Єдиний унікальний номер 229/590/18 Номер провадження 22-ц/775/1315/2018

Категорія 25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Будулуци М.С., Космачевської Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання Дороніна Д.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 4 цивільну справу № 229/590/18 за позовом Товариства з додатковою відповідальність страхова компанія "Кредо" до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2, про стягнення витрат по сплаті страхового відшкодування з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року (суддя першої інстанції Лопатко Наталя Валеріївна), -

В С Т А Н О В И В:

15 лютого 2018 року Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "Кредо" (далі ТДВ СК "Кредо") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.

Зазначало, що 25 грудня 2015 року між ТДВ СК "Кредо" і ОСОБА_3 був укладений договір обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8318926, згідно якого позивач (страховик) зобов'язався у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування у межах страхової суми у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

06 грудня 2016 року о 07. 30 в м. Краматорськ по вул. Танкістів, в районі будинку 89, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю забезпеченого транспортного засобу - автомобіля MAPLE SMA 7131 номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля CHEVROLET LACETTI номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 13.01.2017 року винним у цій дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_1

Внаслідок ДТП автомобілю третьої особи ОСОБА_2 заподіяно матеріальну шкоду, яка відповідно до звіту про оцінку вартості майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу, № 105/17-2 від 09.02.2017 року, складеного ФОП ОСОБА_4, складає 195 397,20 гривень.

Сума страхового відшкодування з урахуванням визначеної договором страхування франшизи на підставі страхового акту № ОСГПО-6642913 від 14.03.2017 року складає 50 000 грн.

У зв'язку з настанням страхового випадку позивач 21.03.2017 року виплатив страхове відшкодування за заявою ОСОБА_2 в повному розмірі, у зв'язку з чим відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 ЦК України у нього (позивача) виникло право вимоги до відповідача ОСОБА_1

Посилаючись на ст. 381 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на ту обставину, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8318926 був виданий на ім'я відповідача з застосуванням пільг, вважає, що у відповідача виникає обов'язок компенсувати позивачу 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, у зв'язку з чим просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 у відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 25 000 грн. та на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору 1 762 грн. (а.с. 2 - 6).

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2015 року між ТДВ СК "Кредо" і ОСОБА_3 був укладений договір обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8318926, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля MAPLE SMA 7151 номерний знак НОМЕР_1. Умови Поліса передбачають пільгу в розмірі 50 % на підставі ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що визначено п. 6, п. 9 Поліса на підставі пенсійного посвідчення серія ААД № 780721891. Страхова сума (ліміт відповідальності) 50 000 гривень (а.с. 9).

09 грудня 2016 року о 07 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем MAPLE SMA 7151 ЗНГ номерний знак НОМЕР_1 по вул. Танкістів зі сторони вул. Скрипніка в напрямку вул. О.Тихого в районі будинка № 89, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з транспортним засобом CHEVROLET LACETTI NF 35ЗНГ номерний знак НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 13.01.2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 14 - 15).

Згідно звіту № 105/17-2/1 від 09.02.2017 року про оцінку вартості майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу, складеного ФОП ОСОБА_4, вартість матеріальної шкоди з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей і вирахуванням робіт по їх демонтажу, завданого володільцю автомобіля CHEVROLET LACETTI реєстраційний номер НОМЕР_2, на дату проведення автотоварознавчого дослідження складає 72 530,79 грн., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей складає 195 397,20 грн. (а.с. 16 - 24, а.с. 25 - 33)

15 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ТДВ СК "Кредо" із заявою про виплату страхового відшкодуванняв результаті ДТП, що сталося 09 грудня 2016 року у м. Краматорськ за участю транспортних засобів під керуванням ОСОБА_2 та ОСОБА_1, цивільна відповідальність якого була застрахована в ТДВ СК "Кредо" (а.с. 8)

Згідно платіжного доручення № 6004 від 21.03.2017 року ТДВ СК "Кредо"виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 7).

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року позовні вимоги ТДВ СК "Кредо" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ СК "Кредо" витрати по сплаті страхового відшкодування в розмірі 25 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТДВ СК "Кредо", суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються ст. 27 Закону України "Про страхування", статтями 13 (п.13.2), 381 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтями 993, 1191, 1188 ЦК України, що завдана відповідачем майнова шкода носить безспірний характер, який породжує факт виникнення цивільно-правових обов'язків, виконання яких покладено на відповідача відповідно до вищенаведених норм законодавства України. В сенсі наведених норм права, зважаючи на те, що договір страхування № АІ/8318926 був укладений із ОСОБА_1 із застосуванням пільг, визначених п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позов є обґрунтованим та з відповідача на користь страховика (позивача) підлягає стягненню 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, що складає 25 000,00 грн. (а.с. 82-85).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, застосування закону, який не підлягав застосуванню, невірне тлумачення закону, який підлягав застосуванню, просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 24 грудня 2015 року між відповідачем (як страхувальником) та позивачем (як страховиком) укладено договір обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який оформлено полісом № АІ/8318926. Термін дії полісу з 00 год. 00 хв. 25.12.2015 року до 24.12.2016 року включно. Забезпеченим транспортним засобом є MAPLE SMA 7131, номерний знак НОМЕР_1. Тобто, правовідносини, які виникають між сторонами при виконанні умов цього договору регулюються спеціальним законом - Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі-Закон № 1961).

Відповідно до п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961 розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, інвалід II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до І або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Відповідач є громадянином України та пенсіонером, тому на законних підставах отримав пільгу при оформленні договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, надавши позивачу для огляду своє пенсійне посвідчення, про що є відповідна відмітка в полісі.

Згідно Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27.10.2011 року № 673, при укладанні внутрішнього договору страхування страховик самостійно встановлює індивідуальний розмір страхового платежу шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів; при розрахунку страхового платежу положення ст. 8, п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також п. 4 розділу II Закону України від 05 липня 2012 року №5090-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" застосовуються лише за наявності відповідних підтвердних документів. Отже, обов'язок з перевірки наявності підстав для застосування пільги покладається саме на страховика (позивача), а тому факт укладання між відповідачем та позивачем договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із застосуванням зазначеної пільги свідчить, що відповідач мав право на отримання такої пільги.

06 грудня 2016 року, в період дії договору страхування, стався страховий випадок - ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу, ДТП сталася з вини відповідача, у зв'язку з чим у позивача виник обов'язок відшкодувати третій особі завдані внаслідок ДТП збитки в межах ліміту відповідальності. Цей обов'язок позивач виконав.

Відповідно до ст. 381 Закону № 1961 у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Сфери використання транспортного засобу визначено в III розділі таблиці "Коригуючи коефіцієнти та їх розміри" розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010 року № 566 та можуть бути такими: 1) легковий автомобіль (крім таксі), мотоцикл, моторолер, який використовується фізичною особою; 2) легковий автомобіль (крім таксі), мотоцикл, моторолер, який використовується юридичною особою; 3) вантажні автомобілі, автобуси, причепи до вантажних та легкових автомобілів; 4) легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується фізичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; 5) легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується юридичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.

Тобто, вимоги позивача могли б мати правові підстави у випадках, наприклад, якби при оформленні полісу було надано відповідну пільгу, а в момент скоєння ДТП забезпеченим транспортним засобом керувала б інша особа, а не та, якій таку пільгу надано, або керував би пільговик з метою надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

В момент настання страхового випадку відповідач особисто керував забезпеченим за полісом № АІ/8318926 транспортним засобом без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу, тому умови, передбачені пунктом 13.2 статті 13 Закону № 1961, не порушені, сфера використання транспортного засобу -така як вказано в полісі, а відтак підстави для задоволення позову - відсутні.

Між тим, місцевий суд, пославшись на приписи ст. 27 Закону України "Про страхування", статті 993, 1191 ЦК України, статті 13.2, 381. Закону № 1961, прийняв рішення про задоволення позову.

Суд не врахував, що одночасне застосування приписів статей 993, 1191 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до одних і тих самих правовідносин є помилковим, оскільки відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди. Тобто за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Натомість при регресі (ст. 1191 ЦК України) одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тобто зазначені інститути мають різний режим правового регулювання.

Вважає, що суд першої інстанції не вірно визначив правовий режим, яким регулюються спірні правовідносини, що місцевий суд, навіть не вдаючись до правозастосовчої практики норм статей 993, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", взагалі не вбачає різниці між майновим страхуванням та страхуванням відповідальності, хоча в статтях 4, 6, 7 Закону України "Про страхування" міститься чітке розмежування цих форм страхування.

Вважає, що приписи ст. 993 ЦК, ст. 27 Закону України "Про страхування" (суброгація), ст.1191 ЦК (регрес) до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, не застосовуються.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення не випливає та доказами не підтверджено, що шкоду було заподіяно під час використання забезпеченого транспортного засобу у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п. 13.2 ст. 13 Закону № 1961, з якими норма ст. 381, пов'язує виникнення обов'язку в особи, відповідальної за шкоду, компенсувати страховику 50% виплаченого страхового відшкодування (а.с. 92 - 96).

ТДВ СК "Кредо" копію апеляційної скарги відповідача отримало 13 серпня 2018 року, третя особа ОСОБА_2 - 15 серпня 2018 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 105, а.с. 106). Відзив у письмовій формі на апеляційну скаргу відповідача до апеляційного суду не надали.

Відповідно до частини 3 ст. 360 ЦПК України (тут і далі в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, яка діє з 15 грудня 2017 року) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Повістки - повідомлення про розгляд справи 05 вересня 2018 року позивач ТДВ СК "Кредо" отримав - 28 серпня 2018 року, відповідач ОСОБА_1 - 27 серпня 2018 року, третя особа ОСОБА_2 - 29 серпня 2018 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 114, а.с. 115, а.с. 116).

Позивач ТДВ СК "Кредо" та третя особа ОСОБА_2 суд про причини неявки у судове засідання не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.

Відповідач ОСОБА_1 надіслав до апеляційного суду заяву від 28 серпня 2018 року про розгляд справи без його участі (а.с. 111-112).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1)неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З матеріалів справи встановлено, що 24 грудня 2015 року між відповідачем ОСОБА_1, як страхувальником, та позивачем ТДВ СК "Кредо", як страховиком, укладено договір обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом № АІ/8318926, згідно якого:

1. страховик ТДК СК "Кредо ";

2. страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом);

3. строк дії з 00 год. 00 хв. 25.12.2015 року до 24.12.2016 року включно;

4. страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю 100 000 грн.; за шкоду, заподіяну майну, - 50 000 грн.;

5. розмір франшизи 0 грн.;

6. страхувальник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; документ, що посвідчує особу (для пільговіка - документ, що посвідчує його право на зменшення розміру страхового платежу): пенсійне посвідчення серія ААД номер НОМЕР_8;

7. забезпечений транспортний засіб: Тип В1, номерний знак НОМЕР_1, марка, модель MAPLE SMA 7131, рік випуску 2007;

8. особливі умови використання забезпеченого транспортного засобу:

ТЗ використовується як таксі/маршрутне таксі - НІ,

ТЗ підлягає обов'язковому технічному контролю - НІ,

до керування допущені особи з водійським стажем менше трьох років та/або водійський стаж страхувальника менше 3-х років - ТАК;

9. базовий платіж (Бп) та коефіціенти (К), що застосовувалися для розрахунку розміру страхового платежу:

БпК1 (тип)К2 (місце)К3 (сфера)К4 (стаж)К5 (період)К6 (шахр-во)К (строк) К (бонус-малус)Зменшення за кількість %Зменшення пільговіку %

18012.211.61111 50%

10. страховий платіж 316 грн. 80 коп. (а.с. 9).

Суд першої інстанції правильно встановив, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон № 1961-IV).

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1961-IV розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб (п. 7.1).

Розмір базового страхового платежу, перелік, значення коригуючих коефіцієнтів та порядок їх застосування затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. Пропозиції МТСБУ щодо розміру базового страхового платежу та значень коригуючих коефіцієнтів підтверджуються актуарними розрахунками з урахуванням рівня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менше року, та статистичних даних. Якщо Уповноважений орган протягом 60 календарних днів з дня внесення МТСБУ пропозиції не затвердив розмір базового страхового платежу, перелік, значення коригуючих коефіцієнтів та порядок їх застосування, діють попередні коригуючі коефіцієнти, порядок їх застосування та розмір базового страхового платежу (п. 7.2).

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону № 1961-IV (в редакції, яка діяла станом на 24.12.2015 року) розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, інвалід II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

З пунктів 6 та 9 полісу № АІ/8318926 вбачається, що страховий платіж відповідачу - страхувальнику ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі пенсійного посвідчення серія ААД номер НОМЕР_8 був зменшений на 50 відсотків (а.с. 9).

Відповідно до ст. 22 Закону № 1961-IV уразі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З матеріалів справи встановлено, що 09 грудня 2016 року о 07 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем MAPLE SMA 7151 ЗНГ номерний знак НОМЕР_1 по вул. Танкістів зі сторони вул. Скрипніка в напрямку вул. О.Тихого в районі будинка № 89, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, в результаті чого виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з транспортним засобом CHEVROLET LACETTI NF 35ЗНГ номерний знак НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується постановою Краматорського міського суду Донецької області від 13.01.2017 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні цього ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.Постанова набрала законної сили 24.01.2017 року (а.с. 14 - 15).

Страховик - ТДВ СК "Кредо" у зв'язку із настанням страхового випадку відшкодував потерпілому ОСОБА_2 шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП, а саме, 21.03.2017 року виплатив ОСОБА_2 страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності у сумі 50 000 грн., що підтверджується заявою потерпілого ОСОБА_2 від 14.12.2016 року на виплату страхового відшкодування (а.с. 8), страховим актом від 14.03.2017 року № ОСГПО - 664291 (а.с. 34) та платіжним дорученням № 6004 від 21.03.2017 року (а.с. 7).

Звертаючись до суду, ТДВ СК "Кредо" посилалось на те, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8318926 був виданий на ім'я відповідача з застосуванням пільг, а тому у відповідача виникає обов'язок компенсувати позивачу 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, у зв'язку з чим просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 у відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування, 50% виплаченого страхового відшкодування, що складає 25 000 грн. (а.с. 2 - 6).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував посиланням на п. 13.2 ст. 13, ст. 381.1 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Стаття ст. 381 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлює відповідальність за порушення умов страхування, а саме:

381.1. У разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

381.2. У разі якщо невиконання (неналежне виконання) особою, відповідальність якої застрахована, водієм забезпеченого транспортного засобу чи особою, визначеною у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, обов'язку, передбаченого пунктом 33 1. 1 статті 33 1 цього Закону, призвело до порушення строку здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), страховик (МТСБУ) має право вимагати від такої особи компенсацію в розмірі 20 відсотків виплаченого страхового відшкодування (регламентної виплати).

Будь-яка інша норма, ніж ст. 381, яка передбачає компенсацію страховику 50 відсотків (або за п. 381.2 - 20 відсотків) виплаченого страхового відшкодування в Законі України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відсутня.

Аналізуючи норму пункту 381.1 ст. 38 Закону № 1961-IV, апеляційним судом встановлено, що вона передбачає відповідальність страхувальника у вигляді компенсації страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу:

1. у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування;

або

2. з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту).

Посилаючись як на підставу відповідальності відповідача ОСОБА_1 на п. 381.1 ст. 38 Закону, позивач, обґрунтовуючи в позовній заяві свої вимоги, посилається лише на те, що поліс на ім'я ОСОБА_1 був виданий із застосуванням пільг.

Проте, як обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, виходячи зі змісту ст. 38 Закону, сам факт надання страхувальнику пільги зі сплати страхового платежу, зокрема, відповідачу як пенсіонеру - 50%, не є підставою виникнення обов'язку особи, відповідальної за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП (у цій справі це страхувальник, він же відповідач), компенсувати страховику 50% виплаченого страхового відшкодування.

Для настання такої відповідальності страховик, тобто у цій справі позивач, має довести, що договір страхування був укладений з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону, що судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового правового висновку про те, що з відповідача на користь позивача у зв'язку із виплатою позивачем страхового відшкодування підлягає стягненню 50% виплаченого страхового відшкодування, оскільки договір страхування був укладений із відповідачем із застосуванням пільги, визначеної п. 13.2 ст. 13 Закону № 1961-IV.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне тлумачення судом першої інстанції п. 381.1 ст. 381 Закону № 1961-IVє обгрунтованими.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування позивач викладає у позовній заяві.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до пунктів 7, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину. Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Проте в порушення зазначених норм процесуального права позивач в позовній заяві не зазначив в чому ж полягає порушення при укладенні договору умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не зазначив відповідні докази.

В запереченнях на позов відповідач посилався, як і в апеляційній скарзі, на те, що він є пенсіонером, громадянином України і на законних підставах при оформленні договору отримав пільгу, надавши страховику для огляду своє пенсійне посвідчення, що вимоги позивача могли б мати правові підстави лише у випадку, якби при оформленні полісу було надано відповідну пільгу, а в момент ДТП забезпеченим транспортним засобом керувала б інша особа, а не та, якій таку пільгу надано. В момент настання страхового випадку відповідач особисто керував забезпеченим транспортним засобом, а тому умови, передбачені п. 13.2 ст. 13 Закону України №1961-IV, не порушені, а відтак підстави для задоволення позову відсутні (а.с. 58 - 60).

В матеріалах справи є докази про те, що:

- відповідач є пенсіонером - на а.с. 72 є його пенсійне посвідчення серія НОМЕР_9, серія та номер якого співпадають з зазначеним у п. 6 полісу № АІ /8318926 (а.с. 9);

- під час настання страхового випадку 09.12.2016 року відповідач особисто керував забезпеченим транспортним засобом, що підтверджується постановою Краматорського міського суду Донецької області від 13.01.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України (а.с. 14зв - 15), заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 8).

За таких обставин посилання суду першої інстанції при задоволенні позову на те, що відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, є необґрунтованим.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги страховика ТДВ СК "Кредо" щодо відповідальності ОСОБА_1за порушення умов страхування, яка передбачена ст. 381 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є недоведеними. Позивачем не доведено які порушення умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів",були допущені при укладенні договору, ким вони допущені та не надав відповідних доказів, а тому підстави для їх задоволення відсутні.

В позовній заяві позивач посилається також на те, що у зв'язку із виплатою ним страхового відшкодування потерпілій особі у розмірі 50 000 грн., йому (позивачу) заподіяно шкоду у розмірі 50 000 грн., що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до нього в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Проте, як обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, норми ст. 27 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" та ст. 993 ЦК України на правовідносини, які виникли між сторонами, не розповсюджуються.

Статтею 980 ЦК України та ст. 4 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" встановлено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Тобто, майнове страхування, про яке йдеться у ст. 27 Закону України від 07.03.1996 року №85/96-ВР "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, та страхування відповідальності, про що між сторонами у цій справі укладено договір, який оформлено полісом № АІ/8318926, є різними видами страхування. На страхування відповідальності норми ст. 27 Закону України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" та ст. 993 ЦК України не розповсюджуються. Зазначене судом першої інстанції також не враховано. Суд першої інстанції неправильно застосував зазначені норми права, як підставу для задоволення позову.

Посилання позивача в позовній заяві на норми ст. 1166, ст. 1187, ст. 1188 ЦК України також є безпідставними, оскільки вони не регулюють правовідносини, що виникли між сторонами. Зазначені норми права регулюють відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоговірних зобов'язань. Відповідач будь-якої шкоди у розумінні ст. 1166 ЦК України позивачу не заподіяв, будь-яких неправомірних дій щодо позивача не вчинив. Між сторонами у цій справі існують договірні зобов'язання. Виплата страховиком страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, є виконанням його обов'язку, який встановлений договором про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вимоги ст. 1191 ЦК України щодо права зворотної вимоги до винної особи на правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, також не розповсюджуються. Законом України від 01.07.2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним щодо страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, у статті 38 визначені свої випадки, коли страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду (п.38.1.1): а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

Зазначене судом першої інстанції також не враховано, що призвело до помилкового застосування судом до спірних правовідносин норм ст. 1188, ст. 1191 ЦК України та до помилкового правового висновку про те, що відповідачем позивачу завдана матеріальна шкода у розмірі 50 000 грн.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем при зверненні до суду з позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. (а.с. 1).

З апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2 643,00 грн. (а.с. 91), які зараховані до спеціального фонду Державного бюджету (а.с. 100).

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та відмову у задоволенні позовних вимог ТДВ СК "Кредо", відповідач має право на відшкодування понесених ним судових витрат по сплаті судового збору з апеляційної скарги, а витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви відшкодуванню йому не підлягають.

Враховуючи, що ціна позову у цій справі складає 25 000 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; зазначена справа відповідно до п. 1 частини 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і відповідно до п. 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у цій справі касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 липня 2018 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальність страхова компанія "Кредо" до ОСОБА_1 про стягнення витрат по сплаті страхового відшкодування у розмірі 25 000 гривень.

Відмовити Товариству з додатковою відповідальність страхова компанія "Кредо" у відшкодуванні витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 762 гривні.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальність страхова компанія "Кредо" (код ЄДРПОУ 13622789, юридична адреса: 69068, м. Запоріжжя, проспект Моторобудівників, 34) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_8) на відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 вересня 2018 року.

Судді: Л.І. Соломаха

М.С. Будулуца

Т.В. Космачевська