Єдиний унікальний номер 225/1044/18        Номер провадження 22-ц/775/1310/2018

                  Категорія 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Будулуци М.С., Космачевської Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання Дороніна Д.Р.

представника позивача – адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 225/1044/18 за позовом ОСОБА_2 до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року (суддя першої інстанції Соляник Анжеліка В’ячеславівна), -

В С Т А Н О В И В:

06 березня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Дзержинського міського суду Донецької області з позовною заявою до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (далі ВЦА м. Торецьк) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Зазначала, що з 2003 року проживає за адресою: м. Торецьк (раніше – м. Дзержинськ), АДРЕСА_1. Підставою для її вселення до цього житлового приміщення був договір піднайму, укладений 20 березня 2003 року з наймачем ОСОБА_3. Договір був складений у присутності голови домового комітету ОСОБА_4, підпис якого посвідчено завідувачем організаційного відділу виконавчого комітету Дзержинської міської ради ОСОБА_5

У подальшому за заявою Виробничо-ремонтного житлового управління м. Дзержинська ОСОБА_3 рішенням Дзержинського міського суду від 01 жовтня 2003 року була визнана безвісно відсутньою та на підставці цього судового рішення знята з реєстрації за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 99 ЖК України у разі припинення договору найму житлового приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму.

На момент припинення договору найму вона (позивач) разом зі своєю родиною була зареєстрована за вказаною адресою. Реєстрація була здійснена шляхом подання відповідних документів до ВРЖУ м. Дзержинська - комунального підприємства, створеного Дзержинською міською радою для виконання функцій з управління багатоповерховим житловим фондом. Дзержинським міським відділом УМВС України в Донецькій області перешкод для реєстрації місця її проживання за вказаною адресою також встановлено не було, про що свідчить відмітка у паспорті.

З 2003 року і дотепер ані Дзержинською (Торецькою) міською радою, ані відповідачем, ані створеними ними органами їй не було висунуто жодних претензій щодо володіння нею спірною квартирою. Вона постійно проживає в спірній квартирі, підтримує її в належному стані, сплачує комунальні платежі.

Вважає, що вона заволоділа майном територіальної громади м. Торецька у вигляді спірної квартири добросовісно, оскільки не знала і не могла знати про припинення договору найму із ОСОБА_3

З 2003 року вона відкрито володіє цією квартирою: зареєстрована у ній, сплачує комунальні платежі, за потреби надає доступ представникам організацій, що надають житлово-комунальні послуги, до приладів обліку.

Безперервність володіння підтверджується актом від 27.02.2018 року, який складений її сусідами, що також проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, їх підписи завірені начальником дільниці ПП "Техноком" ОСОБА_6 Ці обставини підтверджуються і довідкою про склад сім’ї від 27.02.2018 № б/н, виданою КП "Торецьккомсервіс" Торецької міської ради.

Посилаючись на наявність всіх підстав, встановлених частиною 1 ст. 344 ЦК України, просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на двокімнатну квартиру загальною площею (з літніми приміщеннями) 54,9 кв.м, житловою - 31,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, що є комунальною власністю територіальної громади міста Торецьк (а.с. 3 - 5).

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, щовідповідно до договору піднайму від 20 березня 2003 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ОСОБА_2 є піднаймачем квартири АДРЕСА_3 (нині м. Торецьк) (а.с. 7).

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2003 року ОСОБА_3 визнана безвісно відсутньою (а.с. 8), що є безумовною підставою розірвання договору найму. За правилами ст. 99 ЖК України у разі припинення договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення, що позивачем зроблено не було.

Довідкою КП "Торецьккомсервіс"" б/н від 27.02.2018 року підтверджується, що ОСОБА_2 разом з членами своєї сім'ї по теперішній час проживає за вказаною адресою (а.с. 13).

Згідно акту вуличного комітету від 27.02.2018 року позивач разом зі своєю родиною мешкає в спірній квартирі з січня 2003 року (а.с. 9). Однак в рішенні Дзержинського міського суду Донецької області від 01.10.2003 року зазначено, що в зазначеній квартирі ніхто не проживає, вона знаходиться в антисанітарному стані, майно в квартирі відсутнє (а.с. 8), що викликає сумніви у добросовісному володінні позивачем чужим майном.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, а саме договір піднайму жилого приміщення, виключає застосування набувальної давності. Оскільки позивач вселилась у квартиру за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору піднайму жилого приміщення, який був укладений з наймачем ОСОБА_3, як піднаймач, підстав для визнання за нею права власності на зазначену квартиру за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України немає.

Суд також зазначає, що ОСОБА_2 вказує на те, що заволоділа спірним житлом добросовісно, оскільки не знала і не могла знати про припинення договору найму із ОСОБА_3 Однак як вбачається з позовної заяви, рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2003 року наймача ОСОБА_3 було визнано безвісно відсутньою, у зв'язку з чим вона була знята з реєстрації, про що було відомо позивачу, оскільки в якості додатка до позовної заяви нею долучено копію рішення Дзержинського міського суду від 01 жовтня 2003 року (а.с. 53 - 57).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на неправильне встановлення судом обставин, які мають значення для справи, на порушення судом норм матеріального права, просить рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на наявність у неї певного юридичного титулу (піднаймач), що виключає можливість застосування положень про набувальну давність.

Разом із тим, відповідно до ст. 99 ЖК у разі припинення договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Зняття з реєстрації основного наймача ОСОБА_3, а відповідно і розірвання договору найму, відбулося 24 грудня 2003 року. На думку сторони позивача, саме з цього моменту позивач ОСОБА_2 втратила юридичний титул піднаймача і не набула нового.

Суд зазначив, що позивач не звільнила займане жиле приміщення після розірвання договору найму. Проте з 2003 року ані міська рада, чиї повноваження на сьогодні виконує відповідач, ані її виконавчі органи або комунальні підприємства, які здійснюють управління житловим фондом, не інформували позивача про розірвання договору найму і не заявляли претензій щодо звільнення спірного приміщення, що не заперечує представник відповідача.

Суд першої інстанції також погодився із доводами відповідача про те, що набувальна давність не може бути застосована через те, що позивач знала про розірвання договору найму житла, оскільки до позовної заяви додала копію рішення про визнання ОСОБА_3 безвісно відсутньою. Проте обізнаність позивача про наявність судового рішення про визнання ОСОБА_3 безвісно відсутньою не свідчить про недобросовісне володіння позивачем спірним майном. Позивач не була стороною у зазначеній справі, заявником було Виробничо-ремонтне житлове управління м. Дзержинська - комунальне підприємство, створене Дзержинською міською радою саме з метою здійснення функцій з управління багатоповерховим житловим фондом. Про наявність такого рішення ОСОБА_2 стало відомо випадково у 2014 році.

Більше того, аналіз частини 3 ст. 344 ЦК України дозволяє дійти висновку, що набувальна давність розповсюджується навіть на випадки невитребування майна власником після закінчення строку дії договору володіння, тобто на випадки, коли давнісний володілець не міг не знати про припинення правових підстав для володіння майном.

Вона наполягає, що заволоділа чужим майном добросовісно (на підставі договору піднайму), при цьому мала виправдані очікування щодо володіння спірним майном протягом строку дії договору піднайму (40 років) та до 2014 року не знала про те, що договір піднайму між нею і ОСОБА_3 припинений. При цьому правомірність договору піднайму ніким не оспорюється.

З боку відповідача та підконтрольних йому організацій, що здійснюють управління житловим фондом, вбачається очевидна втрата інтересу до спірного майна. Припинення договору піднайму сталося через вчинення власником майна юридично значущих дій - звернення до суду з питання визнання особи безвісно відсутньою. Про наявність договору піднайму відповідачеві було достовірно відомо, про що свідчать підписи його посадових осіб, завірені відбитками печаток. Незважаючи на це, відповідач з невідомих причин не повідомив ОСОБА_2 про розірвання договору найму.

Суд висловив сумнів у добросовісному володінні позивачем спірним майном через те, що у рішенні Дзержинського міського суду від 01.10.2003 року зазначено, що у спірній квартирі ніхто не проживає, вона знаходиться в антисанітарному стані, майно в квартирі відсутнє. Проте судом не досліджено питання про те, коли було здійснено обстеження квартири, яким зафіксовані такі результати. Тобто в основу судового рішення, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України покладені припущення.

