Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #73548357


Справа № 357/14280/17 Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.

Провадження № 22-ц/780/3261/18 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.

Категорія 26 30.08.2018




ПОСТАНОВА

Іменем України


30 серпня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Кашперської Т.Ц., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору,


В С Т А Н О В И В :


16 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із названим позовом, де просила, визнати недійсним кредитний договір №V05.188.39390 від 25 листопада 2015 року.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 25 листопада 2015 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №V05.188.39390.

За умовами правочину їй надано кредит в сумі 26 348 грн. на поточні потреби, строком на 66 місяців, процентна ставка за кредитом становить 0,001 % та 7,9000% річних від неповернутої суми кредиту.

Договором також передбачено щомісячну плату за кредитне обслуговування в розмірі 2,0500% від початкової суми кредиту.

Позивач вважає, що при укладенні кредитного договору порушені її права як споживача, а саме: кредитодавець не повідомив про обставини, зазначені в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», її не ознайомили з умовами кредитування, банк не надав повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору.

Окрім того, позивачу не була надана можливість детально ознайомитися з умовами кредитного договору та законодавством, що його регулює, вона не мала можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які вона отримає в результаті підписання даної угоди.

Умови договору про зміну витрат, зокрема, щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості, є несправедливими відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пункт 5.4 кредитного договору щодо третейського застереження суперечить Закону України «Про третейські суди», а 5.11 - положенням ст. 8 Закону «Про захист персональних даних», оскільки позивача фактично позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що як вбачається з копії довідки-повідомлення, яку надіслано банком та яка підписана позивачем, остання підтвердила, що кредитодавець 25 листопада 2015 року до підписання кредитного договору надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, а саме: всю інформацію згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідно до п. 5.1 кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що банк перед укладенням кредитного договору повідомив її у належній формі у повному обсязі інформацію, передбачену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначена інформація їй відома та зрозуміла, з вказаним законом вона ознайомлена, ознайомилася з тарифами банку та згідний з ними, умови даного договору вважає справедливими і такими, що відповідають її інтересам.

З копії кредитного договору вбачається, що позивач його підписала, що свідчить про її ознайомлення з умовами кредитного договору.

З врахуванням наведеного, посилання в позовній заяві на порушення банком ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суд вважає необґрунтованим.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником ( споживачем ) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо ), або за дії, які споживач здійснює на користь банку ( прийняття платежу від споживача, тощо ), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин ( укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо ).

Як вбачається із кредитного договору, банком встановлена щомісячна плата /комісія/ за обслуговування кредитної заборгованості /кредиту/ для кожного місяця у фіксованій сумі.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Саме такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові № 6-2071 цс16 від 06 вересня 2016 року.

Таким чином, положення пункту 1.4 кредитного договору щодо плати за обслуговування кредиту, на думку суду, суперечать наведеним вище правовим нормам, оскільки обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, встановивши в кредитному договорі щомісячну плату за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану плату /комісію/ надаються позивачу.

Отже, позивач фактично змушена сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку, така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Про це зазначив Верховний Суд України в постанові № 6-1746цс16 від 16 листопада 2016 року.

Крім того, суд вважає, що не відповідає також вимогам Закону України «Про третейські суди» п. 5.4 кредитного договору, згідно якого всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Необґрунтованими суд вважає посилання в позовній заяві на те, що пункт 5.11 кредитного договору суперечить положенням ст. 8 Закону «Про захист персональних даних», оскільки позивача фактично позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних.

Так, згідно п. 5.11 кредитного договору позичальник надає згоду банку на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні бази персональних даних «Клієнти Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» у межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази банківських послуг. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування.

Таким чином, позивач не позбавлена права письмово скасувати наданий банку дозвіл на обробку її персональних даних.

В позовній заяві вказується на недійсність кредитного договору в цілому.

Зі змісту ч. 1 ст. 627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ознайомившись з умовами кредитного договору та вважаючи їх прийнятними для себе, позивач підписала договір, чим висловила своє волевиявлення.

При вирішенні спору суд також виходить з того, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю, яка цілком усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, а отже, кредитний договір в цілому є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням ст. 203 ЦК України.

Суд вважає, що кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивач самостійно та добровільно обрала Публічне акціонерне товариство «Ідея -Банк» для укладення із ним кредитного договору.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Невідповідність п. 5.4 кредитного договору вимогам Закону України «Про третейські суди», п. 1.4 кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на що вказано вище в рішенні, не може бути підставою для визнання недійсним кредитного договору в цілому.

За ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги про визнання недійсним кредитного договору в цілому, суд вважає необґрунтованими з наведених вище в рішенні підстав, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 25 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено кредитний договір №V05.188.39390.

Відповідно до умов правочину банк надав позивачу споживчий кредит на поточні потреби в розмірі 26 348 грн. строком на 66 місяців, процентна ставка за кредитом становить 0,001 % та 7,9000% річних від неповернутої суми кредиту ( а.с. 10-11, 58-61 ).

Відповідно до п. 1.3. цього договору за користуванням кредитом позичальник сплачує проценти за ставкою протягом перших шести місяців кредитування в розмірі 0,001% від неповернутої суми та, починаючи з сьомого місяця кредитування, - 7,9000% річних від неповернутої суми.

Згідно п. 1.4 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості банком, позичальник сплачує фіксовану щомісячну плату в розмірі 2,0500% від початкової суми кредиту.

Відповідно до п. 5.1. договору позичальник заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи ( у тому числі ті, що містяться в даному договорі та кредитній справі позичальника у банку ), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності, кредит одержується ним на поточні потреби та не пов'язаний із підприємницькою діяльністю, банк перед укладанням кредитного договору повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомлений з тарифами банку і вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

Згідно до п. 5.4. спірного договору всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною угоди.

Місце і дата укладання третейської угоди відповідають місцю і даті укладання договору. Позичальник підписанням цього договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду.

Відповідно до п. 5.11. договору позичальник надає банку згоду на збирання, накоплення, викорстання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні бази персональних даних «Клієнти Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» в межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази банківських послуг. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування ( там же ).

Як вбачається з копії довідки-повідомлення, яка підписана позивачем, остання підтвердила, що кредитодавець 25 листопада 2015 року, до підписання кредитного договору, надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту ( а.с. 62-63 ).

В цій же довідці позивач своїм підписом засвідчила той факт, що вона ознайомлена з довідкою-повідомленням та що наведена в довідці інформація є їй доступною та зрозумілою ( там же ).

Таким чином, з точки зору другої інстанції, місцевий суд правильно дійшов висновку, що сторони уклали кредитний договір в належній формі та досягли всіх усіх істотних умов договору відповідно до положень ст.ст. 3, 207, 638 ЦК України.

При цьому, при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Також відповідачем надані документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі щодо умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, які підписані ОСОБА_2.

Крім цього, позивач мотивуючи свої позивні вимоги зазначає, що пункти договору, зокрема, 1.4., 5.1., 5.11., 5.4., суперечать нормам закону.

Разом з цим, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відтак, на переконання апеляційного суду, нормами цивільного законодавства передбачено, як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Проте, враховуючи заявлені позовні вимоги, з наведених мотивів, позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки зазначені пункти договору не тягнуть за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

При цьому, окремих вимог щодо визнання цих пунктів недійсними позивачем не заявлялося, а суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених вимог згідно положень ст. 13 ЦПК України.

При цьому, позивач не позбавлена можливості звернутись до суду із такими вимогами з дотриманнячм вимог чинного процесуального законодавства.

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, місцевий суд вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, 217, 627, 638 ЦК України, ст.ст. 8, 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про третейські суди, ст.ст. 12, 13, 76-80, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 6, 202, 203, 215, 627, 1054 ЦК України,ст.ст. 11, 15, 18, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 6, 12 Закону України «Про третейські суди», ст. 32 Конституції України, п.п. 2.4, 2.5, 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не підтвердились при апеляційному розгляді справи, а відтак - не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог.

Інші обставини, зазначені апелянтом, зокрема, про невідповідність кредитного договору нормам встановлених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», неознайомлення її належним чином з умовами кредитування, суд не перевірив чи дійсно доводилася інформація щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту у вигляді довідки чи іншого належного документа, несправедливість положення договору щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості, на час укладання третейського застереження Закон України «Про третейські суди» містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, позбавлення права відізвати згоду на обробку персональних даних, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції та вони не спростовують висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог за вказаних обставин.

Окрім цього, твердження ОСОБА_2 про невідповідність кредитного договору нормам встановлених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», неознайомлення її належним чином з умовами кредитування, суд не перевірив чи дійсно доводилася інформація щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту у вигляді довідки чи іншого належного документа, з точки зору суду другої інстанції, повністю спростовуються самим кредитним договором, де зазначений графік щомісячних платежів до 25 травня 2021 року, заявою та довідкою-повідомленням про умови кредитування, письмовою згодою на передачу інформації третій стороні, ордером-розпорядженням від 25 листопада 2015 року, які суд відносить до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх для висновку про необгрунтованість заявлених позовних вимог відповідно до положень ст.ст. 76-81 ЦПК України.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,


П О С Т А Н О В И В :


Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
















Головуючий: А.С. Сержанюк










Судді: С.О. Журба










Т.Ц. Кашперська



  • Номер: 22-ц/780/3261/18
  • Опис: Тимошенко Г.М. до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного дговору
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 357/14280/17
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Сержанюк А.С.
  • Результати справи: в позові відмовлено; залишено судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 04.07.2018
  • Дата етапу: 30.08.2018
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація