ОСОБА_1, як дитині війни, з 18 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, в  розмірі, передбаченому ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення.  Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :