АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 вересня 2018 року

місто Київ

справа №760/8897/16-ц

провадження №22-ц/796/6214/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.,

суддів - Музичко С.Г., Лапчевської О.Ф.

за участю секретаря - Осінчук Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4

на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Букіної О.М. від 17 квітня 2018 року у справі за позовом про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 03.05.2012 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, від якого вони мають дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25.04.2016 року було підтверджено факт батьківства відносно ОСОБА_6.

Вказував на те, що в 2013 році відповідачка з сином ОСОБА_7 переїхала до Німеччини, однак в подальшому, отримавши дозвіл на виїзд дитини, виїхала до України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2015 року було визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_7. При цьому позивач зазначає, що обмежень щодо зустрічі з сином ОСОБА_9 не має, однак відповідачка надає можливість бачитися з молодшим сином лише у відведений час зі старшим сином.

Посилався на те, що відповідачква не належним чином виконує свої батьківські обов'язки, оскільки не піклується про долю та життя своїх дітей, не виховує дітей, не піклується про їх здоров'я, фізичний та духовний розвиток, зверхньо та деспотично ставиться до дітей, не дозволяє їм контактувати з іншими дітьми та дорослими, не виводить дітей на прогулянки, не забезпечує медичним оглядом та лікуванням.

При цьому, позивач вказував, що відповідачка надмірно вживає спиртні напої, в свою чергу діти не отримують достатньої кількості продуктів харчування та знаходяться у неналежних умовах проживання.

Крім того, зазначав, що він щомісячно надає матеріальну допомогу у розмірі 205 євро, проте відповідачка не витрачає дані кошти на дітей.

Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач просив суд позбавити ОСОБА_10 батьківських прав відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та відносно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, стягнути судові витрати.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначав, що суд першої інстанції надав не належну оцінку документам, що були складені працівниками Служби у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки дані документи не містять жодних відомостей щодо об'єктивної перевірки належності матеріально-побутових умов проживання малолітніх дітей.

Вказував на те, що суд помилково взяв до уваги висновок Органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітніх дітей, оскільки він є незаконним та таким, що не відповідає дійсності та суперечить інтересам дитини.

Наголошував на тому, що позивач надав суду всі належні та обґрунтовані докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачем відносно неповнолітніх дітей, надано докази вжиття відносно відповідачки заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов'язків, а також надано докази на підтвердження того, що вона не спроможна забезпечити належний рівень відпочинку та оздоровлення дітей, які на думку позивача, надавали суду всі істотні підстави враховувати те, що відповідач як мати малолітніх дітей діє не в їх інтересах та внаслідок ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, завдає їм значної та непоправної шкоди.

Також, посилався на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги звіт відвідин дідуся з онуком ОСОБА_5, як невропатолога, спеціаліста з психіатрії та психотерапії від 28.04.2016 року, яким підтверджуються обставини, на які посилається позивач щодо неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_12 та представник Служби у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 03.05.2012 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_1 від 02.05.2012, актовий запис № 687.

Від шлюбу сторони мають дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 03.08.2012 року та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

У лютому 2013 року відповідач із сином ОСОБА_7 приїхали до Німеччини, проте у травні 2013 року відповідач разом з сином виїхала з Німеччини за згодою батька до України та на територію Німеччини не повернулася.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18.12.2014 року, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.09.2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову Головного управління юстиції в м. Києві, в інтересах громадянина Німеччини ОСОБА_2 до ОСОБА_13 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Федеративної Республіки Німеччини, відмовлено.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25.04.2016 року у задоволенні позову ОСОБА_14 ОСОБА_8 про виключення відомостей про батька дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 з актового запису про народження дитини, відмовлено.

Даним рішенням встановлено факт батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх доходів, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 29.07.2014 року і до досягнення дитиною повноліття, а на утримання дружини 1/6 частини від усіх доходів позивача щомісячно до досягнення молодшою дитиною трирічного віку.

Позивач сплачує кошти на утримання дітей в розмірі 205 євро щомісячно.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 06.08.5року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку спілкування з дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про заборону у виїзді за кордон дитини без згоди та супроводу матері, зокрема, визначено спосіб спілкування батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_5. Даним рішенням також було заборонено виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі батька громадянина Німеччини ОСОБА_2 без згоди та супроводу матері ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідачку, як особистість та члена суспільства, при цьому врахував, що відповідачка є матір'ю дітей та ту обставину, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), яка відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства України, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Згідно актів обстеження умов проживання від 01.07.2016 року та 11.08.2016 року, проведених праівниками Служби у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації для дітей створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку: діти мешкають в окремій кімнаті, у кожного окреме спальне місце, наявні необхідні продукти харчування, дитячі речі, одяг для всіх сезонів року, багато іграшок, розвиваючих ігор, конструкторів, ромальовок, книжок за віком. квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою, кімнати світлі, просторі, прибрані.

Згідно листа Солом'янського управління поліції у місті Києві від 16.08.2016 року, ОСОБА_3 на обліку Національної поліції не перебуває. За порушення громадського порядкут не затримувалася, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалася. В бесіді із сусідами по місцю мешкання, ОСОБА_3 скарг від мешканців будинку на останню не надходило, про характер сімейних відносин мешканців квартири нічого повідомити не змогли.

Згідно з довідками Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Солом'янського району м. Києва від 08.07.2016 року та від 30.08.2016 року мати дітей виконує рекомендації лікарів, ОСОБА_5 знятий з «Д» обліку у невропатолога 24.06.2016, з заключенням здоровий. Батько в поліклініку з дітьми не відвідував.

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов правильного висновку, що позивач не надав доказів на підтврдження того, що відповідачка ухиляється від виконання батьківских обов'язків по відношенню до своїх дітей.

При цьому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що складені працівниками Служби у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки дані документи не містять жодних відомостей щодо об'єктивної перевірки належності матеріально-побутових умов проживання малолітніх дітей є необгрунтованами, оскільки позивач не зазначив в чому саме полягає не об'єктивність такої перевірки.

Також необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково взяв до уваги висновок Органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітніх дітей, оскільки він є незаконним та таким, що не відповідає дійсності та суперечить інтересам дитини, при цьому позивач не зазначив, чому він вважає такий висновок незаконним та в чому він не відповідає інтересам дітей.

Крім того, суд обгрунтовано не прийняв до уваги звіт відвідин дідуся з онуком ОСОБА_5, як невропатолога, спеціаліста з психіатрії та психотерапії від 28.04.2016 року, оскільки він не є належним та допустимим доказом, так як складений батьком позивача, який є зацікавленою особою у даній справі.

Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своїх дітей.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача колегія суддів визнає такими, що не спростовують правильних висновків суду, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її задоволення не убачається.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий С.В. Кулікова

Судді: О.Ф. Лапчевська

С.Г. Музичко