Єдиний унікальний номер 233/3464/17

Номер провадження 22-ц/775/929/2018

ОКРЕМА ДУМКА

cудді Апеляційного суду Донецької області Соломахи Л.І.

23 серпня 2018 року

справа № 233/3464/17 (провадження № 22ц/775/929/18 )

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів Канурної О.Д. (головуючий суддя), Будулуца М.С., Соломахи Л.І. частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Комунальної установи «Центральна районна лікарня». Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року змінено, стягнуто з Комунальної установи «Центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 100 000 гривень кожному.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів вказала: «[…] І хоча зрозуміло, що ніякими грошами моральні страждання за втрату сина не оціниш, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував те, що позивачі постійно знаходяться в стані стресу, безсоння, інших незручностей, які виникають із-за складань скарг, заяв, позовів, поїздкам по різним установам та судам. І тільки по чисельним скаргам позивачів нечинний протокол був доповнений рік потому, коли вже відбулося застосування амністії до винуватця ДТП.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Комунальної установи «Центральна районна лікарня» слід задовольнити частково, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2018 року змінити і стягнути з відповідача на користь позивачів по 100 000 грн. кожному».

Не можу погодитися з рішенням колегії суддів щодо зміни розміру відшкодування моральної шкоди з таких причин:

1. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області при ухваленні рішення від 08 лютого 2018 року вважав, що працівниками Комунальної установи «ЛПУ міська лікарня № 5», правонаступником якої є відповідач - Комунальна установа «Центральна районна лікарня», при проведенні медичного огляду ОСОБА_5 для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стан сп'яніння були порушені вимоги Інструкції «Про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС та МОЗ України від 09.09.2009 р. № 400/666. Зокрема, у протоколі медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стан сп'яніння не була заповнена графа 14 «висновок огляду». Не дозаповнивши протокол медичного огляду, не дочекавшись результатів лабораторних досліджень, не встановивши чи знаходився ОСОБА_6 у стані алкогольного чи іншого сп'яніння, лікарем ОСОБА_7 було підписано даний протокол медичного огляду. Не було складено висновків медичного огляду, що є порушенням п.п. 3.20, 3.22 Інструкції «Про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС та МОЗ України від 09.09.2009 року № 400/666, а також п.п. 7, 27 посадової інструкції лікаря-ортопеда пункту травматологічного відділення. Внаслідок цього протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 03.07.2011 року стосовно ОСОБА_6 судом під час розгляду кримінальної справи щодо обвинувачення ОСОБА_6 було визнано недійсним.

Наказом Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» від 28.04.2011 року №02-10/79 відповідальність за своєчасний відбір крові на алкоголь у осіб, які надійшли до травмпункту та травматологічного відділення Комунальної установи «ЛПУ міська лікарня №5» у нетверезому стані, збереження та транспортування ємкості з біологічним середовищем до клініко-діагностичної лабораторії ЦРЛ покладена на завідуючого травматологічним відділенням ОСОБА_8 Призначено відповідальними за своєчасним та якісним забором крові медсестер травматологічного відділення. Контроль за виконанням цього наказу покладено на заступника головного лікаря з ЕТН ОСОБА_9

Посадовою інструкцією головного лікаря ЕТН ОСОБА_9, затвердженої головним лікарем міської лікарні № 5 26.02.2008 року, в п. 2.14 серед інших є обов'язок контролювати якість та правильність ведення медичної документації.

Посадовою інструкцією завідуючої клініко-діагностичної лабораторії ОСОБА_10, затвердженої головним лікарем Комунальної установи «ЦРЛ» 01.01.2011 року, в п.п. 2.6, 2.11, 2.23 передбачено серед інших обов'язок забезпечити чітке, правильне та своєчасне заповнення лікарями та середніми медичними працівниками медичної облікової документації; планування роботи відділення та забезпечення його виконання; контроль за якістю ведення медичної документації відділення.

Наказом № 256 від 27.06.2011 року по Комунальній установі «ЦРЛ» м. Костянтинівка зобов'язано зав. лабораторією ЦРЛ ОСОБА_10 організовувати приймання, зберігання та видачу результатів експертизи; вести відповідну документацію.

З журналу реєстрації аналізів на наявність етилового алкоголю в крові та сечі за методом Карандаєва вбачається, що результати аналізу крові ОСОБА_6, яка була надіслана для виконання аналізів в м. Донецьк, були видані лише 05.09.2011 року лейтенанту ОСОБА_11

З листа Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» від 06.10.2014 року вбачається, що результати лабораторного дослідження обласного наркологічного диспансеру на наявність етилового алкоголю в крові ОСОБА_6 були отримані Комунальною установою «ЛПУ Міська лікарня № 5» 23.08.2012 року після запиту в обласний наркодиспансер від 30.07.2012 року та лише 03.09.2012 року було дозаповнено протокол медичного огляду ОСОБА_6 Хоча до цього часу ОСОБА_3 та його представник зверталися до Комунальної установи «ЛПУ міська лікарня № 5», комунальної установи «ЦРЛ» із заявами щодо наявності медичних документів, які б підтверджували стан сп'яніння ОСОБА_6, про що свідчать письмові відповіді вказаних установ від 25.06.2012 року та 24.07.2012 року відповідно, копії яких долучені до матеріалів справи.

З наведеного вбачається, що Протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану спяніння від 03 липня 2011 року щодо ОСОБА_6 був недозаповнений внаслідок відсутності злагодженої організації дій між лікарем ортопедом травматологом травматологічного пункту травматологічного відділення Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» ОСОБА_7, завідуючим травматологічним відділенням Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» ОСОБА_8, заступником головного лікаря ЕТН Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» ОСОБА_9 та завідуючою клініко-діагностичної лабораторії Комунальної установи «Центральна районна лікарня» м. Костянтинівка ОСОБА_10 та порушення ними своїх посадових обов'язків.

Зважаючи на те, що позивачі по справі були визнані потерпілими в кримінальному провадженні щодо загибелі їх сина та з вини лікаря ортопеда травматолога травматологічного пункту травматологічного відділення Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» ОСОБА_7, завідуючого травматологічного відділення Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» ОСОБА_8, заступника головного лікаря ЕТН Комунальної установи «ЛПУ Міська лікарня № 5» ОСОБА_9, завідуючої клініко-діагностичної лабораторії Комунальної установи «Центральна районна лікарня» м. Костянтинівка ОСОБА_10 вони втратили важливий та унікальний в своєму роді доказ по кримінальній справі - протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп'яніння від 03 липня 2011 року щодо винної особи та були змушені неодноразово звертатися до вказаних медичних установ з вимогами усунути вказані порушення, суд дійшов до висновку про те, що винні дії вказаних осіб викликали у позивачів моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків,що вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя (а.с. 145 - 152 т. 2).

Апеляційний суд, в тому числі і я, погодився з цим висновком суду першої інстанції і в цій частині будь-яких додаткових обставин не встановлено.

2. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області при ухваленні рішення від 08 лютого 2018 року врахував характер правопорушень, глибину душевних страждань позивачів, ступінь вини відповідача, а також вимоги розумності і справедливості, взяв до уваги те, що лише 03.09.2012 року зі спливом більше ніж один рік було дозаповнено протокол медичного огляду ОСОБА_6, та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. кожному позивачу.

Суд першої інстанції також послався на те, що відповідно до виписок із медичної карти стаціонарного хворого № 2446, № 2747, № 229, долучених до позовної заяви ОСОБА_3 перебував на лікуванні у стаціонарі Комунальної установи «ЦРЛ» м. Костянтинівки з 06.09.2013 року по 13.09.2013 року з діагнозом ішемічний інсульт 06.09.2013 року в ВБС з вираженим вестибулоатактичним синдромом, як наслідок артеріальної гіпертензії 3 ст., на фоні перенесеного ОНМК в 2007 році; з 23.08.2016 року по 02.09.2016 року з діагнозом наслідки ішемічних інсультів в ВБС 2007 року та 2013 року з цефалгією, помірною вестібулярною дисфункцією, як наслідок артеріальної гіпертензії 3 ст., церебрального атеросклерозу 3ст.; з 24.04.2017 року по 10.05.2017 року з аналогічним діагнозом.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вказані докази щодо стану здоров'я позивача ОСОБА_3, оскільки позивачем не доведено причино-наслідковий зв'язок між погіршенням у 2013, 2016, 2017 роках його стану здоров'я та діями медичних працівників відповідача.

Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди з Комунальної установи «Центральна районна лікарня» на користь кожного з позивачів по 10 000 грн. (а.с. 145 - 152 т. 2).

3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачі в апеляційній скарзі просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Посилались на те, що судом дана невірна оцінка їх моральних страждань.

Вважають, що суд не може повністю встановити страждання батьків, які втратили єдиного сина, якого вбив у припаркованому автомобілі водій під впливом алкоголю. Сім років вони не можуть отямитися від загибелі сина. Їх моральні страждання збільшилися у зв'язку з тим, що під час медичного огляду ОСОБА_6 були неправильно заповнені медичні документи, у зв'язку з чим судом з обвинувачення ОСОБА_6 була виключена обтяжуюча обставина - скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння та, як наслідок, його було звільнено від кримінальної відповідальності за амністією.

Моральні страждання позивачів не дають жити спокійно, тому на протязі багатьох років вони вимушені писати скарги до міліції, зараз до поліції, до прокуратури, до суду. Лише у 2013 році внаслідок неодноразових скарг до працівників МВС спромоглися відкрити кримінальне провадження по лікарям та почали проводити посадові розслідування. Але комісія за участю заступника головного лікаря ОСОБА_9 та завідуючого відділенням ОСОБА_8 винесли догану лікарю ОСОБА_7, а саме залишилися поза відповідальністю.

Судом першої інстанції встановлена провина лікарів, але не враховано, що в результаті постійного стресу, безсоння та інших незручностей (як постійне заспокоювання дружини, відповіді онуку, що він вже ніколи не побачить свого батька, постійне складання та оформлення скарг, заяв, позовів, поїздка у зв'язку з чим по різних установах та судах т.і.), які дестабілізували та і зараз травмують моральний стан батьків загиблого, у ОСОБА_3 в результаті стався другий інсульт, погіршилося здоров'я. Суд не врахував, що посадові порушення лікарями були скоєні купою, що отягчає скоєний ними злочин. В судові засіданні лікарі жодного разу не з'явилися.

Сам факт ДТП мав резонансне значення у місті.

Суддя належним чином не мотивувала свого висновку щодо розумності та справедливості задоволення позовних вимог і стану здоров'я позивачів.

Вважають, що стягнута сума на відшкодування моральної шкоди є надругою над честю та гідністю батьків, які втратили єдиного сина (а.с. 211 - 213 т. 2).

В позовній заяві позивачі просили стягнути на відшкодування моральної шкоди на користь кожного по 200 000 грн. Свої моральні страждання обґрунтовували тим, що вони шість років відчувають моральні страждання, які заподіяні їм винними діями медичних працівників, які призвели до довічних негативних наслідків, які пов'язані із не притягненням до кримінальної відповідальності винуватця загибелі їх сина (а.с. 1 т. 1).

3. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер правопорушень, глибину душевних страждань позивачів, ступень вини відповідача, взяв до уваги те, що лише 03.09.2012 року зі спливом більше ніж один рік було дозаповнено протокол медичного огляду ОСОБА_6, та виходячи з засад розумності і справедливості, визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. кожному позивачу.

