КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2018 р. м. Київ Справа№ 925/1442/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної  Т.І.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.08.2018 у справі №925/1442/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича

на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018, повний текст якого складено 27.04.2018

у справі №925/1442/17 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі:

Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області,

Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області

до фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича

про стягнення 10 843,00 грн. та зобов'язання повернути земельну ділянку

та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича

до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Лисянської районної державної адміністрації

про визнання додаткової угоди укладеною

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (позивач-1) та Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області (позивач-2) до фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича (відповідач) про:

- стягнення з фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича на користь Хижинської сільської ради 10 843 грн. майнової шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки площею 5,7 га державної форми власності в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району;

- зобов'язання фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 5,7 га, що знаходиться в адміністративних межах Хижинської сільської ради та перебувала у нього в оренді за договором оренди земельної ділянки від 17.07.2002.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що після 31.07.2012 - дня закінчення строку дії, укладеного між відповідачем, як орендарем, і Лисянською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, договору оренди землі від 17.07.2002, цей договір не був поновлений на новий строк, проте відповідач орендовану за цим договором земельну ділянку орендодавцю не повернув, продовжив самовільно користуватися нею, що було встановлено перевіркою, за результатами якої у відповідності з "Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963, визначено завдану державі самовільним зайняттям відповідачем земельної ділянки майнову шкоду у сумі 10 843,00 грн.

Фізична особа - підприємець Вербицький Василь Іванович подав до Господарського суду Черкаської області зустрічний позов до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та до Лисянської районної державної адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17.02.2002.

В обґрунтування зустрічного позову, та, заперечуючи проти задоволення первісного позову, фізична особа - підприємець Вербицький Василь Іванович наголосив на поновленні договору оренди землі від 17.07.2002 на новий строк в силу ст. 33 Закону України "Про оренду землі", з посиланням на продовження користування ним земельною ділянкою, виконання своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати і відсутності заперечень від орендодавця у поновленні цього договору. Однак, відповідачі безпідставно ухиляються від укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17.07.2002 на новий строк. Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає розрахунок стягуваної суми шкоди таким, що не відповідає нормативній грошовій оцінці земельної ділянки, а твердження прокурора та позивача про несплату ним орендної плати за користування земельною ділянкою такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Прокурор, відповідачі за зустрічним позовом заперечували проти зустрічного позову, оскільки вважають, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 17.07.2002 законних підстав для його поновлення на новий строк не було, а відповідно й немає підстав для укладення додаткової угоди про поновлення цього договору.

Прокурор і відповідач за зустрічним позовом заявили про застосування до вимог позивача строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Черкаської області 27.03.2018 у справі №925/1442/17 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича на користь бюджету територіальної громади с. Хижинці Лисянського району Черкаської області через Хижинську сільську раду - 10 843,00 грн. майнової шкоди. Зобов'язано фізичну особу - підприємця Вербицького Василя Івановича повернути державі Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельну ділянку загальною площею 5,7 га, що знаходиться в адміністративних межах Хижинської сільської ради та перебувала у нього в оренді за договором оренди земельної ділянки від 17.07.2002. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича на користь прокуратури Черкаської області - 3200 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов визнав його обґрунтованим та доведеним, у задоволенні зустрічного позову відмовив, з огляду на відсутність підстав визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17.02.2002 у відповідності до ч. 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, фізична особа - підприємець Вербицький Василь Іванович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/1442/17 за первісним позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області скасувати. Ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та до Лисянської районної державної адміністрації про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди укладеною задовольнити, здійснити розподіл судових витрат.

У доводах апеляційного оскарження скаржник наголосив на тому, що ним справно сплачувалась орендна плата за весь період користування спірною земельною ділянкою; що судом першої інстнації не взято до уваги те, що до заяви від 13.06.2012 було додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди від 17.17.2002; що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки тільки 02.02.2018 при складанні протоколу про адміністративне правопорушення він дізнався, що договір оренди земельної ділянки не поновлений.

Прокурор та Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області у відзивах на апеляційну скаргу просили колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області 27.03.2018 у справі №925/1442/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Хижинська сільська рада Лисянського району Черкаської області у справі не скористалася своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надала суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Також, Хижинська сільська рада Лисянського району Черкаської області подала клопотання у якому зазначено, що за відсутності фінансування відряджень, просить розгляд апеляційної скарги здійснювати за відсутності її представника.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

20.08.2018 в судове засідання представники фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича (скаржника), Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи тривалий апеляційний перегляд даної справи, неодноразовий виклик всіх учасників справи до судового засідання, відсутність заперечень прокурора про розгляд справи без присутності інших учасників справи, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення присутнього прокурора, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області 27.03.2018 у даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17 липня 2002 року Лисянська районна державна адміністрація, як орендодавець, і фізична особа-підприємець Вербицький Василь Іванович, як орендар, уклали між собою договір оренди земельної ділянки (далі - договір від 17.07.2002).

Згідно з п. 1.1 договору орендодавець на підставі розпорядження Лисянської районної державної адміністрація від 19.05.2002 №166 надає, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 5,7 га (під сінокіс) із земель резервного фонду Хижинської сільської ради.

Відповідно до п. 1.2 договору від 17.07.2002 останній набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

У п. 1.3 договору від 17.07.2002 його сторони передбачили, що земельна ділянка передається для сільськогосподарського використання без зміни її цільового призначення терміном на 10 років з 01.06.2002.

Пунктом 2.2 договору від 17.07.2002 встановлено, що річна орендна плата за земельну ділянку 5,7 га становить 50 грн. за кожний фізичний гектар.

Серед передбачених п. 6.4 договору від 17.07.2002 обов'язків орендаря є і обов'язок останнього не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору звернутись до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди земельної ділянки без зміни цільового призначення. Ненадходження такого клопотання у вказаний термін є рівноцінним відмові орендаря від продовження договору оренди. В цьому випадку орендар зобов'язаний у місячний термін з дня закінчення дії договору оренди привести земельну ділянку у придатний для використання стан. Орендна плата при цьому вноситься за весь час дії договору оренди землі.

Згідно з п. 8.2 договору від 17.07.2002 підставою для припинення цього договору є закінчення його терміну.

17 липня 2002 договір від 17.07.2002 був посвідчений державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Любичем Ф.І.

31 липня 2002 року договір від 17.07.2002 був зареєстрований у Лисянському районному відділі земельних ресурсів за №31 і з цієї дати його державної реєстрації він в силу ст. 18 Закону України "Про оренду землі" в чинній на той час редакції набрав чинності.

18 червня 2012 року, тобто менше ніж за три місяці Вербицький В.І. подав до Лисянської районної державної адміністрації заяву від 13.06.2012 про продовження строку дії договору від 17.07.2002 на 25 року. (а/с 91)

Листом від 14.09.2012 №1886/01-14, адресованим Вербицькому В.І., Лисянська районна державна адміністрація повідомила, що 30.08.2012 заява Вербицького В.І. розглянута на засіданні комісії райдержадміністрації з перевірки дотримання вимог законодавства щодо надання земельних ділянок державної власності в оренду та у власність, якою вирішено не продовжувати договір від 17.07.2002 на новий строк через несплату орендної плати в розмірі 3%, як це передбачено Указом Президента України від 19.08.2008 №725/2008. Крім того, у зв'язку з тим, що орендар звернувся до орендодавця менше ніж у передбачений п. 6.4 договору від 17.07.2002 строк - 3 місяці до його закінчення, вирішено не продовжувати цей договір на новий строк. (а/с 28)

Доказів надіслання (вручення) листа від 14.09.2012 №1886/01-14 фізичній особі-підприємецю Вербицькому В.І. Лисянська районна державна адміністрація не надала. За твердженням фізичної особи - підприємця Вербицького В.І., з цим листом він ознайомився лише з матеріалів первісного позову прокурора.

З 01 січня 2013 року повноваження щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" перейшли від районних державних адміністрацій до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, яким на той час було Державне агентство земельних ресурсів України, та до його територіальних органів.

Наказом від 25.01.2013 №40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з пунктом 4.32 якого, Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до пункту 2 та пункту 5 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру": утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області; реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Черкаській області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області; встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

25 квітня 2015 року була проведена державна реєстрація Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Наказом Держгеокадастру України від 26.05.2015 №84 "Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області" погоджена можливість забезпечення здійснення покладених на Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області функцій і повноважень Головного управління Держземагенства у Черкаській області, що припиняється.

Таким чином, з 26.05.2015 внаслідок реорганізації Головного управління Держземагенства у Черкаській області його повноваження перейшли до правонаступника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області і саме останнє з 26.05.2015 є повноважним державним органом щодо передачі у власність або у користування вказаної у договорі від 17.07.2002 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

19 червня 2017 року фізична особа-підприємець Вербицький В.І. подав до відділу Держгеокадастру в Лисянському районі Черкаської області заяву від 19.06.2017 про надання інформації про наслідки розгляду заяви Вербицького В.І. про продовження строку оренди земельної ділянки площею 5,7 га за договором від 17.07.2002. (а/с 93)

Доказів розгляду цієї заяви і надання на неї відповіді сторони суду не надали.

Інших доказів звернення до Головного управління Держгземагенства у Черкаській області і до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у період з 01.01.2013 по день подання зустрічного позову з питання поновлення договору від 17.07.2017 на новий строк фізична особа-підприємець Вербицький В.І. господарському суду не надав.

21 вересня 2017 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Присяжнюк Л.В. (далі - державний інспектор Присяжнюк Л.В.) секретаря Хижинської сільської рад Богун Т.І. начальника сектору реагування патрульної поліції Лисянського ВП ГУП у Черкаській області Іващенка І.В. була проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земель державної власності в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району, в результаті якої був встановлений факт самовільного зайняття фізичною особою - підприємцем Вербицьким В.І. земельної ділянки площею 5,7 га для вирощування сої.

За результатами вказаної перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 21.09.2017 №231-ДК/231/АП/09/01/-17, протокол про адміністративне правопорушення від 21.09.2017 №231-ДК/10075П/07/01/-17, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки на суму 10 843 грн., а також винесено постанову від 03.10.2017 №231-ДК10077По/08/01/-17 про накладення на фізичну особу- підприємця Вербицького В.І. адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за самовільне зайняття та використання для вирощування сільськогосподарських культур земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 5.7 га в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району за межами населеного пункту (земельна ділянка засіяна соєю).

Не погоджуючись з вказаною вище постановою про накладення адміністративного стягнення, фізична особа-підприємець Вербицький В.І. звернувся до Лисянського районного суду Черкаської області зі скаргою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на постанову від 03.10.2017 №231-ДК10077По/08/01/-17 про накладення на нього адміністративного стягнення.

Ухвалою від 02.11.2017 у справі № 700/788/17 Лисянський районний суд Черкаської області залишив скаргу фізичної особи-підприємця Вербицького В.І. без розгляду. Ухвалою від 06.12.2017 Київський апеляційний адміністративний суд ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 02.11.2017 у справі №700/788/17 залишив без змін.

Враховуючи встановлені вищенаведені фактичні обставини колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 31 Закону України "Про оренду землі" передбачає, договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону України від 17.02.2011 №3038-VI, який набрав чинності з 12.03.2011, містить наступні норми:

"По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди".

Частиною 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відтак, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" об'єднує два випадки поновлення договору оренди землі. Перший випадок передбачений частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у порядку реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, і другий випадок передбачений частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі;

реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" можлива лише за умови дотримання встановленої цими нормами процедури та наявності волевиявлення сторін;

згідно із частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється;

отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення;

для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі №6-219цс14.

З огляду на вище встановлені фактичні обставини, у справі, яка розглядається, матеріально-правовою підставою позову, якій надається оцінка, є частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено підставу поновлення договору оренди: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому разі закон також вимагає обов'язкового укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк (ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №904/8337/16, Верховного суду від 23.05.2018 №909/786/17.

Відмова, а також явне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі зі сторони орендодавця може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Тобто, як було відзначено, для поновлення договору оренди землі відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди землі; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду, що у даному випадку останнім днем десятирічного строку дії договору від 17.07.2001 є 30.07.2012, тобто з 31.07.2012 цей строк сплив, тому відповідно до пункту 6.4 цього договору і частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" фізична особа - підприємець Вербицький В.І. мав повідомити орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору від 17.07.2002 на новий строк і подати разом з цим листом-повідомлення проект додаткової угоди до 30.04.2012, проте він зробив це лише 18.06.2012, тобто пізніше від встановленого договором від 17.07.2002 трьохмісячного строку, внаслідок чого втратив переважне право на поновлення цього договору на новий строк.

В свою чергу, відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" Лисянська районна державна адміністрація у разі наявності у неї, як у орендодавця, заперечень проти поновлення договору від 17.07.2002 на новий строк повинна була протягом одного місяця після закінчення строку дії вказаного договору листом-повідомленням повідомити про це фізичну особу - підприємця Вербицького В.І. Однак, Лисянська районна державна адміністрація не надала доказав надіслання, вручення такого листа-повідомлення позивачу протягом одного місяця після закінчення строку дії договору від 17.07.2002.

Разом з тим, для поновлення договору від 17.07.2002 з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідними є такі факти, як продовження користування фізичною особою - підприємцем Вербицьким В.І. виділеною земельною ділянкою, належне виконання ним своїх обов'язків за договором, та укладення додаткової угоди про поновлення цього договору.

У даному випадку позивач за зустрічним позовом не доказав належного виконання ним у 2012 році своїх зобов'язань за договором від 17.07.2002.

Крім того, у матеріалах справи також відсутні докази укладення між сторонами договору у місячний строк в обов'язковому порядку додаткової угоди про поновлення цього договору, як того вимагає ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", або доказів оскарження в судовому порядку відмови чи наявного зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом не надав господарському суду доказів надіслання (вручення) ним Лисянській районній державній адміністрації, Головному управлінню Держземагенства у Черкаській області і Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області проекту додаткової угоди про поновлення договору від 17.07.2002 на новий строк.

Доводи апеляційного оскарження про те, що проект додаткової угоди було надано разом з листом від 13.06.2012 про продовження строку дії договору від 17.07.2002 на 25 років. (а/с 27) колегія суддів оцінює критично. У вказаному листі зазначено про те, що до листа додано копію договору, а не проект додаткової угоди про поновлення договору. Інших доказів на підтвердження зазначеного до матеріалів справи не надано.

За оцінкою колегії суддів, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про те, що ним належним чином виконувались всі обов'язки по договору, зокрема і справно сплачувалась орендна плата.

При цьому, слід взяти до уваги, що подані позивачем за зустрічним позовом довідка Хижинської сільської ради від 23.02.2018 №4 про сплачені ним до бюджету цієї сільської ради суми орендної плати, копії квитанцій на сплату орендної плати та копія податкової декларації з орендної плати за землю за 2012 рік не є належними доказами належного виконання фізичною особою - підприємцем Вербицьким В.І. своїх зобов'язань за договором від 17.07.2002 щодо своєчасної і повної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 5,7 га, оскільки з них не вбачається, що орендна плата платилася саме за спірну земельну ділянку, враховуючи, що Вербицький В.І. користувався і іншими земельними ділянками, а також те, що орендна плата платилася своєчасно і в повному розмірі відповідно до умов договору від 17.07.2002 і вимог чинного законодавства щодо мінімально можливого розміру орендної плати за землю.

За наведених обставин, відсутні підстави вважати договір від 17.07.2002 після закінчення його строку дії поновленим на новий строк у відповідності з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, із закінченням строку дії договору від 17.07.2002 цей договір припинився і припинилося право користування Вербицьким В.І. вказаною у цьому договорі земельною ділянкою. Тому подальше користування Вербицьким В.І. цією земельною ділянкою є самовільним, оскільки відбувалось без відповідних на те правовстановлюючих документів, що не спростовано ним.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову, як недоведеного та необґрунтованого.

Щодо заяви прокурора і відповідача за зустрічним позовом про застосування до вимог позивача за зустрічним позвоом строку позовної давності слід зазначити наступне.

Заслуговюуть на увагу доводи прокурора і другого відповідача за зустрічним позовом про сплив на день подання зустрічного позову встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України загального трирічного строку позовної давності за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору від 17.07.2002 на новий строк, перебіг якої (позовної давності) почався з 30.09.2012 - останнього дня встановленого частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячного строку для укладення такої додаткової угоди при поновленні договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 цього Закону. Неодержання позивачем за зустрічним позовом відповіді від Лисянської районної державної адміністрації на свою заяву від 13.06.2012, яка була подана 18.06.2012 (а/с 91), не є поважною причиною пропуску строку позовної давності. Інших причин пропуску строку позовної давності позивач за зустрічним позовом господарському суду не назвав.

Але в той же час, як було роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Таким чином, з огляду на приписи закону, зокрема в тій частині, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у зустрічному позові через його необґрунтованість та недоведеність, то відповідно відсутні підстави для застосування заяви про сплив строків позовної давності до спірних правовідносин.

Розглядуючи первісний позов про стягнення з фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича на користь Хижинської сільської ради 10843 грн. майнової шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки площею 5,7 га державної форми власності в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району та зобов'язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку, що перебувала в оренді за договором оренди земельної ділянки від 17.07.2002, слід зазначити про таке.

Стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" термін "самовільне зайняття земельної ділянки " визначає як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Таким чином, використання фізичною особою-підприємцем Вербицьким В.І. у 2017 році земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 5.7 га в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району за межами населеного пункту без правовстановлюючих документів, а саме без рішення відповідного державного органу про надання цієї земельної ділянки йому у власність чи у користування (оренду), акта на право власності чи на право постійного користування цією земельною ділянкою, чи договору оренди землі, згідно з ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" свідчать про самовільне зайняття Вербицьким В.І. вказаної земельної ділянки, що є належною підставою для зобов'язання повернути дану земельну ділянку державі.

Відповідно до п. "б" ч. 1. ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну відповідальність.

Відшкодування шкоди за Цивільним кодексом України є одним із видів цивільної відповідальності. Так ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Постановою від 25.07.2007. № 963 Кабінет Міністрів України затвердив Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу( далі - Методика №963).

Згідно з п. 4 Методики №963 розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови), визначається за такою формулою:

Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783.

Розрахунок стягуваної суми шкоди зроблено державним інспектором Присяжнюк Л.В. за формулою, вказаною у п. 4 Методики №963, на підставі матеріалів проведеної нею перевірки згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 21.09.2017 №231-ДК/231/АП/09/01/-17.

Підставою відповідальності за завдану майнову шкоду є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду, для відшкодування якої необхідно довести неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і заподіяною шкодою та вину особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Фізична особа - підприємець Вербицький В.І., не маючи права на користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 5.7 га. в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району за межами населеного пункту, фактично користувався нею без правовстановлюючих документів, що означає про самовільне зайняття ним вказаної земельної ділянки, а відповідно й про протиправність його поведінки. Саме внаслідок такої протиправної поведінки Вербицького В.І. державі була завдана шкода у розмірі 10 843 грн. Вербицький В.І. не довів відсутності своєї вини у вчиненому ним правопорушенні.

Таким чином, враховуючи викладене, за оцінкою колегії суддів, у даному випадку неправомірність поведінки Вербицького В.І., наявність шкоди, причинний зв'язок між його протиправною поведінкою і заподіяною шкодою та його вина у заподіянні шкоди є доведеними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення первісного позову у повному обсязі.

Інші аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до неправильного тлумачення скаржником норм закону та фактичних обставин.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача за первісним позовом - фізичну особу - підприємця Вербицького Василя Івановича .

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Вербицького Василя Івановича на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/1442/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/1442/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1442/17.

Повний текст судового рішення підписано - 03.09.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна