Номер провадження: 11-кп/785/352/18

Номер справи місцевого суду: 495/5174/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Котелевський Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2018 року                                                                 м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Котелевського Р.І.

суддів – Кадегроб А.І., Прібилова В.М.

за участю:

секретаря судового засідання – Тьосової Я.В.

прокурора – Моско О.В.

потерпілої – ОСОБА_2

представника потерпілої – ОСОБА_3

захисника – ОСОБА_4

обвинуваченого – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 та її представника – адвоката ОСОБА_3 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.11.2017 року в кримінальному провадженні №12017160000000484 від 04.05.2017 року, -

встановив:

оскаржуваним вироком:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, громадянина ОСОБА_6, який має посвідку на постійне місце мешкання на території України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, не працюючого, який має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський, с. Монаші, вул. Калініна, буд. 163, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та йому призначено покарання: за ч.2 ст.286 КК України у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки; за ч.1 ст.135 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України обвинуваченому призначене остаточне покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Згідно ст.1 п. «в» ОСОБА_7 України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року обвинуваченого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено від основного покарання. Вироком задоволено цивільний позов потерпілої: стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 69300 грн. та моральної шкоди у сумі 3000000 (три мільйони) грн. та вирішено питання щодо процесуальних витрат за проведення судових експертиз, стягнуто на користь держави 3662 грн. 06 коп.

Згідно з вироком районного суду обвинуваченого ОСОБА_5 визнано винуватим за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

03.05.2017 року, приблизно о 15:45 год. обвинувачений ОСОБА_5 порушив вимоги п. 2.3 б), п. 12.4, п. 18.1, п. 18.4 Правил дорожнього руху України, а саме: 2.3 «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год. п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»; п. 18.4. «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити. (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Порушення виразилось в тому, що у вказаний день та час обвинувачений ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 в світлий час доби, здійснюючи рух по сухому асфальтобетонному покриттю, в лівій смузі проїжджої частини вул. Приморській, в м. Білгород-Дністровський, Одеської області, збоку вул. Ізмаїльської в напрямку с. Салгани, Білгород-Дністровського району зі швидкістю близько 88...93 км/год., чим порушив встановлений швидкісний режим в населених пунктах (60 км/год) та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу через проїжджу частину вул. Приморська, що розташований на перехресті вул. Приморська і вул. Софіївська, позначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.3 «зебра», уважним не був, за дорожньою обстановкою та її зміною постійно не слідкував, обрав швидкісний режим без врахування дорожньої обстановки, відповідно не відреагував на її зміну, знехтував тим, що у правій смузі попутного йому напрямку руху зупинився автомобіль, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена небезпека, в результаті чого скоїв наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_8, яка пересікала проїжджу частину справа на ліво по ходу руху автомобіля по вказаному нерегульованому пішохідному переході.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 134 від 23.06.2017 року при дослідженні трупа ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження: 1. Множинні грубі переломи кісток склепіння і основи черепа, з внутрішньо мозковими крововиливами, множинні переломи кісток лицьового скелета з множинними забійними ранами і саднами лівої, половини обличчя; 2. Забійні рани правої половини шиї, області правої ключиці, області рукояті грудини; 3. Закритий вивих лівого плечового суглоба, закритий перелом кісток лівого передпліччя, множинні забійні рани і садна лівої верхньої кінцівки; 4. Закриті переломи лівої половини кісток тазу; 5. Закритий перелом кісток лівої гомілки з ознаками напряму травмуючої сили зліва направо та декілька спереду назад; 6. Забійна рана лівого стегна 7. Множинні садна переважно лівої бокової поверхні тулуба. 8. Садна нижніх кінцівок.

Смерть ОСОБА_9 настала одразу після отримання тілесних ушкоджень внаслідок несумісної з життям поєднаної травми голови, тулуба, кінцівок, складові якої викладені в п. «1.». Виявлені тілесні ушкодження у відповідності до п. 2.1.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя (в т.ч. в момент заподіяння) і як такі, що стали причиною смерті ОСОБА_8

Крім того, 03.05.2017 року, приблизно о 15:45 год. обвинувачений ОСОБА_5 завідомо залишив без допомоги неповнолітню ОСОБА_8, яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, хоча мав змогу надати їй допомогу, а також сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, а саме: 03.05.2017 року приблизно о 15.45 год. обвинувачений ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_2, порушив вимоги п. 2.3 б), п. 12.4, п. 18.1, п. 18.4 «Правил дорожнього руху України», внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8, яка пересікала проїжджу частину справа на ліво по ходу руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переході. Після наїзду на пішохода обвинувачений ОСОБА_5 в порушення вимог пункту 2.10. «а», «г», «д» Правил дорожнього руху, які зобов’язують водія: п. 2.10. «У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний: а)негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників поліції». На місці пригоди не залишився, заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій не вжив, до медичного закладу та органу поліції про дорожньо-транспортну пригоду не повідомив та зник з місця пригоди, тим самим залишив без допомоги потерпілу ОСОБА_8, яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок іншого безпорадного стану, хоча мав змогу надати їй допомогу, при цьому сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан.

