АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/16477/15-ц

Провадження № 22-ц/787/509/2018

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Бердій М.А.,

Рішення ухвалене в м. Рівне

Дата складення повного тексту рішення не зазначена.

Апеляційний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді - Боймиструк С.В., суддів: Шимків С.С., Хилевич С.В.,

секретар судового засідання: Тхоревський С.О.,

з участю учасників справи та їх представників

розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання спадкового договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

08 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання спадкового договору недійсним.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений 15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк Валентиною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 1472.

Стягнуто з ОСОБА_3 487,20 грн. судового збору в дохід держави.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3подали апеляційні скарги в яких доводять про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що посилання позивача про те, що спадковий договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено під впливом помилки, оскільки останній неправильно сприймав фактичні обставини вчиненого правочину, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, оскільки позивачем не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_5, як учасника спадкового договору не відповідає її зовнішньому прояву волевиявлення, сформульованому під впливом помилки, а також не доведено факту того, що ОСОБА_5 не усвідомлював того, що він помиляється, неправильно сприймав істотні умови договору.

Разом з тим, даний позов подано після смерті ОСОБА_5, особою яка не є його спадкоємцем, оскільки позов про визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, може бути задоволений лише на вимогу сторони, яка діяла під впливом помилки (ст. 229 ЦК України).

Просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року скасувати та відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_3в своїй апеляційній скарзі зазначає, що позивачка звернулась з позовом, не будучи стороною спадкового договору, конкретних фактів про порушення її майнових прав та інтересів при розгляді справи не надала і судом їх не встановлено, а тому посилання суду на положення ст. 215 ЦК України є помилковим.

Крім того, позивачем не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_5, як учасника спадкового договору не відповідає її зовнішньому прояву волевиявлення, сформульованому під впливом помилки, а також не доведено факту того, що ОСОБА_5 не усвідомлював того, що він помиляється, неправильно сприймав істотні умови договору, оскільки вік відчужувача не може бути обставиною, яка вказує на помилку при укладенні правочину.

Просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року скасувати та відмовити в задоволенні позову.

За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спадкового договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ОСОБА_5 мав хибні уявлення про права та обов'язки сторін оспорюваного Договору, а відтак врахував дані обставини, як під­ставу визнання правочину недійсним, як вчиненого під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст.1302, 1304 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2014 року ОСОБА_5, з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_3, з другої сторони, було укладено Спадковий договір, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1472, згідно якого відповідач набуває право власності на АДРЕСА_1 після смерті відчужувача - ОСОБА_5 та належного виконання умов договору і державної реєстрації права власності на зазначене в договорі майно.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а відтак з ІНФОРМАЦІЯ_1 року до ОСОБА_3перейшло право власності АДРЕСА_1

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Згідно роз'яснень п.19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляд цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за № 9:

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України. Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так і іншою заінтересованою особою. Уразі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачка ОСОБА_4 не довела перед судом обставини на які посилалась, як на підставу своїх вимог.

В судовому засіданні було встановлено, що нотаріус Філюк В.М. здійснювала вихід до АДРЕСА_1 декілька разів до укладення Договору та декілька разів після його укладення, за наполяганням відповідача.

Спадковий договір підписаний сторонами у присутності нотаріуса, яким встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність, роз'яснено всі істотні умови договору, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 26 грудня 2017 року.

За життя, спадкодавець ОСОБА_5 не оспорював спадковий договір від 15 квітня 2014 року та таких намірів зафіксованих у встановленому порядку (як то пред'явлення позову, направлення листа-вимоги, тощо) не висловлював, відповідно до ст.1308 ЦК, сторони з вимогою про його розірвання не звертались, тобто (спадкодавець) відчужувач погоджувався з ним та діями набувача ОСОБА_3 щодо виконання його умов.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача в суді, ОСОБА_4 в даній справі звернулась до суду за захистом свого порушеного інтересу та майнового права оспорюваним спадковим договором на спадкування спірної АДРЕСА_1, яку ОСОБА_5 заповідав раніше їй.

З матеріалів справи вбачається, що з жовтня 2014 року до смерті ОСОБА_5 вони з ОСОБА_4 проживали окремо.

За два дні до смерті ОСОБА_5, за заявою ОСОБА_4 рішенням Рівненського міського суду від 29 липня 2015 року було встановлено факт їх проживання однією сімє'ю більше десяти років з тексту якого вбачається, що він цю обставину не визнавав.

Слід зазначити, що вважаючи себе спадкоємцем, після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини не зверталась.

Згідно ч.2 ст.1307 ЦК України, заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Відповідно до роз'яснень даних в п.5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, у разі недійсності нового заповіту чинність попереднього відновлюється лише у випадках, передбачених статтями 225, 231 ЦК.

Виходячи з норми матеріального права на підставі якої ОСОБА_4 звернулась до суду, а саме ст.229 ЦК України, та відповідно до принципу аналогії закону передбаченого ч.9 ст. 10 ЦПК України, навіть в разі доведення позивачкою обставин помилки, за яких міг діяти ОСОБА_5 укладаючи спадковий договір, колегія суддів вважає, що складений раніше заповіт на її ім'я не може відновлювати свою дію.

Таким чином, позивачем не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_5, як учасника спадкового договору не відповідає її зовнішньому прояву волевиявлення, сформульованому під впливом помилки, а також не доведено факту того, що ОСОБА_5 не усвідомлював того, що він помиляється, неправильно сприймав істотні умови договору.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, його висновки не відповідають цим обставинам та порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права, а томурішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» понесені апелянтами судові витрати не можуть бути стягнені з ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання спадкового договору недійсним - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2018 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді : С.С. Шимків

С.В. Хилевич