УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2018/17 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 21 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого        Павицької Т.М.,

суддів         Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,

за участю секретаря        Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/2018/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, на обґрунтування якого зазначав, що заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24.11.2015 стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики. На підставі судового рішення було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. Позивач зазначав, що під час ознайомлення із ходом виконання рішення суду, йому стало відомо від державного виконавця, що 17.07.2015 боржник ОСОБА_2 подарував належну йому квартиру №63 по вул. 9-ї П’ятирічки, 13-а у смт. Новогуйвинське, Житомирського району, Житомирської області своєму батьку - ОСОБА_3 Відтак, вважає, що таким чином боржник намагається уникнути виконання зобов’язання з повернення коштів. А тому, просив визнати недійсним договір дарування квартири №63 по вул. 9-ї П’ятирічки, 13-а у смт. Новогуйвинське, Житомирського району, Житомирської області, укладений 17.07.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за №3713.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири №63 по вул. 9-ї П’ятирічки, 13-а у смт. Новогуйвинське, Житомирського району, Житомирської області, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 17.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за №3713. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому, суд не в повному обсязі з’ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому розгляду справи. ОСОБА_4 зазначає, що договір дарування було укладено більш ніж за 4 місяці до ухвалення рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, відтак останній взагалі не знав та не міг знати про будь які судові рішення, згідно яких, з нього буде стягуватися заборгованість, крім того, вказаний правочин було укладено відповідно до вимог чинного законодавства та посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про ґрунтовність позовних вимог. Зазначав, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно близькому родичеві, був обізнаний про наявні та можливі судові рішення щодо стягнення з нього заборгованості та виконавчі провадження, а тому міг передбачити негативні наслідки у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Крім цього, дарувальник ОСОБА_2 продовжував фактично володіти та користуватися квартирою №63 по вул. 9-ї П’ятирічки, 13-а у смт. Новогуйвинське, Житомирського району, Житомирської області, проживаючи у вказаній квартирі, що підтверджується довідкою Новогуйвинської селищної ради від 19.12.2017.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики , згідно якого останньому передав грошові кошти з визначеним строком їх повернення.

14 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24.11.2015 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою від 25.11.2014 у розмірі 25844 грн 93 коп., 258 грн 45 коп. судового збору. У решті вимог –відмовлено.

04 лютого 2016 року державним виконавцем Житомирського районного відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №278/20166/15-ц від 27.01.2016 виданого Житомирським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що 17.07.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3  було укладений договір дарування, згідно умов якого, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність своєму батьку ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. Даний правочин було посвідчено приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №3713.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому  її  прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.  

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 6 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.  

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а був укладений у зв'язку з небажанням виконувати заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.11.2015, яким з ОСОБА_2 стягнуто 25 844 грн 93 коп.

Відповідно до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З копії позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики 14 липня 2015 року. Провадження у справі було відкрио 22 липня 2015 року, а рішення суду ухвалено 24 листопада 2015 року.

Відтак, заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.11.2015, яким з ОСОБА_2 стягнуто 25 844 грн 93 коп. ухвалено після укладення спірного договору.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що договір дарування від 17 липня 2015 року є фіктивним, оскільки спірний договір ОСОБА_2 уклав з метою приховування майна та ухилення від виконання судового рішення не грунтується на вимогах закону та обставинах справи.

Крім того, під час розгляду справи в апеляційній інстанції ОСОБА_2 за розписками від 05.06. та 31.07.2018 року сплатив позивачу 30 000 грн та поштовим переказом від 04.09.2018 перерахував 3 210 грн. Факт отримання коштів позивач підтвердив.

Отже, судове рішення відповідач ОСОБА_2О, повністю виконав, оскільки останнім на користь позивача сплачено 33 210 грн, а судовим рішенням стягнуто лише 25 844 грн 93 коп.

Відтак, рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути  оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 06 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді