Справа № 127/21905/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1556/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 рокуСправа № 127/21905/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області, у складі:

головуючого Якименко М.М.,

суддів: Сала Т.Б., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року, постановлену суддею Вінницького міського суду Вінницької області Королем О.П.,

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги мотивувала тим, що з ОСОБА_4 вона перебувала у шлюбі з 28 липня 2007 року, а 28 серпня 2015 року шлюб між ними було розірвано. Вказувала, що вони разом вели спільне господарство, мали єдиний сімейний бюджет і за час спільного проживання придбали автомобіль КІА РІСАNТО, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) Y6LBA24336L000279, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на її ім’я та автомобіль Ноndа Сіvіс, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) NLAFD75708W060067, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_4

Приймаючи до уваги, що вони не можуть дійти згоди щодо поділу майна, вона звернулась до суду з позовом, в якому просить виділити автомобіль Ноndа Сіvіс її колишньому чоловіку, а автомобіль КІА РІСАNТО виділити їй. Стягнути з відповідача на її користь 1/2 частини компенсації різниці вартості автомобілів. Вирішити питання щодо судових витрат.

Заперечуючи позов, ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання особистою приватною власністю майна, а саме двох автомобілів, які є предметом первинного позову. ОСОБА_4 мотивував свій позов тим, що він перебував в шлюбі з ОСОБА_3 з 28 липня 2007 року, однак з весни 2015 року вони фактично припинили шлюбні відносини і відповідно не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету, а 28 серпня 2015 року шлюб було розірвано за рішенням суду. Вказує на те, що в період проживання з відповідачем, він, за подаровані особисто йому його матір’ю кошти, придбав автомобіль KIA PICANTO 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) Y6LBA24336L000279, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім'я його колишньої дружини та Автомобіль Honda Civic, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) NLAFD75708W060067, реєстраційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований на його ім'я. Зазначає, що реєстрація автомобіля KIA PICANTO, була здійснена на ОСОБА_3, так як в цей період ним було втрачено свій ідентифікаційний номер. Вказує, що його доходи та доходи ОСОБА_3 не дозволяли їм здійснити покупку автомобілів самостійно. У заяві про збільшення позовних вимог зазначив, що транспортний засіб KIA PICANTO був відчужений ОСОБА_3 18 липня 2017 року згідно з договором купівлі-продажу №0546/2017/5444757 від 18 липня 2017 року, а тому просив визнати за ним, ОСОБА_4, право особистої приватної власності на автомобіль KIA PICANTO та на автомобіль Honda Civic та стягнути з ОСОБА_3 на його користь 164866,74 грн. в якості грошової компенсації за відчуження автомобіля KIA PICANTO.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року первісний позов задоволено частково: автомобіль Ноnda Сіvic 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, залишено ОСОБА_4, в задоволенні решти позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено: визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на автомобіль КІА РІСАNТО, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) Y6LBA24336L000279, реєстраційний номер НОМЕР_1, визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на автомобіль Ноndа Сіvіс, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) NLAFD75708W060067, реєстраційний номер НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 164866,74 грн. в якості грошової компенсації за відчуження автомобіля КІА РІСАNТО, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, який є особистою приватною власністю ОСОБА_4

Із вказаним рішенням не погодилась ОСОБА_3 та оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального закону, вона просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити її вимоги у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного відмовити.

ОСОБА_4 подав письмовий відзив, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до п.8 ч.1 Перехідних положень ЦПК України Апеляційний суд Вінницької області здійснює повноваження до утворення апеляційних судів в апеляційних округах.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, пояснення представника скаржника, а також ОСОБА_4, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до такого висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі з 28.07.2007 року, а 28.08.2015 року шлюб було розірвано в судовому порядку.

В період перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль KIA PICANTO, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) Y6LBA24336L000279, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім'я позивача ОСОБА_3 та автомобіль Honda Civic, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) NLAFD75708W060067, реєстраційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований на ім’я відповідача ОСОБА_4, що підтверджується відповідними документами, які містяться в матеріалах справи.

Також судом встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року позивач ОСОБА_3 отримала такі доходи: за 2011 рік – нараховано - 47869,32 грн., утримано податок - 6779,67 грн., отримано заробітної плати після утримання податків - 41089,65 грн.; за 2012 рік - нараховано - 42870,67 грн., утримано податок - 6116,76 грн., отримано заробітної плати після утримання податків - 36753,91 грн.; за 2013 рік – нараховано - 32141,73 грн., утримано податок - 5468,35 грн., отримано заробітної плати після утримання податків - 26673,38 грн.

З 01.07.2013 року ОСОБА_3 звільнилась з місця роботи у зв’язку із виходом на пенсію за інвалідністю.

Також відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року ОСОБА_4 отримав такі доходи: за 2012 рік - нараховано - 38872,32 грн., утримано податок - 5531,82 грн., отримано заробітної плати після утримання податків - 33340,50 грн.; за 2013 рік – нараховано - 40721,13 грн., утримано податок - 5754,59 грн., отримано заробітної плати після утримання податків - 34966,54 грн.; за 2014 рік – нараховано - 40427,45 грн., утримано податок - 5786,64 грн., отримано заробітної плати після утримання податків - 34640,81 грн.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні автомобілі були придбані за кошти відповідача, які є його особистою приватною власністю, оскільки були отримані у дарунок від його матері.

До такого висновку суд прийшов, виходячи із нотаріально посвідчених заяв, наданих відповідачем ОСОБА_4 та показів допитаного свідка.

Так в своїх заявах від 12.01.2017 року мати відповідача ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_6 пояснили, що мати ОСОБА_4 – ОСОБА_5 у 2013 році подарувала особисто своєму синові 81000 гривень, що на той час було еквівалентно 10000 доларів США і які в подальшому, як стало відомо, відповідач витратив на придбання автомобіля КІА РІСАNТО. В 2014 році ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 114750 грн., що в еквіваленті складало 8500 доларів США на придбання автомобіля марки Ноnda Сіvic. Кошти були передані особисто сину ОСОБА_4 в присутності її чоловіка ОСОБА_6

Відповідно до висновку експерта №329 від 19.01.2018 року ринкова вартість автомобіля Ноnda Сіvic, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, відповідно до акту огляду, складеного 24.05.2017 року, з ПДВ становить 169460,72 грн.; ринкова вартість автомобіля КІА РІСАNТО, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до акту огляду складеного 12.05.2017 року, з ПДВ становить 164866,74 грн.

Згідно з листом від 02.12.2017 року з територіального сервісного центру №0541 МВС України вих.№32/2/0541-л-26/аз встановлено те, що транспортний засіб KIA PICANTO, 2006 року випуску, був відчужений ОСОБА_3 18.07.2017 року, за договором купівлі-продажу №0546/2017/5444757 від 18.07.2017 року, укладеним в Територіальному сервісному центрі №0546 Регіонального сервісного центру МВС в Вінницькій області. Транспортний засіб KIA PICANTO, 2006 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_7.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову, суд виходив з того, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. А оскільки спірні автомобілі, хоча і були придбані під час шлюбу сторін, але за особисті кошти ОСОБА_4, отримані в подарунок від матері, то вищевказані автомобілі є особистою приватною власністю ОСОБА_4 Суд обґрунтовував це тим, що з наданих ОДПІ відомостей вбачається, що доходи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не дозволяли їм самостійно здійснити купівлю автомобілів, так як були не значними в порівнянні з вартістю автомобілів. А також взяв до уваги письмові пояснення матері ОСОБА_4С та його вітчима. Також суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в якості грошової компенсації за відчуження автомобіля КІА РІСАNТО, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до призначеної судом експертизи коштів у розмірі - 164 866,74 грн.

Апеляційний суд з таким висновком не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Виходячи з наведеного для правильного застосування цієї статті та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-612цс15 від 01.07.2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В силу ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Для застосування ст.57 СК України має бути доведено, що майно було набуте за час шлюбу саме за кошти, які належали ОСОБА_4 особисто. Останній стверджував, що такі кошти були подаровані йому особисто його матір’ю. Суд першої інстанції вважав таку обставину доведеною.

Цивільним кодексом України передбачено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК України).

Частиною 5 ст.719 ЦК України визначено, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Поняття валютних цінностей містить Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №5-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до якого валютні цінності – це, в тому числі, іноземна валюта.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, не дав цій обставині належної правової оцінки, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.

ОСОБА_4 стверджував в обґрунтування своїх вимог, що у 2013 році йому було подаровано 81000 грн., що еквівалентно 1000 доларів США, а у 2014 році 114750 грн., що еквівалентно 8500 доларів США. Вказані суми перевищують п’ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а тому такі договори дарування коштів, про які зазначає ОСОБА_4, підлягали нотаріальному посвідченню.

Проте ним не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що такі кошти були дійсно йому подаровані та витрачені саме на придбання спірних автомобілів.

За змістом ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В порушення вказаних норм закону суд першої інстанції взяв до уваги надані ОСОБА_4 заяви його матері та її чоловіка та свідка, які не є допустимими доказами щодо дарування йому вказаних вище коштів. Адже факт дарування грошових коштів у таких розмірах може підтверджуватись нотаріально завіреним договором дарування, а не поясненнями осіб.

Інші докази, надані відповідачем, зокрема довідки про доходи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не підтверджують обставин, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення щодо первісних позовних вимог.

Отже ОСОБА_4 залишились недоведеними вимоги, на які він посилався в обґрунтування зустрічного позову, а тому зустрічний позов підлягає залишенню без задоволення.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, приймає до уваги ту обставину, що автомобілі були придбані сторонами під час перебування їх у шлюбі за спільні кошти подружжя, зокрема їх заробітну плату та в подальшому і пенсію позивача, що й стало джерелом фінансуванням для придбання цих автомобілів.

Зворотне відповідачем ОСОБА_4, в супереч ст.81 ЦПК України, не доведено.

З викладеного випливає, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи частково первісний позов, апеляційний суд виходить із того, що автомобіль марки KIA PICANTO, який є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, був відчужений позивачем, а тому підстав для виділення цього автомобіля ОСОБА_3, як вона просить в позовній заяві, немає, оскільки вона розпорядилася своєю часткою на власний розсуд.

Виходячи із того, що частки при поділі майна у сторін є рівними, приймаючи до уваги, що автомобіль, який підлягає виділу відповідачу, за експертним висновком має більшу ринкову вартість на 4593,98 грн., позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1/2 частини компенсації різниці вартості автомобілів, а саме 2296,99 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки при ухваленні рішення, суд припустився порушення норм матеріального і процесуального права, рішення в силі залишатися не може та підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

В силу ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати по оплаті судового збору при зверненні до суду з позовом пропорційно від задоволеної частини позовних вимог, в розмірі 1694,70 гривень (ціна позову 334327,46 грн.; задоволено 50,69%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.57, 60, 70 СК України, ст.ст.372, 719 ЦК України, ст.ст.79, 81, 141, 367, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Поділити спільне нажите майно подружжя, виділивши ОСОБА_4 у особисту приватну власність автомобіль, легковий седан – В, Honda Civic, 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_5.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, у якості компенсації, 1/2 частину різниці вартості автомобілів, в розмірі 2296,99 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати пов’язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції, у розмірі 1694,70 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2018 року.

Головуючий                                                                М.М. Якименко

Судді:                                                                        Т.Б. Сало

                                                                               ОСОБА_8