ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10951/16

провадження № 2/753/1151/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі:головуючої судді ЛЕОНТЮК Л,К.

за участі секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін:

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, суд

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, та просив суд визнати квартиру , що розташована за адресою : АДРЕСА_1 об"єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_2 1 / 2 квартири що розташована за адресою : АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_4 1 / 2 квартири що розташована за адресою : АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2, та його представник ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності від 28 листопада 2017 року ( а. с. 73 ІІ том справи ) позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з"явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ЦПК України , відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь - кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 Цивільного процесуального Кодексу України).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як слідує з матеріалів цивільної справи та встановлено в ході судового розгляду справи, 15 серпня 1990 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві у книзі реєстрації актів громадянського стану було вчинено актовий запис № 1059, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3, виданим повторно 18 квітня 2015 року ( а. с. 10 І том справи ) .

Шлюб між Позивачем та Відповідачем був розірваний рішенням Дарницького районного суду міста Києва 03 липня 2015 року по справі № 753 / 9815 / 15 - ц, провадження № 2 / 753 / 5228 / 15, яке набрало законної сили 14 липня 2015 року.

Рішенням про розірвання шлюбу встановлено, що "спільне життя Позивача та Відповідача не склалося через різні погляди сторін на сімейне життя, в зв'язку з чим з 01 червня 2015 року вони не ведуть спільного господарства і не підтримують шлюбні стосунки, а за таких обставин їх шлюб існує лише формально і його збереження є неможливе, оскільки суперечитиме інтересам обох сторін".

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 „ Совтрансавто - Холдинг " проти України ", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 „ Брумареску проти Румунії " встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За час перебування у шлюбі Позивачем та Відповідачем була набута двокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 40, 10 кв. м.. Квартира була набута у власність Позивачем та Відповідачем 31 липня 1995 року, що підтверджується договором купівлі - продажу нерухомості, який був укладений на Київській універсальній біржі за реєстраційним номером А2517 / 5568 ( а. с. 12, 13 ). Відповідно до звіту про проведення незалежної оцінки вартості Квартири, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю " Медіа Консалтинг Груп ЛТД " ринкова вартість Квартири станом на 21 січня 2016 року становить 845 120 ( вісімсот сорок п'ять тисяч сто двадцять ) гривень ( а. с. 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28)

Хоча Квартира зареєстрована за Відповідачем, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута в період шлюбу за спільні кошти Позивача та Відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України , яка кореспондується зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КпШС України подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України , ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Згідно із ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України , майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина та чоловік не домовилися між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом.

Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року " Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя " поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 Сімейного кодексу України та ст. 372 Цивільного Кодексу України . Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як встановлено в п. 25 Постанови Верховного Суду України про поділ спільного майна подружжя вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 Сімейного Кодексу України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя ( одного з них ) до суду з таким позовом ( ст. 11 Цивільного Кодексу України ) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, Європейського суду з прав людини , від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір", на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 60,61,69,70,71,72 СК України, ст. 365 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 43, 76, 81, 83, 89, 211, 263 , 264, 265, 266, 273 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати квартиру , що розташована за адресою : АДРЕСА_1 об"єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 / 2 квартири що розташована за адресою : АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_41ІНФОРМАЦІЯ_5, що зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) 1 / 2 квартири що розташована за адресою : АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4,що зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 4 134 ( чотири тисячі сто тридцять чотири ) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК