ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/5505/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Рибачука А. І.,

суддів – Курильця А. Р., Мікули О. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від                  07 червня 2018 року у справі № 809/580/18 (рішення ухвалене у м. Івано – Франківську судом у складі головуючого судді Чуприни О. В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2013 – 2014 роки (51 день), стягнути з відповідача в його користь 25357.20 грн грошової компенсації за вказані вище дні невикористаних відпусток, індексацію невиплаченої грошової компенсації в сумі                  31478.04 грн та середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 05 листопада 2015 року по 01 квітня 2018 року в сумі 249279.46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував посиланням на те, що при його звільненні з органів внутрішніх справ відповідачем не було виплачено йому всіх сум грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2013 – 2014 роки (51 день), у зв’язку з чим з відповідача належить стягнути в його користь грошову компенсацію за вказані вище дні невикористаних відпусток, індексацію та середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня         2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позов.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на обставини, викладені в позовній заяві.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з               28 грудня 1992 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 05 листопада 2015 року              № 628 о/с «По особовому складу» позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу) з 05 листопада 2015 року, з виплатою компенсації за 14 діб невикористаної відпустки за 2015 рік.

На звернення позивача щодо виплати йому компенсації за невикористані дні відпусток у 2013 – 2014 роках відповідачем повідомлено, що підстав для виплати такої немає, оскільки компенсація за невикористані відпустки виплачується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ лише за невикористану в році звільнення відпустку.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови здійснити позивачу виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток у 2013 – 2014 роках є правомірними, оскільки відповідно до Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) грошова компенсація особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку.

Такий висновок суду першої інстанції є правильний з огляду на наступне.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України, яка кореспондується з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 565-ХІІ) особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Частиною першою статті 18 Закону № 565-ХІІ визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням.

Так, згідно з пунктом 49 Положення № 114 особам рядового начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах, і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

При визначенні тривалості відпусток не враховується також час, необхідний на дорогу до місця проведення відпустки і назад, у тому числі при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

При наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається днями повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.

Згідно з пунктом 52 Положення № 114 чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця року.

Пунктом 56 Положення № 114 встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Правові норми, що містяться у Положенні № 114 є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу, тоді як норми Кодексу законів про працю України застосовуються в частині правовідносин не врегульованих нормами спеціального законодавства.

Отже особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються з органів внутрішніх справ мають право на грошову компенсацію лише за невикористані в році звільнення відпустки.

Відтак дії відповідача щодо відмови здійснити виплату позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки у 2013 – 2014 роках є правомірними, а відповідно правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення в користь позивача вказаної грошової компенсації.

Щодо решти заявлених позивачем позовних вимог, то такі є похідними від вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки у 2013 – 2014 роках, а відтак також не підлягають задоволенню.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 14 жовтня              2014 року (справа № 21-413а14), в якій Верховним судом України при усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення № 114, статті 24 Закону України «Про відпустки», з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то таке не заслуговує на увагу, оскільки згідно зі статтею 3 вказаного вище Закону сфера його дії не поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

За наведених обставин суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.

Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 809/580/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав визначених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4