ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

21 серпня 2018 року       справа № 811/1120/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Юрко І.В.,

                    суддів:                     Білак С.В.  Шальєвої В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року у справі №811/1120/18 (головуючий 1-ї інстанції Кармазина Т.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 28.02.2017 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просив визнати визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене в листі №К-18266/0-12931/0/6-17 від 05.10.2017 року, відповідно до якого йому відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту) та зобов’язати повторно розглянути його клопотання та надати такий дозвіл.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладену у листі від 05.10.2017 року №К-18266/0-12931/0/6-17.

Зобов’язано Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.09.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що при прийнятті рішення судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для справи; судом неправильно застосовані норми матеріального права. Суд для ефективного відновлення прав позивача може зобов’язати суб’єкт повноважень зобов’язати надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою. Проте, суд першої інстанції таким правом не скористався.

Відповідач надав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

          Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

          Згідно частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.           

          Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

          Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 06.09.2017 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта та ідентифікаційного номера; копія посвідчення. (а.с.18-20, 22, 29-34).

Відповідач своїм листом №К-18266/0-12931/0/6-17 від 05.10.2017 року з посиланням на ч.7  ст.118 Земельного кодексу України  та  Закону України «Про охорону земель» повідомив ОСОБА_1 про сформований перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області. Також, зазначено, що інформація про перелік земельних ділянок, оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (а.с.28).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 оскаржив її до суду.

Задовольняюи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не обґрунтовано, чому земельна ділянка не можуть бути передана у власність позивача, а відтак оскаржуване рішення відповідача прийняте не на підставі, та не у спосіб, що передбачені законом, що є ознакою його протиправності відповідно до припису п.1 ч.2 ст.2 КАС України.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про зобов’язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, судом зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем перевірки заяви позивача на відповідність її вимогам статей  116,  118,  121 ЗК України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачем 06.09.2017 року подано до ГУ Держгеокадастру клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ділянок площею орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області. До заяви позивачем подані графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки.

Листом від 05.10.2017 року відповідачем повідомлено позивачу про відмову у задоволенні заяви, при цьому відповідачем не обґрунтовано, чому земельна ділянка не можуть бути передана у власність позивача.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

          Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

          Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, до повноважень якого входить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Кіровоградської області; організація виконання робіт на території Кіровоградської області із землеустрою.

Відповідності до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як встановлено частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічні приписи містяться і в частині 3 статті 123 Земельного кодексу, відповідно до якої відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, законодавець обмежив підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою лише невідповідністю місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У своєму рішенні відповідач взагалі не зазначив підстави відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Разом з тим, така відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не узгоджується із закріпленими законодавчо підставами відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про порушення відповідачем приписів Земельного кодексу України, відповідно, є правильним висновок суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача про відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою за клопотанням позивача.

Крім того, відповідачем у листі не зазначено будь-яких зауважень щодо наданих позивачем до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, про відведення якої він просив.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача повторно розглянути питання та надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого сільського господарства в розмірах, не більше 2,0 га, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог  статті 118 Земельного кодексу України  в контексті спірних правовідносин відповідач має прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених  статтею 118 Земельного кодексу України.

Як зазначено вище, підставою для відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є не зазначення на графічних матеріалах бажаного місця розташування земельної ділянки, а також те, що з метою раціонального використання земельних ділянок сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області.

Тобто, при прийнятті рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не зазначено конкретною підстави, визначеної частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідно, є правильним рішення суду першої інстанції про відмову в зобов’язанні відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу.

Відсутність обґрунтованого рішення із зазначенням підстав, встановлених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України для відмови у наданні зазначеного дозволу, не дозволяє суду надати належну правову оцінку рішенню у контексті його обґрунтованості, й відповідно, прийняти рішення про зобов’язання надати такий дозвіл.

Посилання апелянта на низку рішень Європейського Суду щодо ефективного захисту права позивача та зобов’язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки зазначені в скарзі рішення Європейського Суду стосуються захисту права власності, прав володіння майном, в той час як позивач такого права на земельну ділянку на теперішнй час не отримав.

          Через те, що відповідачем не дотримано вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України під час розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, колегія суддів вважає передчасним вимоги позивача про вирішення питання щодо зобов’язання відповідача надати дозвіл на розробку проектів землеустрою, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

          Обираючи спосіб захисту порушених прав позивачів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення відповідно до вимог діючого законодавства, з чим погоджується колегія суддів.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Згідно ч.1 ст.316  КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                               П О С Т А Н О В И В:

                              Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року у справі №811/1120/18 залишити без задоволення.

          Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року у справі №811/1120/18 залишити без змін.

          Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя:                                                                                І.В. Юрко

                     Суддя:                                                                                С.В. Білак

                     Суддя:                                                                                В.А. Шальєва