КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/19739/16 Суддя (судді) першої інстанції:

Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Парінова А. Б.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представника позивача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: 14 годин 13 хвилин, дата складання повного тексту: 23 травня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 321-1305 від 23 квітня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 321-1305 від 23 квітня 2016 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в розумінні ст. 120 ЗК України право власності на земельну ділянку переходить лише у разі придбання у власність жилого будинку, в той час як позивач набула права власності на нежитлове приміщення.

Також позивач зауважує, що земельний податок необхідно було розраховувати пропорційно кількості власників багатоквартирного житлового будинку.

Посилання на п. 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 р. № 242/5629 (далі - Положення), на думку апелянта, є неправомірним, оскільки вказаний пункт визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 р. у справі № 826/10434/16.

Апелянт вважає помилковим посилання судом першої інстанції на витяг з технічної документації, виданий 01.07.2008 р. за № 1444, з огляду на втрату таким витягом актуальності станом на 2016 рік.

Крім того, апелянт вважає, що в розумінні Податкового кодексу України обов'язок зі сплати земельного податку виникає тільки на підставі даних державного земельного кадастру. Відповідних даних в матеріалах справи нема, а посилання суду першої інстанції на листи Департаменту земельних ресурсів КМДА є неправомірним.

За таких обставин, апелянтом констатовано порушення судом першої інстанції ст. 19 Констиутції України, ст. ст. 120, 193, 194, 206 ЗК України, п. п. 14.1.42 та 14.1.205 п. 14.1 ст. 14, п. 58.1 ст. 58, п. 286.1 та 286.6 ст. 286, п. 287.1, п. 287.6 та 287.8 ст. 287 ПК України, ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», п. 5.6 Положення.

Відзив до Київського апеляційного адміністративного суду не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржуване рішення суду скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є власником ? нежилого приміщення номер 1 літ. Г загальною площею 166,60 м2 в будинку № 10-В, розташованому по вул. Пирогова в м. Києві згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 12.12.2007 р., реєстровий номер 2720 (а. с. 22 - 25).

Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку № 338 від 01.01.2011 р. серії І № 299495 (термін дії: 2011 рік) позивач є платником єдиного податку та займається господарською діяльністю, в тому числі, зі здавання в оренду власного нерухомого майна (а. с. 21).

На підтвердження здійснення господарської діяльності в матеріалах справи наявний договір оренди приміщення загальною площею 166,60 м2 за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10В від 17.12.2007 р. та акт прийома-передачі, згідно якого вказане нежиле приміщення передано в оренду ТОВ «Штамп-сервіс», директором якого також є позивач (а. с. 11 - 16).

Зазначені обставини не заперечується сторонами та у порядку ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 23.04.2016 р. № 321-1305, яким ОСОБА_4 на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено грошове зобов'язання з земельного податку в розмірі 42981, 03 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В обґрунтування правомірності визначення розміру належної позивачу на праві користування земельної ділянки відповідачем використано витяг з технічної документації № Н-00508/2008 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер 88:211:042) від 01.07.2008 р. № 1444 (а. с. 47).

Згідно вказаного витягу площа землекористування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 становить 120, 76 м2.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена

За змістом вищевказаних норм ПК України обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Такий зміст правового регулювання відповідає правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24.11.2015 р. у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а).

Відтак доводи апелянта про відсутність обов'язку зі сплати земельного податку спростовуються вищезазначеним.

В частині правильності розрахунку земельного податку колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до п. 5.6 Положення, в редакції, що була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.

Колегія суддів враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, у справі № 826/10434/16 за позовом ТОВ «Компас» до Київської міської ради про оскарження нормативно-правового акта в частині, зокрема визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 «Положення про плату за землю в місті Києві», який є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629».

Проте зазначене судове рішення набрало законної сили 27 червня 2017 року, а тому саме з цієї дати зазначений пункт Положення втратив чинність, у зв'язку з чим колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування п. 5.6 Положення до спірних правовідносин.

Як вбачається з листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 03.05.2017 р. № 0570291-7730, відповідно до даних міського земельного кадастру земельна ділянка за вказаною адресою має площу 0, 0567 га (576 м2) та перебуває у користуванні позивача, комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківського району міста Києва та двох фізичних осіб (а. с. 74).

В матеріалах справи наявний розрахунок пдатежів по сплаті земельного податку за 2016 рік (а. с. 9).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 06.09.2018 р. представник позивача поставив під сумнів даний розрахунок з огляду на використання при його здійсненні даних технічної документації 2008 року, проте пояснень щодо невідповідності окремих складових такого розрахунку (крім п. 5.6 рішення КМР від 23.06.2011 р. № 242/5629) не надав, так само як і не надав доказів погіршення становища платника податку при використанні цих даних порівняно з 2008 роком.

В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру у відповідності до вимог п. 286.1 ст. 286 ПК України.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 287.8. ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказана норма є спеціальною для спірних правовідносин, не пов'язує обов'язок власника нежилого приміщення по сплаті земельного податку з реєстрацією права на прибудинкову територію, а тому вірно застосована судом першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 321-1305 від 23 квітня 2016 року залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя О. А. Губська

Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 06.09.2018 року)