ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2393/17

провадження № 2/753/2030/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

в складі: головуючого судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін:

позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

відповідачки ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_5 треті особи Дарницький районний відділ ДМС України в м. Києві, Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію про усунення перешкод у користуванні власністю

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5, залучивши в якості третіх осіб: Дарницький районний відділ ДМС України в м. Києві, Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію про усунення перешкод у користуванні власністю, та відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, яка надійшла до загальної канцелярії суду 09 серпня 2018 року за вх. № 41117, просять суд усунути перешкоди для ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користуванні належної їм на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1, шляхом вселення їх у вказану квартиру.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, уточнені позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3, що діє на підставі угоди № 20 від 24 квітня 2017 року ( а. с. 38 а ) ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги підтримав та просив суд його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 та її представник, що діє на підставі ордеру серії КВ № 016881, та угоди про надання правової допомоги ( витяг ) від 03 квітня 2018 року ( а. с. 97, 98 ) адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги визнали та не заперечували проти їх задоволення.

Третя особа Дарницький районний відділ Державної міграційної служби України в місті Києві в судове засідання свого представника не направила, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та відповідно до письмового клопотання, яке надійшло через загальну канцелярію за вх. № 17536 від 10.04. 2017 року ( а.с. 35-36) просили розглядати справу за відсутності їх представника..

Третя особа Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація в судове засідання свого представника не направила, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

30 березня 2018 року за вх. № 16387 до загальної канцелярії суду від представника Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, що діє на підставі довіреності від 10 січня 2018 року № 101 - 300 / 02 ( а. с. 100 ) ОСОБА_7 надійшло письмове клопотання в якому просила проводити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов"язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов"язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження та їх представників, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як слідує з матеріалів цивільної справи, та встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на праві приватної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1, яка була приватизована 11 серпня 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_1, видане 11 серпня 2003 року Дарницькою в місті Києві державною адміністрацією ( а. с. 12 )

У вказаній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_5.

14 квітня 2003 року Дарницьким районним судом міста Києва було ухвалено рішення, яким ОСОБА_8 була визнана такою, що втратила право користування в квартирі АДРЕСА_1 що в місті Києві. Рішення набуло законної сили і ОСОБА_5 була знята з реєстрації за даною адресою.

17 листопада 2003 року ухвалою суду рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2003 року було скасоване за ново виявленими обставинами.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 грудня 2003 року ОСОБА_3 було відмовлено у позові до ОСОБА_5 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, а позов ОСОБА_5 про вселення до даної квартири і зобов'язанні позивачку не чинити перешкоди у користуванні спірним житлом, було задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду місті Києва від 25 травня 2004 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 грудня 2003 року залишено без змін. ОСОБА_5 відновила реєстрацію за місцем постійного проживання.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно до ст. 317 Цивільного Кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 Цивільного Кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов"язків власник зобов"язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 325 Цивільного Кодексу України, суб"єктами права власності є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 321 Цивільного Кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 383 Цивільного Кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу України, власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Обмеження власника у цих правах допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 386 Цивільного Кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб"єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 391 Цивільного Кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в користуванні їм права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод, що є частиною національного законодавства України, визначено, що кожна фізична особа або юридична ї особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини '' втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне '' ( справа '' Ятрідіс проти Греції ''). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише '' на умовах, передбачених законом '', а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію '' законів '' ( справа Україна - Тюмень проти України '' ) рішення від 22 листопада 2007 року.

Стаття 1 Протоколу № 1 дає змогу зробити висновок про те, що власник володіє всією повнотою влади стосовно власного майна, може робити будь - які дії, які не заборонені законом і не порушують прав третіх осіб; право власності є абсолютним, отже, власнику протистоять будь - які треті особи ( враховуючи державу ), які в свою чергу повинні утримуватися від дій, що порушують права власника. Ця норма закріплює право власника на безперешкодне користування та розпорядження своїм майном. У такому контексті порушенням права власності особи буде вважатися і факт ненадання можливості користуватися своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 43, 76, 81, 83, 89, 211, 263 , 264, 265, 266, 273 ЦПК України, ст. ст. 116 ЖК України, ст. ст. 317, 319, 321, 325, 391 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_5 треті особи Дарницький районний відділ ДМС України в м. Києві, Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Усунути перешкоди для ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користуванні належної їм на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1, шляхом вселення їх у вказану квартиру.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 21 серпня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК