ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2018 року                                                                        м. Кропивницький

справа № 401/2233/16-ц

провадження № 22-ц/781/1353/18

            Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участі секретаря – Діманової Н.І.  

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України»,

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2018 року у складі судді Баранець А. М і

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та з урахуванням доповнень і уточнень до позовних вимог (т.1 а.с.145-146,247) просило стягнути солідарно з відповідачів 2522,66 доларів США заборгованості по відсоткам, пеню у сумі – 136723,83 грн. та 3% річних у сумі 21792,13 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 28 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено кредитний договір № 1717 на суму 30 000 доларів США.

Відповідно до п.1.5 договору позичальник зобов’язується щомісячно до 18 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту щомісячно ануїтетними платежами в розмірі 714 доларів США.

За користування наданими кредитними коштами, позивальник сплачує відсотки та інші платежі в порядку, на умовах та в строки визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, кредит ОСОБА_4 видано строком на 60 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 28.08.2013.

В порушення умов кредитного договору за період користування кредитними коштами виникла заборгованість по відсоткам, пені та нараховані штрафні санкції у розмірі 3% річних.

Позов було подано і до інших відповідачів, зокрема: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки в забезпечення виконання свого зобов’язання, 28 серпня 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» з вказаними особами було укладено договори поруки, а тому на думку позивача, стягнення має здійснюватись солідарно.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що станом на 24.11.2014 боржники в повному обсязі достроково повернули позивачу суму отриманого кредиту.

Відповідно до п.4.2 договорі поруки, які укладені 28.08.2008 позивачем з ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 припинені.

В апеляційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні на користь банку з ОСОБА_4 2522,66 доларів США заборгованості по відсоткам та 3% річних у сумі 21792,13 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 2522,66 доларів США заборгованості по відсоткам та 3% річних у сумі 21792,13 грн.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачами не виконувались умови кредитного договору, а рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21.08.2012 з приводу примусового стягнення заборгованості виконано лише 24.11.2014, тому сума нарахованих відсотків в розмірі 2522,66 дол. США, нарахованої пені в розмірі 136723,83 грн. та 3% річних в розмірі 21792,13 грн. підлягає стягненню з відповідачів.

В судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «Ощадбанк» ОСОБА_8 підтримала доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_4 ОСОБА_9 заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у січні 2012 року звертався до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про дострокове повернення кредитних коштів та стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 серпня 2008 року № 1717.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області позов задоволено частково та стягнуто з відповідачів заборгованість сумі – 161379,17 грн.. з яких - 103 482,45 грн. основний борг, - 53241,47 грн. прострочений борг, - 2022, 69 грн. заборгованості по відсоткам ; - 2632,56 грн. пені та стягнено 1613,79 грн. судових витрат.

Вказане судове рішення набрало законної сили та було виконано відповідачами повністю, що підтверджується ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 травня 2015 року у справі №1121/404/12;4-с/401/21/15, яка також набрала законної сили.

       Суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є обґрунтованим та законним і підстав для його скасування чи зміни немає з огляду на таке.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів. 

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

У справі виник спір щодо відповідальності позичальника та поручителів перед кредитодавцем після реалізації останнім свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умовами кредитного договору, вимагати повернення достроково всього кредиту, що залишився та сплати процентів.

Сторони кредитного договору, ВАТ «Державний ощадний банк Україгни» і ОСОБА_4 в договорі визначили строк кредитування – 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 серпня 2013 року (п. 1.2. кредитного договору).

Пунктом 1.5.1 договору сторони визначили право банку нараховувати відсотки за користування кредитом з дня його видачі закінчення строку вказаного в п.2.1 Договору.

Згідно п.1.5 кредитного договору позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів в сумі 714 до 28 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Сторони договору обумовили випадки дострокового погашення кредиту, як з ініціативи кредитодавця, так і з ініціативи позичальника.

У зв’язку з тим, що з ОСОБА_10 припинив сплачувати щомісячні платежі, передбачені умовами договору, кредитодавець скористався своїм правом на пред’явлення вимоги про дострокове повернення усієї несплаченої заборгованості по кредиту.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області частково задоволено позов позивача та стягнуто з відповідачів заборгованість сумі – 161379,17 грн.. з яких - 103 482,45 грн. основний борг, - 53241,47 грн. прострочений борг, - 2022, 69 грн. заборгованості по відсоткам ; - 2632,56 грн. пені та стягнено 1613,79 грн. судових витрат.

Таким чином, позивач реалізував своє право на зміну строку кредитування.

Водночас, у зв’язку з цією обставиною, у позичальника виник відповідний обов’язок сплатити одночасно всю заборгованість, а не шляхом сплати подальших ануїтетних платежів.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Аналіз змісту ч. 1 ст. 1048 ЦК України у поєднанні з умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 28 серпня 2008 року №1717 дає підстави для висновку, що право позивача (кредитодавця) нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу строку кредитування та у зв’язку з пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а отже його позовні вимоги про стягнення процентів нарахованих після пред’явлення до позичальника вимог про дострокове повернення кредитних коштів є безпідставними. 

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Такого ж по суті висновку дійшла ОСОБА_11 Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Отже у справі, яка переглядається, право позивача на нарахування процентів за користування кредитом припинилося.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми, то відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, з наданого позивачем в обґрунтування своїх вимог остаточного розрахунку 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором, розрахунок здійснено в тому числі на нараховані позивачем проценти після пред’явлення позивачем вимог до позичальника про дострокове повернення кредитних коштів.

При цьому будь-якого обґрунтування такого розрахунку позивач суду не надав.

Таким чином наданий позивачем розрахунок є необґрунтований та не відповідає обставинам справи.

Розмір вимог про стягнення 3% річних підлягає доказуванню позивачем за загальними правилами доказування, передбаченими главою 5 Розділу І ЦПК України, і цей обов’язок не може бути перекладений позивачем на інших учасників справи або на суд.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів 3% річних є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

У прохальній частині апеляційної скарги позивач не просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення пені відповідно до п.5.2 кредитного договору в розмірі 0,4 % від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення за порушення, але зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції і в цій частині.

Суд вважає, що вимоги про стягнення пені також не підлягають задоволенню, оскільки наданий позивачем розрахунок є необґрунтований та не відповідає обставинам справи.

З наданого розрахунку пені вбачається, що він здійснений з урахуванням нарахованої заборгованості за процентами після пред’явлення позивачем вимог до позичальника про дострокове повернення кредитних коштів

Розмір вимог про стягнення пені підлягає доказуванню позивачем за загальними правилами доказування, передбаченими главою 5 Розділу І ЦПК України, і цей обов’язок не може бути перекладений позивачем на інших учасників справи або на суд.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення пені є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Апеляційний суд, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів позовної заяви та наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2018 року без змін.

 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 31.08.2018. 

Головуючий суддя                 С.І.Мурашко

Судді О.Л.Карпенко

ОСОБА_3