o
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" липня 2009 р. справа № 9/204/08-АП
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Коршуна А.О.
при секретарі судового засідання: Гулій О.Г.
за участю представників сторін:
позивача : Берегова С.М. дов. №18-2 від 01.01.09р.
відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя
на постанову господарського суду Запорізької області від 16.04.2008 року
у справі №9/204/08-АП
за позовом відкритого акціонерного товариства “Запоріжвогнетрив”, м. Запоріжжя
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою господарського суду Запорізької області від 16.04.2008 року у справі №9/204/08-АП (суддя –О.М. Нечипуренко) адміністративний позов відкритого акціонерного товариства “Запоріжвогнетрив” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.
Постанова суду мотивована посиланням на те, що податковим органом неправомірно здійснено висновок про тотожність надання землі для благоустрою санітарно-захисної зони з наданням землі в користування, в результаті чого до позивача застосовано штрафні санкції. Стосовно огорожі, асфальтового тротуару та проїзної частини вздовж меж ділянки, судом зазначено, що матеріалами справи встановлено, що дані об’єкти не є власністю позивача. Стосовно правонаступництва позивача відносно Запоріжського вогнетривного заводу щодо користування земельною ділянкою зони санітарного розриву, то даний висновок не підкріплено документально, оскільки в процесі реорганізації підприємства дані зони не перейшли до позивача. Стосовно рішень Запорізької міської ради про припинення користування земельною ділянкою позивачем, то даними рішеннями органів місцевого самоврядування земельні ділянки передаються іншим суб’єктам господарювання.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 16.04.2008 року у справі №9/204/08-АП як таку, що винесена з порушенням норм матеріального права. Скаржник вважає, що суд не врахував того, що позивач є суб’єктом землекористування на всі об’єкти, визначені в акті з урахуванням рішень Запорізької міської ради, якими припинено саме право користування земельної ділянки, тобто земельні ділянки після реорганізації продовжували рахуватись безпосередньо за позивачем.
Судом не взято до уваги приписи ст.27 Земельного кодексу України в редакції, чинної на момент реорганізації позивача, ст. 34 Закона України Про підприємства в Україні в редакції, чинної на момент реорганізації підприємства. Законодавством передбачено інший порядок припинення права на земельні ділянки.
В запереченнях на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою та такою, що скасуванню не підлягає.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з’явились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників відповідача суду не повідомлені.
З урахуванням доводів, викладених в апеляційній скарзі, нез’явлення в судове засідання представників відповідача не заважає розгляду скарги .
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, з 01.11.2007р. по 12.12.2007р. податковим органом проведено виїзну планову перевірку податкової звітності ВАТ Запоріжвогнетривз питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005р. по 30.09.2007р.
Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати земельного податку за період з 01.10.2005 року по 30.09.2007 року встановлено заниження земельного податку, яке сталося внаслідок неврахування земельної ділянки.
За результатами перевірки головними державними податковими ревізорами-інспекторами складено Акт № 1212/08-01/00191885 від 18.12.2007 р.
Як зазначено перевіряючими в акті перевірки, згідно даних інформаційної системи бази автоматизованої системи ведення земельного кадастру Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах(Запорізький міський відділ), лист від 30.10.2007р. №21/1343, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської Ради депутатів від 30.09.1956р. №392 Запорізькому вогнетривкому заводу (правонаступник ВАТ Запоріжвогнетрив) надана земельна ділянка - зона санітарного розриву між проммайданом Бта житловими кварталами Павло-Кічкаса для огородження та благоустрою площею 180000 кв. м.
Відповідно до висновків акту перевіркою, зокрема, встановлено порушення ВАТ Запоріжвогнетривабзацу 1 статті 14, абзацу 1 статті 15 Закону України Про плату за землювід 03.07.1992р. №2535-ХІІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження земельного податку на суму 55726,17 грн., у т.ч. за жовтень-грудень 2005 року - 7076,30 грн., за 2006 рік - 27825,26 грн., за січень-вересень 2007 року - 20824,61 грн.
19 грудня 2007р. ВАТ Запоріжвогнетривотримало на свою адресу податкове повідомлення-рішення СДПІ від 19.12.2007р. №0000990801/0.
Відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення, на підставі вказаного акту та згідно із пп. бпп. 4.2.2 п.4.2 ст.4, .пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондамивід 21.12.2000 р. № 2181-III (далі - Закон №2181), абз.1 статті 14, абз.1 статті 15 Закону України Про плату за землювизначено суму податкового зобов'язання за платежем: плата за землю в сумі 83589,26 грн., у тому числі 55726,17 грн. - основного платежу та 27863,09 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Визначена сума податкового зобов'язання з плати за землю перерахована позивачем на бюджетний рахунок міськбюджету м. Запоріжжя №33211811700002 в ГУ ДКУ у Запорізькій області платіжним дорученням від 24.12.2007р. №498 на суму 83589,26 грн.
Суд першої інстанції задовольняючи позов, зазначив наступне.
Статтею 5 Закону України Про плату за землювизначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
При цьому відповідно до абз.1 ст.15 вищевказаного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Статтею 13 Закону України Про плату за землюпередбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Таким чином, законом, що визначає порядок плати за користування земельними ресурсами, встановлено, що плата за землю справляється у випадку: якщо є об'єкт оподаткування - право власності чи право користування на землю; юридична особа є суб'єктом плати за землю - власником чи користувачем; права власності чи землекористування підтверджені у відповідності до діючого законодавства.
При наявності вище перерахованих умов для нарахування земельного податку
використовуються дані державного земельного кадастру. При цьому землекористувачі
сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції 2001р.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Статтею 95 вищевказаного Кодексу визначені права землекористувачів найважливіші з яких є:
самостійно господарювати на землі;
споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Статтями 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції 2001р.) визначено порядок надання в постійне користування земельних ділянок юридичним особам, надання земельних ділянок в оренду, виникнення права власності та права користування земельними ділянками, а також перераховані документи, які посвідчують права на земельні ділянки.
Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельні ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджують Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, Земельним кодексом визначено, що право користування землею передбачає право суб'єкта господарювання самостійно вести господарську діяльність на землі, розміщувати на ній свої виробничі та інші будівлі і споруди.
Право користування землею виникає за наявності усіх таких умов:
- наявності проекту відведення земельної ділянки;
- рішень органів місцевого самоврядування про передачу землі в користування;
- отримання користувачем документу, що підтверджує право користування земельною ділянкою (державного акту).
Як встановлено матеріалами справи, Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради депутатів трудящих від 30.09.1956 р. №392 земельна ділянка - зона санітарного розриву між проммайданом Бта житловими кварталами Павло-Кічкаса надана Запорізькому вогнетривкому заводу для огородження та благоустрою.
Вищевказане рішення не є рішенням органу місцевого самоврядування про передачу землі в користування.
Згідно Плану розміщення акцій ВАТ Запоріжвогнетрив, яке створено в процесі корпоратизації, погодженого заступником голови Запорізької обласної ради народних депутатів по роботі виконавчих органів Шкінером В.Т. 01.02.1995р., зону санітарного розриву не включено до складу земельної ділянки акціонерного товариства. В даному документі зазначено, що площа території заводу в межах огорожі складає 74.4 га межує з півночі, півдня та заходу з автошляхом загального користування, а зі сходу межує з овочевою базою оптово-роздрібного комбінату (підприємство Вітісі депо тресту Запоріжзалізобетон.
У відповідності до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 633/31 від 28.12.1999р. ВАТ Запоріжвогнетриввидано акт на постійне користування землею, в який зону санітарного розриву також не включена.
Відповідно до Розділу 5 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996р. № 173 територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємств.
Згідно з законодавством поняття промислового підприємства, на яке покладено функції з благоустрою санітарно-захисних зон, не є тотожним поняттю землекористувача
Вищенаведене дає всі підстави вважати, що ВАТ Запоріжвогнетривне має права постійного користування земельною ділянкою зони санітарного розриву, а отже твердження СДПІ про наявність об'єкту плати на землю - земельної ділянки зони санітарного розриву є безпідставними, не підтвердженими документально та нормами законодавства України.
Виходячи з вищевикладеного, на чому базувалося рішення суду першої інстанції, з урахуванням наявних матеріалів справи , судова колегія встановила, що ВАТ Запоріжвогнетривне є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки зони санітарного розриву, тому позиція СДПІ про наявність суб'єкту плати на землю земельної ділянки зони санітарного розриву - ВАТ Запоріжвогнетривдійсно є суб'єктивним припущенням, яке не підтверджене документально та суперечить нормам законодавства України.
Заявник апеляційної скарги об’єктивно вірно визначає спірні питання , які повинен був визначити суд при розгляді зазначеної справи : чи є позивач суб’єктом плати за земельну ділянку - зону санітарного розриву між проммайданом Бта житловими кварталами Павло –Кічкаса, та чи є ця земельна ділянка об’єктом плати за землю.
Однак, слід врахувати, що предметом адміністративного позову по даній справі є оскарження позивачем податкового повідомлення –рішення яким визначено суму податкового зобов’язання з плати за землю. Обгрунтованість зазначеного нарахування покладається відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України саме на податковий орган, що фактично є першим питанням визначення суті спору, зазначеного в апеляційній скарзі –чи є позивач суб’єктом плати за вказану земельну ділянку.
Заявник апеляційної скарги обґрунтовує виникнення зобов’язання позивача зі сплати одним із аргументів, а саме відповіддю Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах(Запорізький міський відділ) на звернення СДПІ, наданої у листі від 30.10.2007 № 21/1243, що земельна ділянка - зона санітарного розриву надавалася Запорізькому вогнетривному заводу для огородження та благоустрою.
Дана відповідь не містить інформації про надання відкритому акціонерному товариству Запоріжвогнетрив, саме в користування вищевказаної земельної ділянки, та не свідчить про наявність у ВАТ Запоріжвогнетривоб'єкту плати на землю - земельної ділянки зони санітарного розриву, та визнання ВАТ Запоріжвогнетривсуб'єктом плати по такій земельній ділянці. Зазначене не узгоджується із статутом ВАТ Запоріжвогнетрив, який відповідно до розпорядження Запорізької обласної Ради народних депутатів від 27.02.1995 року № 77 –р перетворений у відкрите акціонерне товариство.
Доказів того, що ВАТ Запоріжвогнетривотримувало державний акт на право користування земельною ділянкою, матеріали справи не містять.
Наявність рішень виконавчого комітету Запорізької міської радим, на які посилається заявник апеляційної скарги, та які на думку СДПІ підтверджують право користування земельною ділянкою саме ВАТ Запоріжвогнетрив не узгоджується ні з наведеними вище законодавчими актами стосовно процедури надання земельної ділянки в користування чи оренду, ні з матеріалами справи. Підстави прийняття зазначених рішень виконавчого комітету міськради , на які посилається СДПІ не вивчалися в процесі розгляду справи , наявність зазначених рішень не може слугувати доказом наявності законодавчо встановленого права користування земельною ділянкою.
Тим більш , що статтею 149 Земельного кодексу України передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішення Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Стосовно земельної ділянки, наданої ВАТ Запоріжсталь. Згідно рішення Запорізької міської ради від 20.09.2006 № 6/39, ВАТ Запоріжстальзверталося до ВАТ Запоріжвогнетривпро надання згоди на вилучення частини земельної ділянки площею 0,5148 га (лист № 92/952 від 27.07.2005 р.). На цей запит ВАТ Запоріжвогнетриввідповіло (лист № 25/1-236 від 22.08.2005 р.), що згідно з актом на право постійного користування землею № 2848 від 26.01.2000 р. не має права постійного користування земельною ділянкою зони санітарного розриву. З цих підстав ВАТ Запоріжвогнетривне має права на вилучення цієї частини землі. Незважаючи на вищенаведене Запорізькою міською радою прийнято рішення про передачу земельної ділянки до ВАТ Запоріжстальбез згоди ВАТ Запоріжвогнетрив. Це є додатковим доказом в обґрунтування правомірності прийнятого рішення судом першої інстанції, який при розгляді справи акцентував увагу що право власності на земельну ділянку чи право користування нею посвідчується державним актом. Звідси, заниження податкових зобов’язань по сплаті земельного податку позивача є безпідставним.
Що стосується питання правонаступництва Запорізького вогнетривкого заводу, яке прямо впливає на вирішення питання по суті заявлених вимог, то судом першої інстанції встановлено що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради депутатів трудящих від 30.09.1956 р. №392 земельна ділянка - зона санітарного розриву між проммайданом Бта житловими кварталами Павло-Кічкаса надана Запорізькому вогнетривкому заводу для огородження та благоустрою , а не в користування.
Правова позиція стосовно того, що реорганізація заводу шляхом перетворення в акціонерне товариство є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в Постанові від 21 січня 2002 року.
Згідно Плану розміщення акцій ВАТ Запоріжвогнетрив, яке створено в процесі
корпоратизації, погодженого заступником голови Запорізької обласної ради народних
депутатів по роботі виконавчих органів Шкінером В.Т., зону санітарного розриву не
включено до складу земельної ділянки акціонерного товариства.
Відповідно до Плану розміщення акцій ВАТ Запоріжвогнетрив, яке створене в процесі корпоратизаціїта Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Запорізького вогнетривкого заводу, затвердженого 30.12.1994 заступником голови Запорізької обласної ради народних депутатів по роботі виконавчих органів Пікінером В.Т. до складу статутного фонду товариства включено не всі об'єкти, що належали Запорізькому вогнетривкому заводу. Це свідчить про те, що ВАТ Запоріжвогнетривє правонаступником Запорізького вогнетривкого заводу стосовно прав і обов’язків визначених Планом розміщення акцій ВАТ Запоріжвогнетрив, яке створено в процесі корпоратизації. В даному документі чітко визначені дані про межі, розмір, місце розташування земельної ділянки акціонерного товариства: площа території заводу в межах огорожі складає 74.4 га; межує з півночі, півдня та заходу з автошляхом загального користування, а зі сходу межує з овочевою базою оптово-роздрібного комбінату (підприємство Вітісі депо тресту Запоріжзалізобетон
Таким чином, позиція СДПІ, що ВАТ Запоріжвогнетривє правонаступником Запорізького вогнетривкого заводу стосовно користування земельною ділянкою зони санітарного розриву не підкріплена ні документально, ні нормами законодавства України.
Зазначений висновок суду першої інстанції не спростовується доводами апеляційної скарги, де зазначено з посиланням на ст. 27 Земельного кодексу України та ст. 34 Закону України Про підприємства в Україні, в редакції дії на момент реорганізації позивача, що до створеного підприємства переходять усі майнові права та обов’язки колишнього підприємства.
Однак, право користування чи право власності земельною ділянкою потребує оформленого акту, який у позивача відсутній.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення , ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. З урахуванням доводів апеляційної скарги, слід зазначити, що судом першої інстанції не допущено порушень ст. 2, 5 та 13 Закону України Про плату за землю, ст.ст. 27,29 Земельного кодексу України ( 1990 р.), та ст. 34 Закону України Про підприємства в Україні.
Стосовно ст. 29 Земельного кодексу України ( редакція 1990 року) , посилання на неї скаржника є необгрунтованим, оскільки позивач не мав можливості добровільно відмовлятися від права користування земельною ділянкою , яка у встановленому порядку йому не надавалася.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наявні в справі матеріали.
Щодо доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі слід зазначити, що зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не вбачається.
В межах апеляційної скарги підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 196, п.1.ч.1 ст.198, 200, п.1.ч.1.ст.205, 206 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову господарського суду Запорізької області від 16.04.2008 року у справі №9/204/08-АП - залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Запорізької області від 16.04.2008 року у справі №9/204/08-АП - залишити без змін .
Ухвала суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у місячний строк до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.
Ухвалу в повному обсязі складено та підписано 22.07.2009 р.
Головуючий: Н.А Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: А.О. Коршун