Не погоджуючись з вироком районного суду потерпіла ОСОБА_2 та її представник – адвокат ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять вирок районного суду скасувати та ухвалити новий вирок не застосовуючи до обвинуваченого дію ОСОБА_7 України «Про амністію у 2016 році» з огляду на те, що за переконанням апелянтів обвинувачений під час скоєння злочинів перебував в стані алкогольного сп’яніння, що виключає можливість застосування до нього акту амністії. Крім того, апелянти посилаються на те, що застосування амністії до обвинуваченого суперечить положенням ст.3 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача; потерпілу та її представника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, прокурора, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого, та ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в обсязі, визначеному в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Зокрема, за згодою учасників судового провадження, під час судового розгляду, суд першої інстанції допитав обвинуваченого, потерпілу та дослідив матеріали кримінального провадження в частині даних, які характеризують обвинуваченого та матеріали кримінального провадження в частині цивільного позову потерпілої. За таких підстав висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого та фактичні обставини справи у відповідності до вимог ч.3 ст.349, ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіряючи вирок районного суду на відповідність його вимогам закону, апеляційний суд прийшов до висновку про його законність, обґрунтованість та вмотивованість.

Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 про невірне застосування районним судом положень ОСОБА_7 України «Про амністію у 2016 році» при звільненні обвинуваченого від призначеного покарання, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

22 грудня 2016 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про амністію у 2016 році» № 1810-VIII (далі – Закон), який набув чинності 07 вересня 2017 року, тобто після вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Пунктом «в» статті 1 зазначеного ОСОБА_7 передбачено, що слід звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили – не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим ОСОБА_7 мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами).

З 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до ОСОБА_7 України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів» від 02 червня 2011 року №3465-VI, відповідно до якого Закон України «Про застосування амністії в Україні» викладено в новій редакції.

Згідно з ч. 2 ст. 3 зазначеного ОСОБА_7 України «Про застосування амністії в Україні» установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_5 скоїв кримінальне правопорушення з необережності, яке не є особливо тяжким відповідно до положень ст.12 КК України, яке скоєно ним у тверезому стані до набрання чинності ОСОБА_7 України «Про амністію в 2016 році» та на день набрання законної сили зазначеного ОСОБА_7 ОСОБА_5 є батьком чотирьох дітей у віці до 18 років і, дана обставина судом встановлена в стадії судового розгляду кримінальної справи, та не заперечується потерпілою та її представником. Тобто, судом установлено наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене ОСОБА_5 діяння, який, в свою чергу також заявив суду про застосування відносно нього положень ОСОБА_7 України «Про амністію в 2016 році», у зв’язку з чим апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до обвинуваченого акта амністії №1810-VIII, який набув чинності 07 вересня 2017 року.

Доводи апелянтів щодо неможливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 України «Про амністію в 2016 році» з посиланням на те, що останній вчинив злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, спростовуються матеріалами кримінального провадження та оскаржуваним вироком суду. Так, обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину у стані алкогольного сп’яніння не висувалося, та під час судового розгляду цей факт встановлений не був.

За таких умов, суд першої інстанції, правильно врахувавши обставини справи в їх сукупності, обґрунтовано визнав обвинуваченого ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів та прийшов до вірного висновку, що останній підлягає звільненню від основного покарання, призначеного вироком суду, з посиланням на вимоги п. «в» ст.1 ОСОБА_7 України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

Таким чином, доводи потерпілої та її представника є необґрунтованими, оскільки районний суд, за встановлених судом обставин, не був в праві не виконати Закон та позбавити засудженого права бути звільненим від призначеного покарання на підставі застосування акта амністії. При цьому, колегія суддів звертає увагу потерпілої та її представника, що акт амністії видається виступаючи як прояв гуманізму держави, але амністія не звільняє засудженого від обов’язку відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

За таких обставин, вирок районного суду не може бути визнаний незаконним внаслідок невірного застосування акта амністії та служити підставою для його зміни або скасування.

Оскільки апеляційна скарга потерпілої та її представника не містить підстав для зміни або скасування оскаржуваного вироку суду, та судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких нових обставин, які не були враховані судом першої інстанції при ухвалені вироку, і які б давали підстави не застосовувати до обвинуваченого положення п. «в» ст.1 ОСОБА_7 України «Про амністію у 2016 році», про що просять апелянти, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок районного суду залишити без змін.

Порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 та її представника – адвоката ОСОБА_3 – залишити без задоволення, а вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.11.2017 року в кримінальному провадженні №12017160000000484 від 04.05.2017 року відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді апеляційного суду Одеської області

Р.І. ОСОБА_10 ОСОБА_11 Прібилов