Судом безпідставно не застосовано положення частини 1 ст. 344 ЦК України. Незастосування закону, який підлягав застосуванню, в силу приписів частини 2 ст. 376 ЦПК України визнається неправильним застосуванням норм матеріального права і є підставою для скасування судового рішення (а.с. 64 - 66).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач – ВЦА м. Торецьк просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач заволоділа майном територіальної громади м. Торецьк у вигляді спірної квартири добросовісно, оскільки не знала і не могла знати про припинення договору піднайму із ОСОБА_3, спростовуються рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2003 року, згідно якого ОСОБА_3 була визнана безвісно відсутньою. З цього вбачається, що дія договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинена. Згідно ст. 99 ЖК України піднаймачі самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймачі і члени його сім’ї зобов’язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмови вони підлягають виселенню у судовому порядку. Позивач разом з членами своєї сім’ї до теперішнього часу проживає у спірній квартирі, чим порушує норму ст. 99 ЖК України.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, а саме, договору піднайму жилого приміщення, виключає застосування набувальної давності. Оскільки позивач вселилась у спірну квартиру на підставі договору піднайму жилого приміщення, який був укладений з наймачем ОСОБА_3, як піднаймач, підстав для визнання за нею права власності на зазначену квартиру за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України немає (а.с. 86 - 87).

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_2 не з’явилася, з’явився та її представник - адвокат ОСОБА_1, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.03.2018 року (а.с. 45, а.с. 93), доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Представник ВЦА м. Торецьк в судове засідання апеляційного суду не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. 29 серпня 2018 року надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача (а.с. 94 - 96).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника ВЦА м. Торецьк, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 (до перейменування - м. Дзержинськ) Донецької області, що підтверджується довідкою Комунального підприємства "Торецьккомсервіс" Торецької міської ради від 27.02.2018 року № б/н. Згідно довідки вона має склад сім’ї: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, чоловік, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, дочка (а.с. 13). Цей факт відповідачем не заперечується. Проте у довідці не зазначено ні час, з якого позивач мешкає (зареєстрована) у спірній квартирі, ні підстави її вселення у квартиру.

Сторони визнають, що позивач вселилася до спірної квартири на підставі договору піднайму житлового приміщення, який був укладений 20 березня 2003 року між ОСОБА_3, як основним наймачем квартири, який мешкає за адресою: м.Дзержинськ вул. Лісна 21 - 10, та ОСОБА_2, як піднаймачем. Згідно договору ОСОБА_3 здала в піднайм квартиру з двох кімнат житловою площею 31,2 кв.м строком на 40 років з повною оплатою всіх комунальних послуг та за користування житловою площею з моменту вселення (а.с. 7).

Згідно паспорту громадянина України ОСОБА_2 серії ВС 132309, який виданий 24 грудня 1999 року Дзержинським МВ УМВС України у Донецькій області, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, з 02 квітня 2003 року (а.с. 6).

Сторонами не надано суду доказів про те, що цей договір піднайму в установленому законом порядку було визнано недійсним.

Спірна квартира АДРЕСА_4 належить до комунальної власності територіальної громади м. Торецьк, що підтверджується довідкою Комунального підприємства "Торецьккомсервіс" від 06 квітня 2018 року № 13/62 (а.с. 38) та визнається сторонами.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2003 року ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, та за цією адресою не мешкають більше десяти років, місцезнаходження яких не відоме, визнані безвісно відсутніми (а.с. 8).

Довідкою КП "Торецьккомсервіс" б/н від 02.04.2018 року підтверджується, що ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, з 30 квітня 1991 року по 24 грудня 2003 року (а.с. 26).

Виходячи з встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом (Касаційний цивільний суд) у постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що володіння позивачем спірною квартирою спирається на відповідну правову підставу – договір піднайму від 20 березня 2003 року. Суд першої інстанції правильно зазначив, що наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Посилаючись на те, що рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2003 року ОСОБА_3 була визнана безвісно відсутньою, та після цього знята з реєстрації у цій квартирі, не спростовує висновки суду, оскільки правомірність договору піднайму до цього часу територіальною громадою м. Торецьк не оспорена, з позовом до ОСОБА_2 про її виселення зі спірної квартири у зв’язку із припиненням договору піднайму власник житлового фонду або уповноважений ним орган до суду не звертався і, як пояснює позивач, до 2014 року їй не було відомо про припинення договору піднайму.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що, володіння позивачем спірною квартирою не було добросовісним. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позивач обізнана, що власником квартири, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, була та є територіальна громада м. Торецьк, а тому не можна вважати володіння позивачем цією квартирою ні з 02 квітня 2003 року (з моменту вселення), ні з 25 грудня 2003 року (припинення договору найму з ОСОБА_3О.) добросовісним. Та обставина, що міська рада після визнання ОСОБА_3 безвісно відсутньою та зняття її з реєстрації у цій квартирі не оспорювала правомірність договору піднайму, до теперішнього часу не звернулася до суду з позовом про виселення позивача та членів її сім’ї, не давали позивачу ОСОБА_2 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним, що було достовірно відомо позивачу.

