ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/447/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Жукова С.В., Катеринчук Л.Й.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ",

представник позивача - Яценко С.А. (довіреність б/н від 29.08.2018),

відповідач-1 - Приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",

представник відповдіача-1 - не з'явився,

відповідач-2 - ОСОБА_5,

представник відповдіача-2 - не з'явився,

відповідач-3 - ОСОБА_6,

представник відповдіача-3 -ОСОБА_7 (довіреність № 48 від 14.02.2018),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_8,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу

ОСОБА_6,

на рішення господарського суду Херсонської області

від 20.04.2017

у складі судді: Пінтеліної Т.Г.,

та постанову Одеського апеляційного господарського суду

від 16.04.2018

у складі суддів: Філінюка І.Г. (головуючий), Аленіна О.Ю., Богатиря К.В.,

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ",

до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",

ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_8,

про визнання недійсними інвестиційного договору № 220/F від 16.11.2005 та визнання недійсним договору № 220/F-B від 15.06.2007 про відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) № 220/F від 16.11.2005, укладеного між ОСОБА_5 та Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", а також про визнання недійсним договору № 220/F-В від 15.06.2007 про відступлення права вимоги, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладення інвестиційного договору не було дотримано вимог ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про фінансово-кредитні механізми при будівництві житла та операціях з нерухомістю", порушено умови Генерального договору № 1/гд, оскільки укладення договору відбулось не уповноваженою на те особою, без згоди позивача як іпотекодержателя.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.12.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі №923/1938/15, позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) від 16.11.2005 №220/F. Припинено провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2016 у справі №923/1938/15 вищезазначені судові акти попередніх інстанцій скасовано , справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що статтею 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення Іпотечного договору) було встановлено вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 31.01.2017, справу № 923/1938/15 передано за виключеною підсудністю для розгляду в межах провадження у справі № 923/447/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.04.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.04.2017 у справі №923/447/15, позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) № 220/F від 16.11.2005, укладений між ОСОБА_5 та Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс". Припинено провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки за суб'єктним складом, дана вимога не підлягає розгляду в господарських судах України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним інвестиційного договору, суди виходили з того, що в порушення вимог ст. 9 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном", ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" договір укладено без згоди позивача, як управителя майнових прав та іпотекодержателя.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Херсонської області від 20.04.2017 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.04.2017 у справі №923/447/15, ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було застосовано ст. 5 Закону України "Про іпотеку", невірно/помилково застосовано ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", ч. 5 ст. 9, ст. 10 Закону України " Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушені приписи ст.ст. 11112, 11128, ч. ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 1798-ХІІ від 06.11.1991).

У додаткових поясненнях скаржник зазначав про відсутність у позивача порушених прав та просив скасувати оскаржувані судові акти в частині визнання недійсним інвестиційного договору та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а в частині припинення провадження у справі - залишити без змін.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 923/447/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -Погребняк В.Я., суддя - Жуков С.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11.06.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2018 у визначеному складі колегії суддів задоволено клопотання ОСОБА_6 про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк. Відкрито касаційне провадження у справі № 923/447/15 господарського суду Херсонської області за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення господарського суду Херсонської області від 20.04.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.04.2018. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 21.08.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 07.08.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

З метою надання можливості учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами, ухвалами Верховного Суду від 21.08.2018 та 28.08.2018 оголошувались перерви в судовому засіданні у справі № 923/447/15.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи при цьому, що забудовник укладаючи оскаржуваний інвестиційний договір розпорядився майновими правами, які були передані до фонду фінансування будівництва, які без письмової згоди позивача забудовник не мав права відчужувати або обтяжувати будь-яким способом.

В судове засідання 04.09.2018 з'явились уповноважені представники позивача та заявника касаційної скарги, які надали пояснення у справі. Інші учасники справи уповноважених представників не направили, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.09.2005 між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс"), що діяв як оператор від імені Спільної діяльності без створення юридичної особи між ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів (Укртелефільм) від 30.01.2004 (Забудовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "МІТЕХ" (Компанія) укладений Генеральний договір № 1/гд, відповідно до умов якого Компанія приймає на себе виконання обов'язків щодо залучення коштів фізичних та юридичних осіб та акумулювання цих коштів на своїх рахунках для здійснення інвестиційних операцій по фінансуванню капітальних вкладень у будівництво офісно-житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 в інтересах довірителів, а також власних коштів за необхідністю.

Забудовник зобов'язався збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати його довірителям. Залучення коштів для інвестування проводилось шляхом укладення договорів про участь у Фонді фінансування будівництва, які встановлюють майнові права довірителя на об'єкт інвестування.

Пунктом 2.4 генерального договору визначено, що Забудовник передає Компанії перелік об'єктів інвестування в об'єкті будівництва, який є попереднім обсягом замовлення на будівництво, та майнові права на ці об'єкти інвестування для подальшої передачі Довірителям на умовах Правил ФФБ. Без письмової згоди Компанії Забудовник не має право відчужувати або обтяжувати будь-яким способом об'єкти інвестування, майнові права на які передані Компанії.

З дати підписання Протоколу (Додаток № 1 до генерального договору № 1/гд від 12.09.2005) до Компанії переходять усі майнові права на вказані в переліку об'єкти інвестування, в тому числі майнові права на квартиру АДРЕСА_2, секції "Е", поверх 11, загальною площею 93,79 кв. м, що знаходяться в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання умов вищезазначеного договору, 13.09.2005 між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (іпотекодавець) та ТОВ "ФК "МІТЕХ" (іпотекодержатель) укладений іпотечний договір, що зареєстрований в реєстрі за № 7797, відповідно до умов якого предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, а саме: об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який виникне у майбутньому: адміністративно-житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на вул. АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва.

13.09.2005 приватним нотаріусом ОСОБА_11 накладено заборону на відчуження зазначеної в договорі нерухомості за № 1125/4, про що зроблено відповідний запис в реєстрі за № 798.

Листом від 02.09.2015 № 42/4 відповідач повідомив позивача, що 16.11.2005 ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" уклало із ОСОБА_5 інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) № 220/F, відповідно до умов якого у ОСОБА_5 після сплати 100% інвестиційних внесків, виникають майнові права на новозбудоване майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 секція "Е", поверх 11, що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1, після введення будинку в експлуатацію, забудовник зобов'язався передати у власність ОСОБА_5 новозбудоване майно.

Предметом даного спору є позовна вимога, зокрема, про визнання недійсним інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) № 220/F від 16.11.2005.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У зв'язку з наведеним, одним із законних і можливих способів захисту порушеного права позивача є визнання договору недійсним, що узгоджується з положеннями статей 15, 16, 203, 215 ЦК України.

Приписами ст. 9 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що без письмової згоди управителя забудовник не має права відчужувати або обтяжувати будь-яким способом об'єкти інвестування, майнові права на які передані управителю фонду.

Аналогічні положення містяться в п. 2.4 генерального договору № 1/гд від 30.01.2004.

Вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарський суд виходячи з аналізу положень генерального договору та чинного на момент його укладання законодавства встановив, що позивач, як управитель Фонду фінансування будівництва був єдиним власником майнових прав на об'єкт інвестування та виключно останній мав право на залучення коштів для інвестування через Фонд фінансування будівництва та мав право на відчуження майнових прав на об'єкт інвестування.

Проте, оскаржуваний інвестиційний договір укладений без згоди позивача, тобто з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) № 220/F від 16.11.2005.

Крім того, апеляційною інстанцією з'ясовано, що договір іпотеки від 13.09.2005, предметом якого були майнові права на нерухомість, будівництво якого не завершено, припинив свою дію в силу приписів ч. 2 ст. 604 ЦК України внаслідок укладення договору іпотеки від 07.09.2006 між тими ж сторонами, про той же предмет та у забезпечення того самого основного зобов'язання, яке було забезпечено договором іпотеки від 13.09.2005.

При цьому, рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2014, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 та Вищого господарського суду України від 19.03.2015 у справі № 910/4784/14, договір іпотеки від 07.09.2006 визнаний недійсним.

Разом з цим, як слушно зауважено апеляційним господарським судом, відповідно до приписів ч. 3 ст. 548 ЦК України недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Слід зазначити, що виходячи з правової природи договору іпотеки, останній є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами.

При цьому, відхиляючи доводи скаржника про незастосування до спірних правовідносин строку позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуваний інвестиційний договір укладений забудовником без повідомлення управителя та про порушення своїх прав позивач дізнався з листа Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" від 02.09.2015 за № 42/4.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки за суб'єктним складом сторін договору, спір в даній частині підлягає розгляд за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи через призму ст. 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_6 та залишення рішення господарського суду Херсонської області від 20.04.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16.04.2017 у справі №923/447/15 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 20.04.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.04.2017 у справі №923/447/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

Л.Й. Катеринчук