Вважаю, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Не погоджуючись з оцінкою судом першої інстанції завданої моральної шкоди та вимагаючи переоцінити її розмір з 10 000 грн. до 200 000 грн. кожному, позивачі не зазначають які порушення були допущені судом першої інстанції при дослідженні доказів та вирішенні справи, не надають нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Вважаю, що за таких обставин апеляційний суд не може здійснювати переоцінку доказів, які були досліджені судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права, а відповідно і переоцінку моральних страждань позивачів.

Переоцінюючи моральні страждання позивачів, апеляційний суд послався на те, що «ніякими грошами моральні страждання за втрату сина не оціниш». Проте причинний зв'язок між загибеллю сина та винними діями працівників Комунальної установи «Центральна районна лікарня» щодо неналежного медичного огляду винуватця ДТП відсутній. Винним у загибелі сина позивачів визнано ОСОБА_6

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2016 року, на користь позивачів стягнуто з ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, внаслідок якого загинув син позивачів, по 70 000 гривень кожному (а.с. 40 - 42 т. 2).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2016 року залишено без змін. При цьому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ послався на те, що суди дійшли правильного висновку щодо обрахування суми моральної шкоди з урахуванням понесеної позивачами втрати близької людини, пов'язані з цим зміни у їх житті, характер та обсяг понесених ними душевних страждань.

Посилання апеляційного суду на те, що «суд першої інстанції не в достатній мірі врахував, що позивачі постійно знаходяться у стані стресу, безсоння, інших незручностей, які виникають із-за складання скарг, заяв, позовів, поїздок по різним установам та судам», є безпідставним. Складання скарг, заяв, позовів, поїздок по різним установам та судам не є діями відповідача (його працівників), за які відповідач має нести відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував, що «дозаповнено» протокол медичного огляду ОСОБА_6 було лише 03 вересня 2012 року зі спливом більше, ніж один рік, тобто суд першої інстанції врахував тривалість моральних страждань позивачів.

Доводи апеляційної скарги позивачів, що внаслідок винних дій працівників відповідача у позивача ОСОБА_3 погіршився стан здоров'я, є недоведеними, про що зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Цей висновок суду першої інстанції апеляційним судом не спростовано.

Враховуючи зазначене, розмір моральної шкоди, який завданий позивачам у зв'язку із неправомірними діями працівників Комунальної установи «Центральна районна лікарня», які пов'язані з порушеннями під час медичного огляду ОСОБА_6 на стан сп'яніння та під час заповненням відповідних медичних документів, не може бути пов'язаний з загибеллю сина позивачів та відповідно не може бути більшим, ніж розмір моральної шкоди, завданої позивачам винуватцем ДТП внаслідок втрати єдиної дитини. Стягнення на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам винними діями працівників відповідача, суми більшої, ніж на відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю сина, не є розумним та справедливим.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. І такий розмір визначається судом, виходячи з конкретних обставин справи.

4. В чому полягає часткове задоволення апеляційної скарги відповідача - Комунальної установи «Центральна районна лікарня» в постанові апеляційного суду не зазначено. Вважаю, що підстав для її задоволення не має, оскільки апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винних дій працівників відповідача та висновком суду про те, що такі винні дії завдали позивачам моральних страждань.

5. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд в постанові не зазначив, що саме з цих чотирьох пунктів, зазначених у ст. 376 ЦПК України, стало підставою для зміни рішення суду першої інстанції. Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції «не в достатній мірі врахував», не є неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, не є порушенням норм процесуального права. Апеляційний суд обгрунтував своє судове рішення тими самими нормами матеріального права, на які посилався суд першої інстанції.

6. Враховуючи зазначене, вважаю, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для зміни рішення суду в межах доводів апеляційних скарг як позивачів, так і відповідача не має, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Суддя Апеляційного суду

Донецької області Л.І. Соломаха