Справа № 347/955/16

Провадження № 22-ц/779/1050/2018

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Крилюк  М. І.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_2,

   суддів:                Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.,

   секретаря            Бойчук Л.М.,

   з участю:  представників апелянта ОСОБА_3: ОСОБА_4,ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду, ухвалене головуючим суддею Крилюк М.І. 13 червня 2018 року,

                                                            в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_3 з позовом про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 27.07.1999 між сторонами зареєстровано шлюб. Рішенням Косівського районного суду від 12.07.2013 шлюб між сторонами розірвано. За час шлюбу сторонами було придбано майно, яке вони не можуть поділити в добровільному порядку. Так, до спільного майна подружжя належить: незавершене будівництвом приміщення літньої кухні, що за адресою смт. Кути вул. Гагаріна буд.10 Косівського району; земельна ділянка площею 1,5855 га, кадастровий № 623687001:03:003:0037 призначена для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с. Старі Кути Косівського району; приміщення лазні, площею 246,6 м.кв., що в смт. Кути вул. Павлика,4, Косівського району; земельна ділянка площею 3273 кв.м., що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика, 4, Косівського району, відведена для обслуговування приміщення лазні, а також рухоме майно: автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску, шассі (кузов, рама) № WYWZZZ3BZYE080517, реєстраційний номер АТ 0572АІ та шкіряний диван із двома шкіряними кріслами вартістю 2500 євро; шафа-купе вартістю 500 євро; три швейні машинки вартістю 200 євро кожна. Вказане майно ОСОБА_6 просив поділити. Окрім того, позивач вказав, що в будинку відповідача залишилися його особисті речі, а саме: два колечка-обручки, золотий ланцюжок, золотий хрестик, золотий браслет; два наручні годинники; музичний інструмент «УАМАНА» РСR 730; музичні книжки, нотні зошити; два костюми; шкіряний плащ; зимове пальто; зимові куртки, гольфи, светри, сорочки, футболки та інші речі індивідуального користування, які просив повернути.

В серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_6 з зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя. Позивач зазначила, що вимоги про визнання самочинного незавершеного будівництва літньої кухні та земельної ділянки на якій воно знаходиться спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів та виконаних робіт в процесі такого будівництва, є безпідставною. Відповідач-позивач вказала, що будинковолодіння № 10 смт. Кути по вул. Гагаріна Косівського району та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, є особистою власністю відповідача-позивача ОСОБА_3, оскільки отримане нею в подарунок від батька ще задовго до одруження з ОСОБА_6 Твердження ОСОБА_6 про те, що він приймав участь у будівництві літньої кухні, придбанні будівельних матеріалів та оплати виконаних будівельних робіт, на думку ОСОБА_3, є необґрунтованими. Позивач за зустрічним позовом зазначила, що земельна ділянка площею 1,5855 га кадастровий № 623687001:03:0003:0037 було придбано за її власні кошти, а тому вона не підлягає поділу. Крім того, безпідставною вважає вимогу про поділ рухомого майна та повернення золотих речей. ОСОБА_3 зазначила, що дійсно на праві спільної сумісної власності сторонам належить: приміщення лазні, площею 246,6 м.кв.,  що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика,4; земельна ділянка площею 3273 кв.м., вартістю 25 764 грн, відведена для обслуговування приміщення лазні; автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску, шассі (кузов, рама) №WYWZZZ3BZYE080517, реєстраційний №АТ0572АІ вартістю 10000 Євро та автомобіль марки MERSEDES BENZ Е220, реєстраційний № ВК 632 SC  вартістю 12 000 Євро. Позивач вказала, що сторони добровільно поділили придбані ними транспортні засоби: автомобіль марки MERSEDES BENZ Е220 залишено ОСОБА_6, а автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску -  ОСОБА_3. Просила поділити приміщення лазні та земельну ділянку, що відведена для її обслуговування шляхом виділення їй у власність та сплати позивачу грошової компенсації у розмірі належної його частки. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 просила відмовити.

Рішенням Косівського районного суді від 13 червня 2018 року позов ОСОБА_6 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя: будівельні матеріали, які використані для незавершеного будівництва літньої кухні за адресою смт. Кути вул. Гагаріна буд.10 Косівського району; земельну ділянку площею 1,5855 га, кадастровий № 623687001:03:003:0037 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с. Старі Кути Косівського району; приміщення лазні, площею 246,6 м.кв., що в смт. Кути вул. Павлика,4, Косівського району; земельну ділянку площею 3273 кв.м., що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика, 4, Косівського району, відведена для обслуговування приміщення лазні, а також автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску, шассі (кузов, рама) № WYWZZZ3BZYE080517, реєстраційний номер АТ 0572АІ .

В порядку розподілу майна визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, а саме: на 1/2 частину будівельних матеріалів та виконаних робіт, які були використані в процесі будівництва незавершеного будівництва літньої кухні вартістю 134888 грн; 1/2 частину земельну ділянку площею 1,5855 га кадастровий № 623687001:03:003:0037 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с. Старі Кути Косівського р-ну вартістю 107767 грн, 1/2 частину приміщення лазні, площею 246,6 м.кв., що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика, 4, Косівського району вартістю 45557,89 грн; 1/2 частину земельної ділянки площею 3273 кв.м., що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика,4, Косівського району, відведену для обслуговування приміщення лазні вартістю 30116 грн.

В порядку розподілу майна визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, а саме: на 1/2 частину будівельних матеріалів та виконаних робіт, які були використані в процесі будівництва незавершеного будівництва літньої кухні вартістю 134888 грн; 1/2 частину земельну ділянку площею 1,5855 га кадастровий № 623687001:03:003:0037 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с. Старі Кути Косівського р-ну вартістю 107767 грн, 1/2 частину приміщення лазні, площею 246,6 м.кв., що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика, 4, Косівського району вартістю 45557,89 грн; 1/2 частину земельної ділянки площею 3273 кв.м., що знаходиться в смт. Кути вул. Павлика,4, Косівського району, відведену для обслуговування приміщення лазні вартістю 30116 грн.

В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_3 автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску, шассі (кузов, рама) № WYWZZZ3BZYE080517, реєстраційний номер АТ 0572АІ. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_6 64088,85 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного вище автомобіля. В задоволенні решта вимог позову ОСОБА_6 та в задоволення решта вимог зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя будівельних матеріалів, які використані для незавершеного будівництва літньої кухні за адресою: смт. Кути, вул. Гагаріна 10, а також автомобіля марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску та його поділу між сторонами та присудження на користь ОСОБА_6 64088,85 грн в рахунок компенсації 1/2 вартості вказаного автомобіля незаконним. Апелянт вказує, що будинковолодіння за адресою: смт. Кути, вул. Гагаріна 10 є її особистою власністю, оскільки подароване батьком ще до одруження з відповідачем за зустрічним позовом. Також апелянт вважає безпідставними твердження ОСОБА_6, що він брав участь у будівництві літньої кухні, оскільки відсутні відповідні докази про придбання та оплату будівельних матеріалів позивачем. ОСОБА_3 зазначає, що кредитні договори, отримані 18.06.2012 сторонами на території іншої держави на навчання та проживання дітей, а не на будівництво. Позивач за зустрічним позовом вказує, що на фото з весілля її сина 07.10.2011 зображено незавершене будівництво літньої кухні у тому ж стані, що і на момент ухвалення оскарженого рішення, що, вважає апелянт, спростовує твердження позивача щодо використання кредитних коштів на будівництво. Апелянт зазначила, що за домовленістю з ОСОБА_6 сторони поділили транспортні засоби, зокрема, автомобіль марки MERSEDES BENZ Е220 залишено ОСОБА_6, а автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску -  ОСОБА_3. Автомобіль марки MERSEDES BENZ Е220, стверджує відповідач, позивач продав, а отримані кошти використав на свої потреби. Таким чином, апелянт вважає, у суду першої інстанції не було підстав присуджувати стягнення з неї 64088,85 грн в рахунок компенсації 1/2 вартості автомобіля марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску. ОСОБА_3 вважає неправильним посилання суду на висновок експерта, який проводив судову будівельно-технічну експертизу та якого було позбавлено кваліфікації судового експерта.

У зв’язку із викладеним апелянт просила скасувати рішення Косівського районного суду від 13 червня 2018 року в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділу між сторонами по 1/2 частині будівельних матеріалів, які використані для будівництва незавершеного будівництва літньої кухні за адресою: смт. Кути, вул. Гагаріна 10 Косівського району вартістю 134888 грн та автомобіля марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску з компенсацією в користь ОСОБА_6 64088,85 грн - 1/2 частини його вартості, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 в цій частині, а в решті рішення залишити без змін.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та її представники апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів підтримали, просили її задовольнити. Додатково пояснили, що ОСОБА_6 не приймав ніякої участі у спорудженні літньої кухні, а отже, не має права на відшкодування половини вартості матеріалів та робіт, які витрачені на її спорудження.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_5 в засіданні апеляційного суду пояснив, що він являється сином ОСОБА_3 від першого шлюбу, з дитинства проживав у будинковолодінні №10 по вул. Гагаріна, 10 смт. Кути (раніше номер цього будинку був №2), і йому відомо, що в цьому господарстві з 1988 року була літня кухня, яка в пред’явленому ним для огляду договорі дарування домоволодіння від 02.06.1988 року значилась під літерою «Б». ОСОБА_5 ствердив, що реконструкція цієї літньої кухні відбувалась у 2000 –х роках ще за життя його діда й баби за період перебування його матері в шлюбі з ОСОБА_6 Вказав, що реконструкція літньої кухні полягала у добудові кімнат та надбудові (фактично другий поверх). Однак, внесення ОСОБА_6 будь-яких коштів у реконструкцію цього об’єкта нерухомого майна він заперечив. ОСОБА_5Ввизнав, що за період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в Італії йому неодноразово передавались кошти не через банківські установи. Ці кошти він використав на оплату навчання. Рішення суду першої інстанції в зазначеній частині вважають незаконним, просять його у цій частині скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні названих вимог ОСОБА_6

Представник позивача-відповідача ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги заперечив. Послався, зокрема, на те, що за кордоном ОСОБА_3 та ОСОБА_6 проживали однією сім’єю тривалий час, передавали кошти в Україну для реконструкції літньої кухні, отримували кредити для погашення боргів на будівництво. Зазначив, що автомашина марки «Мерседес», яка сторонами не була заявлена до поділу, його довірителем дійсно була відчужена для погашення кредиту, а не з метою уникнення включення її в перелік майна для поділу. Вважаючи рішення місцевого суду в оскарженій частині законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши наявні матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги зважаючи на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони в справі зареєстрували шлюб 27.07.1999 у виконкомі Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, актовий запис № 17 (а.с.9).

Рішенням Косівського районного суду від 12.07.2013 шлюб між сторонами розірвано (а.с.10).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства. 

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Судом першої інстанції встановлено, що на час укладення між сторонами шлюбу, ОСОБА_3 на праві власності належало будинковолодіння, що в смт. Кути по вул. Гагаріна, 10 Косівського району Івано-Франківської області. На території вказаного будинковолодіння сторонами в справі, за час проживання в шлюбі спільно було побудовано приміщення літньої кухні загальною площею 189 кв.м.

Ринкова вартість літньої кухні згідно висновку експерта становить 466525 грн (а.с. 118).

Суд першої інстанції, врахувавши вищевказані правові позиції та ті обставини, що спірний об'єкт незавершеного будівництва (літня кухня) добудовувався за час шлюбу, а автомобіль придбаний під час шлюбу, правильно визнав їх об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Право позивача на вказані об'єкти колишньою дружиною не визнається, і останній не має можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна у іншій спосіб. Відповідач-позивач не довела, що витратила на будівництво літньої кухні особисті кошти. За встановлених обставин суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права на 1/2 частину спільного майна, при тому, що інша 1/2 частина спірного об'єкта незавершеного будівництва належить відповідачу-позивачу.

Посилання апелянта на те, що при розгляді справи не було враховано, що будинковолодіння за адресою: смт. Кути, вул. Гагаріна 10 було отримано нею від батька ще до одруження з відповідачем за зустрічним позовом і вона самостійно здійснила добудову літньої кухні і виключно за власні кошти є недоведеними, про що обґрунтовано викладено в рішенні суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 – ОСОБА_5 (син відповідачки ОСОБА_3 від першого шлюбу) визнав, що реконструкція згаданої літньої кухні відбувалась у 2000 –х роках, тобто після укладення шлюбу між його матір’ю та ОСОБА_6 та в період їх проживання однією сім’єю за кордоном  і ще до подачі останнім позову про розірвання шлюбу. Названий представник також не заперечив фактів передачі йому не через банківські установи коштів в Україну, зокрема від його матері. З цього можна дійти до висновку про те, що у ОСОБА_3 та її чоловіка – ОСОБА_6 була можливість протягом тривалого періоду перебування в Італії здійснювати передачу коштів в Україну, зокрема, для здійснення реконструкції згаданої вище літньої кухні.

Звертає на себе увагу той факт, що ОСОБА_3 та її представники всупереч вимог ст.81 ЦПК України не надали суду першої інстанції належні та допустимі докази того, що згадана літня кухня була споруджена за кошти, належні тільки ОСОБА_3 Не було надано місцевому суду й копію договору дарування відповідачці домоволодіння від 02.06.1988 року, в переліку господарських споруд якого значиться літня кухня під літерою «Б».

У випадку своєчасної подачі суду цього документу, копії технічного паспорту, де була б визначена площа літньої кухні до її реконструкції, рік її побудови та використані матеріали для її спорудження, ОСОБА_3 вправі була б ставити питання про визначення експертом вартості матеріалів і робіт, які були до початку реконструкції літньої кухні, а отже, і до зменшення вартості частки ОСОБА_6 Однак, ОСОБА_3 та її представники тільки в засіданні апеляційного суду пред’явили для огляду зазначений договір дарування від 02.06.1988 року, із змісту якого вбачається, що літня кухня станом на 1988 рік в господарстві була. Проте, документальні відомості про рік побудови цієї споруди, про площу, використані матеріали відсутні. Тому суд першої інстанції не міг врахувати цю обставину при ухваленні рішення щодо присудження ОСОБА_6 половини вартості матеріалів та робіт недобудованої літньої кухні, площа якої після реконструкції істотно збільшилась.

В ч.8 ст.83 ЦПК України вказано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Оскільки апелянт і її представники не обґрунтували неможливість своєчасного подання  названих вище документальних доказів, вони не можуть бути колегією суддів апеляційного суду прийняті до уваги.

Не спростовують висновок суду першої інстанції й фотографії літної кухні, долучені до апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки встановлено, що в дійсності літньої кухні у відображеному на фотографіях стані перед укладенням відповідачкою шлюбу з ОСОБА_6 ще не було, а її реконструкція відбувалась у 2000-х роках під час перебування сторін у шлюбі. Ці обставини було визнано представником ОСОБА_3 в засіданні апеляційного суду.

Згідно Висновку судово-технічної експертизи № 047-1/ТЛ-16 вартість автомобіля марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску, шассі (кузов, рама) № WYWZZZ3BZYE080517, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 128177 грн (а.с.118).

Вирішуючи спір у частині поділу вказаного вище автомобіля, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що автомобіль марки Wolksvagen Passat, 1997 року випуску, шассі (кузов, рама) № WYWZZZ3BZYE080517, реєстраційний номер НОМЕР_1, був придбаний у період шлюбу, тому він, відповідно до вимог статей 60, 61, 70, 71, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними.

Оскільки вказаний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_3, судом правомірно присуджено стягнути з останньої 1/2 частину його вартості в рахунок компенсації права на належну частку ОСОБА_6

Щодо доводів апеляційної скарги про відмову у задоволенні вимоги в частині врахування вартості автомобіля марки Mersedes Benz Е220, реєстраційний №ВК632 SС Республіки Італія при поділі майна, яке є сумісною власністю подружжя, то апеляційний суд вважає що, судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні такої вимоги, оскільки згаданий автомобіль відчужений у період шлюбу, коли сторони проживали разом та вели спільне господарство, а кошти за відчужений автомобіль, сторонами могло бути витрачено на погашення кредитних зобов’язань або на інші потреби сім’ї. Доводів протилежного апелянтом не підтверджено.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо неприпустимості посилання суду в своєму рішенні на висновок судової будівельно-технічної експертизи, оскільки листом Міністерства юстиції України від 18.09.2017 повідомлено, що судового експерта ОСОБА_8 позбавлено кваліфікації судового експерта.

Так, згідно листа Міністерства юстиції України № 35916/Л-1020/9 від 18.09.2017 рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при МЮУ від 08.09.2017 № 3  судового експерта ОСОБА_8 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта. Разом з тим, Висновок судової будівельно-технічної експертизи № 047/БТ-16 складено 07.09.2017, тобто до застосування відповідного дисциплінарного стягнення до експерта.

Варто зауважити, що згідно статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Однак, апелянтом не надано суду ніяких належних і об’єктивних доказів неправильності висновку судово-будівельної експертизи. Клопотання про проведення повторної судово-будівельної експертизи ОСОБА_3 не заявляла і належних доказів на спростування висновку експертизи не надавала. Таким чином, названий висновок експертизи  місцевий суд прийняв до уваги правильно.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з’ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

                                                 п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суді від 13 червня 2018 року в даній справі - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови виготовлено 23 серпня 2018 року.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

Судді:                                                                                                  М.Д. Горейко

                                                                                                             ОСОБА_9