Про обізнаність позивача щодо неправомірного користування спірною квартирою свідчить її звернення у 2014 році до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до Дзержинської міської ради про визнання її членом сім’ї наймача жилого приміщення ОСОБА_3 (справа № 225/78/14-ц), на що посилався відповідач у запереченнях на відповідь позивача на відзив (а.с. 35 - 36).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що з січня 2003 року вона разом зі своєю родиною, а саме чоловіком ОСОБА_12, дочкою ОСОБА_13 та сином ОСОБА_14 (загинув на шахті ім. Дзержинського) проживали однією сім’єю в квартирі № 10 по вул. Лісна в будинку № 21 у місті Дзержинську Донецької області, при цьому були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки. 20.03.2003 року з основним квартиронаймачем ОСОБА_3 був складений договір піднайму жилого приміщення (до цієї дати мешкала разом з її родиною) у зв’язку з її від’їздом до м. Москви на роботу. Зв’язок з основним квартиронаймачем ОСОБА_3 був втрачений у 2003 році після її виїзду з квартири. У жовтні 2003 року ОСОБА_3 рішенням Дзержинського суду була визнана безвісно відсутньою та виписана з вказаної адреси і місце знаходження її до теперішнього часу їй не відомо. З квітня 2003 року по теперішній час вона проживає в вищезазначеній квартирі, регулярно сплачує комунальні платежі, самостійно підтримує житлове приміщення в належному технічному і санітарному стані. Зазначала, що з січня 2003 року вона з ОСОБА_3 жили однією сім’єю, вели спільні господарство, мали спільний бюджет, піклувалися та підтримували один одного матеріально і морально. Після її зникнення вона, як член сім’ї ОСОБА_3 має право та намір продовжувати проживати в зазначеній квартирі, але для цього їй потрібно укласти відповідний договір, оскільки до наступного часу, документально, основним квартиронаймачем є ОСОБА_3, що в свою чергу позбавляє її належним чином користуватись зазначеною квартирою. Просила визнати її членом сім’ї ОСОБА_3 - основного квартиронаймача за адресою м. Дзержинськ, вул. Лісна, 21/10.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 21 березня 2014 року у справі № 225/78/14-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01.10.2003 року ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, були визнані безвісно відсутніми. Цим рішенням суду спростовуються заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги, оскільки з нього вбачається, що ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на час винесення рішення про визнання їх безвісно відсутніми 01.10.2003 року, вже більш ніж десять років не проживали за місцем своєї реєстрації - м. Дзержинськ, вул. Лісна, 21/10, квартира знаходиться в антисанітарному стані, згідно актів огляду вказаної квартири, мешканці в ній не проживають, майно в квартирі відсутнє. Рішення суду набрало чинності, ніким не оскаржувалося. Доказів, які б свідчили про те, що позивачка постійно проживала з наймачем ОСОБА_3, вела з нею спільне господарство, що ними надавалась взаємна допомога, інші обставини, які б свідчили про наявність між ними сімейних відносин, в суді не здобуто (а.с. 97 - 98).

Отже, зазначеним судовим рішенням підтверджується та обставина, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про неправомірність її володіння спірною квартирою.

Крім того, позивач визнає, що спірна квартира була передана їй для тимчасового проживання - на час дії договору піднайму.

Набуття громадянами у власність житлового приміщення державного чи комунального житлового фонду регулюється Законом України від 19.06.1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду", а не ст. 344 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про незастосування судом до спірних правовідносин норми частини 3 ст. 344 ЦК України, є необґрунтованими.

Відповідно до частини 3 ст. 344 ЦК України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Позивачем не надано суду доказів про укладення будь-якого договору з власником спірної квартири - територіальною громадою м. Торецьк в особі її уповноважених органів щодо володіння спірною квартирою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв'язку із чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона з 2003 року відкрито володіє спірною квартирою, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Відповідно до статей 1, 4 Закону України від 03.02.2015 року № 141-VIII "Про військово-цивільні адміністрації" в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції, для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування утворені військово-цивільні адміністрації. До їх повноважень належать, в тому числі, здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади.

Місто Торецьк (раніше - м. Дзержинськ Донецької області) входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Торецьк (раніше - м. Дзержинськ (Дзержинська міська рада) входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Тобто, ВЦА м. Торецьк є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме на неї в теперішній час у зв’язку із проведенням антитерористичної операції покладено виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зокрема Торецької міської ради та її виконавчого комітету.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха

Судді: М.С. Будулуца

ОСОБА_16

Повне судове рішення складено 30 серпня 2018 року.

Головуючий суддя : Л.І. Соломаха