Справа № 369/2908/18 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.

Провадження № 22-ц/780/2772/18 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.

Категорія 56 28.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Сліпченка О.І., суддів Голуб С.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2

представник позивача - ОСОБА_3

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОММЕРСГРУП»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОММЕРСГРУП» про визнання попереднього договору недійсним,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним позовом.

В квітні 2018 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій він просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «АЛЬФАКОММЕРСГРУП», які знаходяться на рахунку ПАТ «КІБ» в межах заявленої ціни позову в розмірі 43 000 грн

Заява обґрунтована тим, що не вжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду представник позивача ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою накласти арешт на грошові кошти ТОВ «АЛЬФАКОММЕРСГРУП» в межах заявленої ціни позову.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що попри правильно встановлений факт сплати позивачем коштів в розмірі 43 000грн., суд припустився помилки, не визнавши це вагомою обставиною для забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були належним чином повідомлені.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами;

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показань свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає в повній мірі.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що в поданій заяві заявником у відповідності до вимог ст. 151 ЦПК України не обґрунтовано необхідності забезпечення позову.

Посилання заявника в заяві на те, що позивач ОСОБА_2 18 січня 2018 року сплатив на рахунок ТОВ «АЛЬФАКОММЕРСГРУП» 43 000 грн. суд не визнав вагомим обґрунтуванням необхідності забезпечення позову.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться вказана цивільна справа.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2 просить стягнути з відповідачів 43 000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовних вимогам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Співмірність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Забезпечення позову, як інститут цивільного судочинства, сприяє його ефективності та спрямовується на припинення дій, які можуть утруднити виконання рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

За своєю природою заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання судового акту, яким закінчується вирішення спору по суті.

У відповідності до приписів ч.ч 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2В до суду було подано позов до відповідача про визнання недійсним попереднього договору № 0050 купівлі-продажу транспортного засобу від 18 січня 2018 року, стягнення з ТОВ «АЛЬФАКОММЕРСГРУП» на його користь коштів в сумі 43000 грн. Тобто судом встановлено та не спростовано відповідачем, що між сторонами дійсно виник спір щодо визнання недійсними договорів та стягнення коштів. Заявлені позовні вимоги співмірні із сумою грошових коштів ТОВ «АЛЬФАКОММЕРСГРУП», на які позивач просить накласти арешт, а саме кошти в розмірі 43000 грн, які були сплачені позивачем на рахунок відповідача. Окрім того, даний вид забезпечення позову відповідає предмету позову.

Попри це, позивачем не обґрунтована необхідність забезпечення позову. Жодних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та всебічно з'ясував обставини справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить

Оскільки, судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374 - 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п. 2 ч.1 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: