АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року м. Київ

Справа № 22-ц/796/6236/2018

Унікальний номер 753/8765/15

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Пікуль А.А.,

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року позивачка звернулась до суду із позовом, в якому зазначила, що з 03 вересня 2006 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

На час реєстрації шлюбу, відповідачу належало на праві власності домоволодіння № АДРЕСА_1 і 15 вересня 2006 року ОСОБА_2 отримав дозвіл на здійснення реконструкції та розширення вказаного житлового будинку та господарсько-побутових споруд.

Починаючи з жовтня 2006 року по 2008 рік сторони за спільні кошти провели реконструкцію існуючого будинку та будівництво нових будівель у вказаному домоволодінні, замість будинку «А» та інших зруйнованих будівель та споруд були побудовані житлові будинки «М» та «Н».

31 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_2 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві декларацію № КВ 182133653896 про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: на індивідуальний садибний житловий будинок літ. «М», індивідуальний садибний житловий будинок літ. «К», прибудови літ. «к», літ. «к-1», індивідуальний садибний житловий будинок літ. «Н», прибудова літ. «н», господарський блок літ. «О», літній душ літ «И».

Таким чином, зазначаючи, що ОСОБА_2 оформив на себе право власності на спільно нажите в шлюбі майно та посилаючись на положення ст.ст. 60, 61, 62 СК України, позивачка просила визнати домоволодіння (садибу) АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір. (т.1 а.с.2-3)

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував та зазначив, що питання про визнання будівель домоволодіння АДРЕСА_1 під літерами «М», «Н», «Т», «У» об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вже розглядалось судом і рішенням Дарницького районного суду міста Києва віл 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року, у справі №2-4801/12 було відмовлено в задоволенні позову, оскільки суд дійшов висновку, що вказані об'єкти були побудовані до реєстрації шлюбу сторін і будівельні матеріали, які використовувались при будівництві (реконструкції) поділу не підлягають, у зв'язку з чим підстави для встановлення сервітуту також відсутні. Вказаним судовим рішенням було встановлено та підтверджено доказами, що спірне домоволодіння було побудоване відповідачем ще до реєстрації шлюбу із позивачкою і є особистою приватною власністю відповідача. Крім цього,відповідач просив відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що шлюб між сторонами було розірвано 19 травня 2009 року і строк позовної давності для поділу майна подружжя минув через 3 роки після розірвання шлюбу, а саме в травні 2012 року. (т.1 а.с.54-59, 67-73, 197-197а, 215-220)

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності залишено без задоволення. (т.2 а.с.148-155)

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконність та необґрунтованість рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2018 року, просив його скасувати та постановити нове рішення, яким визнати домоволодіння (садибу) АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 На обґрунтування скарги зазначив, що судом під час винесення свого рішення по справі не взято до уваги письмові пояснення позивачки ОСОБА_1, не зазначено жодного з клопотань представника позивача про надання доказів, в тому числі про виклик свідків, не встановлено фактичних обставин та змісту спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. За результатами розгляду справи судом безпідставно не прийнято висновок будівельно-технічного дослідження № 632, складений 30 жовтня 2015 року експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4, яким спростовуються доводи відповідача про час будівництва спірних об'єктів нерухомого майна, проте суд взяв до уваги висновок судової оціночно-будівельної експертизи №1557/16-43 від 29 березня 2017 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Вказував, що суд першої інстанції в своєму рішенні не зазначив мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного позивачем в позовній заяві, щодо наявності підстав для задоволення позову, а також не взяв до уваги доводи представника позивача, що документи інвентарної справи по домоволодінню АДРЕСА_1 суперечать змісту договору підряду № 010305 на виконання будівельних робіт від 12 квітня 2005 року, укладеним між ТОВ &q?я ;Фавор&q?, ; та відповідачем, щодо реконструкції об'єкту «М». (т.2 а.с.158-164)

Зважаючи на положення пункту 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені встановленим порядком про що у справі є докази, ОСОБА_1 - шляхом вручення повістки її представнику ОСОБА_3 про що останній не заперечував і в суді апеляційної інстанції. (т.2 а.с.199-205)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка і відповідач із 03 вересня 2006 року до 19 травня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

У позовній заяві позивачка не оспорювала, що до укладення її шлюбу з відповідачем (03 вересня 2006 року), домоволодіння АДРЕСА_1 на праві власності належало відповідачу ОСОБА_2, проте посилалась на те, що починаючи з жовтня 2006 року по 2008 рік сторони за спільні кошти провели реконструкцію існуючого будинку та будівництво нових будівель у вказаному домоволодінні, замість будинку «А» та інших зруйнованих будівель та споруд були побудовані житлові будинки «М» та «Н», просила визнати домоволодіння (садибу) АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1

15 вересня 2006 року ОСОБА_2 одержав дозвіл на реконструкцію та розширення житлового будинку та господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.4)

Ухвалюючи рішення від 16 травня 2018 року по даній справі, районний суд виходив із обставин, що встановлені рішенням Дарницького районного суду від 27 січня 2014 року у цивільній справі №2-4801/12 (провадження №2/753/102/14), яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, поділ майна та виділ майна в натурі, встановлення сервітуту.

Так, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року у цивільній справі №2-4801/12 (провадження №2/753/102/14) було встановлено, що позивач просила виділити їй в натурі будівельні матеріали під літерою «М». Згідно довідки КМБТІ вказаний об'єкт був побудований у 2006 році, тоді як сторони зареєстрували шлюб 03 вересня 2006 року, і доказів про те, що самочинно збудований будинок площею 143 кв.м. був побудований після реєстрації шлюбу, а не до його реєстрації матеріали справи не містять. Крім того, в матеріалах справи містився договір підряду на виконання будівельних робіт щодо домоволодіння АДРЕСА_1 та акти виконаних робіт датовані 2005 роком, що підтверджує здійснення робіт по реконструкції об'єкту «М» до реєстрації шлюбу сторін. В свою чергу об'єкти під літерами «Н», «Т», «У» домоволодіння АДРЕСА_1, як вбачається із вище вказаної довідки КМБТІ збудовані у 2004 році. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в цій частині також є необґрунтованими, оскільки вказані об'єкти були побудовані до реєстрації шлюбу сторін і будівельні матеріали які використовувалися при будівництві (реконструкції) поділу не підлягають, у зв'язку з чим підстави для встановлення сервітуту також відсутні. (т.1 а.с.92-95)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року у цивільній справі №2-4801/12 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року залишено без змін. (т. 1 а.с. 210)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3 відхилено, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року залишено без змін. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій належним чином оцінили договір купівлі-продажу домоволодіння на ім'я відповідача від 14 жовтня 1988 року, державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 лютого 2003 року, інвентарну справу цього домоволодіння та договір підряду № 010305 на виконання будівельних робіт від 12 квітня 2005 року, дійшовши обґрунтованого висновку, що вказані об'єкти, які не введені в експлуатацію, були побудовані та їх реконструкція була завершена у 2002-2006 роках, тобто ще до реєстрації шлюбу сторін, а тому ці об'єкти не входять до спільного майна подружжя і поділу не підлягають. (т. 2 а.с. 74-78)

Набравшим законної сили рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 у визнанні недійсним договору будівельного підряду № 010305 від 12 квітня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Фавор». За цим Договором, замовник ОСОБА_2 доручив, а підрядник ТОВ «Фавор» зобов'язався на власний ризик виконати роботи щодо реконструкції житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити роботу (т. 2 а.с. 65-73)

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт проведення реконструкції та будівництва нових будівель у вказаному домоволодінні АДРЕСА_1 до реєстрації шлюбу сторін підтверджується також наявним в матеріалах справи листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 19 липня 2012 року, яким зазначено, що житловий будинок літ. «А», право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2, був знесений і на його місці в 2006 році був самочинно збудований житловий будинок літ. «М». За даними технічної інвентаризації, проведеної 21 травня 2010 року, об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, складається з гаража літ. «З», трьох самочинно збудованих житлових будинків, які в матеріалах інвентаризаційної справи обліковуються літерами «К», «М» та «Н», а також самочинно збудованих господарських будівель: літнього душу літ. «И», теплиці літ. «Р», трьох сараїв літ. «П», літ. «Т» та літ. «У», навісу літ. «С», убиральні літ. «Х» та двох господарських блоків літ. «О» та літ. «Ф». В матеріалах інвентаризаційної справи зазначено, що будинок літ. «К» збудований в 2002 році, будинок літ. «Н» в 2004 році, а будинок літ. «М» в 2006 році. (т.2 а.с.28)

Також, 31 грудня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві зареєстровано декларацію № КВ 182133653896 про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: індивідуальний садибний житловий будинок літ. «М», індивідуальний садибний житловий будинок літ. «К», прибудови літ. «к», літ. «к-1», індивідуальний садибний житловий будинок літ. «Н», прибудова літ. «н», господарський блок літ. «О», літній душ літ «И», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вказана декларація містить інформацію про об'єкт будівництва, зокрема: початок будівництва - 2001 рік, закінчення будівництва - 2006 рік. (т.1 а.с.9)

За клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ухвалою суду по справі було проведено судову оціночно-будівельну експертизу і відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1557/16-43 від 29 березня 2017 року було зроблено висновок про те, що залишкова вартість заміщення (відтворення) житлових будинків, господарських будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 становить: станом на вересень 2006 року - 254 858,00 грн., станом на травень 2009 року - 464427,00 грн. Збільшення залишкової вартості заміщення (відтворення) будівель та споруд домоволодіння по АДРЕСА_1 станом на травень 2009 року стосовно до вересня 2006 року викликано зміною Індекса споживчих цін (ІСЦ), зокрема: індекса зміни вартості будівельно-монтажних робіт. (т.1 а.с.235-245)

Оскільки вартість нерухомого майна спірного домоволодіння станом на вересень 2006 року та травень 2009 року визначена вищевказаним експертним висновком, колегія суддів відхилила доводи апелянта про необхідність дослідження такої призначенням повторної або комплексної судової оціночної, будівельно-технічної експертизи.(т.2 а.с.162)

Представником позивача також був наданий висновок будівельно-технічного дослідження № 632, складений 30 жовтня 2015 року експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4, яка має вищу будівельно-технічну освіту, кваліфікацію судового експерта 3 класу з правом проведення експертиз за спеціальностями: 10.6 &q?ав;Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів&q?х ;, 10.7 &q?, ;Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками&quви;, 10.10 &q?дк;Визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд&q?ня;. При цьому, як зазначено у Висновку дослідження по питанню №1 проводились за допомогою даних мережі Інтернет, а саме: Google Earth та Google Maps. Карти Google - набір додатків, на основі безкоштовного картографічного сервісу і технологій, що надаються компанією Google. Сервіс надає карту та супутникові знімки всього світу (зняті з висоти 250-500 м). Згідно наданого висновку, можливо надати висновок, що житловий будинок літ. Н-2 був побудований після 2005 року, але не пізніше 26.05.2007 р.; житловий будинок літ. М-1 був побудований у проміжку між 15.05.2008р. - 12.04.2009 р. (т.1 а.с.186-194)

Вказаний висновок № 632 від 30 жовтня 2015 року експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4 суперечить іншим наявним у справі обставинам і доказам, у тому числі, встановленим набравшими законної сили вищевказаними рішеннями суду в інших справах.

Статтею 102 ЦПК України передбачено вимоги до висновку експерта, зокрема у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

За таких обставин, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції щодо критичної оцінки вищевказаному висновку будівельно-технічного дослідження №632.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила доводи апелянта про необхідність спростування дат будівництва спірного нерухомого майна, зазначених в матеріалах інвентарної справи по домоволодінню АДРЕСА_1 та в декларації № КВ 182133653896 про готовність об'єкта до експлуатації, у т.ч. необхідністю встановлення цих обставин допитом заявлених представником позивачки свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 - про обставини будівництва спірного домоволодіння, ОСОБА_4 - про обставини проведених нею досліджень, ОСОБА_15, ОСОБА_16 - про висновки, вказані в інвентаризаційній справі домоволодіння. (т.2 а.с.162)

Згідно ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 ст. 60 Сімейного кодексу України визначено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином, судом першої інстанції була надана вірна оцінка доказам по справі, як окремо так і у сукупності, та вірно встановлено, що вимоги позивача про визнання домоволодіння (садибу) АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню виходячи з того, що роботи з реконструкції існуючого будинку та будівництво нових будівель (літ. «Н» та літ. «М») у вказаному домоволодінні були здійснені до реєстрації шлюбу сторін, тому ці об'єкти не входять до спільного майна подружжя.

Письмові пояснення ОСОБА_1 надані до районного суду, самі по собі, не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення заявлених позовних вимог, оскільки іншими об'єктивними доказами по справі не підтверджені та суперечать обставинам, встановленим набравшими законної сили судовими рішеннями у справі №2-4801/12 (провадження №2/753/102/14), тому колегія суддів з огляду на положення частини 4 ст. 82 ЦПК України їх відхилила. (т.2 а.с.49-50)

Посилання представника апелянта на провадження у кримінальній справі стосовно наданих до суду експертних висновків не можуть бути визнані підставою для скасування оскаржуваного рішення. При цьому, у випадку набрання законної сили вироком суду у кримінальній справі, позивачка не позбавлена можливості заявляти про перегляд судового рішення у цивільній справі за нововиявленими обставинами.

Посилання апелянта на неповне з'ясування районним судом обставин, що мають значення для справи, не встановлення судом фактичних обставин та змісту спірних правовідносин, колегія суддів визнала необґрунтованими, а обставини, на які посилається апелянт - недоведеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами по справі.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства та фактичні обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого позову.

За таких обставин, рішення районного суду є законним і обґрунтованим, доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, тому з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, колегія суддів їх відхилила.

На підставі ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив питання розподілу судових витрат.

Щодо заяви апелянта про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду передбачена сплата судового збору у розмірі 365 грн. 40 коп. (24000 грн. - ціна позову х 1% - ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру = 240,00 грн., що є менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 року, тому 243,60 грн. - ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви х 150% - ставка судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду).

За подання до суду апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 733,90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи: квитанцією № 59903 від 21 червня 2018 року на суму 351,90 грн., квитанцією № 84136 від 07 липня 2018 року на суму 15,00 грн., квитанцією № 0.0.1081101649.1 від 11 липня 2018 року на суму 367,00 грн. (т.2 а.с.157, 176, 185)

22 червня 2018 року, 11 липня 2018 року та 29 серпня 2018 року за витягами з відомостей ДП «Інформаційні судові системи» підтверджено зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. (т.2 а.с.168, 178, 207)

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У заяві про усунення недоліків апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив повернути зайво сплачений судовий збір на банківський рахунок ОСОБА_1, зазначений у доданій до заяви довідці. (т.2 а.с.186)

Враховуючи викладене, заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про повернення зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, підлягає задоволенню частково, відповідно суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 368,50 коп. (733,90 грн. - 365,40 грн.) слід повернути платнику ОСОБА_1

Підстав для постановлення окремої ухвали на усунення порушення законодавства при надання послуг по сплаті судового збору з порталу Судова влада України, як просив представник апелянта, колегією суддів не встановлено.(т. 2 а.с. 173)

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2018 року - залишити без змін.

Зобов'язати Головне Управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, суму зайво сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору у розмірі 368 (триста шістдесят вісім) грн. 50 коп., сплаченого за квитанцією № 84136 від 07 липня 2018 року (отримувач УК у Солом.р-ні/Соломян.р-н, ЄДРПОУ 38050812, п/р 34311206080024, МФО 899998), за квитанцією № 0.0.1081101649.1 від 11 липня 2018 року (отримувач УК у Солом.р-ні/Соломян.р-н/22030101, р/р отримувача 34311206080024, код отримувача 38050812, МФО отримувача 899998).

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 30 серпня 2018 року.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

А.А.Пікуль