КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-30341/08 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
У Х В А Л А
Іменем України
"27" жовтня 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Усенка В.Г., Зайцева М.П.,
при секретарі: Іващенко О.Р.,
розглянувши апеляційну скаргу відповідача –Лінійного управління на Південно-Західній залізниці УМВС України на залізничному транспорті на постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Лінійного управління на Південно-Західній залізниці УМВС України на залізничному транспорті про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Лінійного управління на Південно-Західній залізниці УМВС України на залізничному транспорті про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки.
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року –позов задоволено.
На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процессуального права.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач на момент звільнення перебував у званні майора міліції на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку приймальника-розподільника лінійного відділу на ст. Фастів Лінійного управління на Південно-Західній залізниці Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті.
Згідно наказу Управління МВС України на транспорті № 148 о/с від 29.12.2006 року, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, був звільнений з 31 грудня 2006 року за п. 64 «б».
Повний розрахунок з ОСОБА_2 було проведено лише 28.03.2007р. (видатковий ордер № 326 від 28.03.2007р.), а трудова книжка була йому видана тільки 6 квітня 2007 року.
Так, Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено порядок та умови проходження служби в міліції.
Статтею 19 Закону України "Про міліцію" встановлено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до абзацу 6 пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. N 58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
У порушення вищезазначених норм відповідач не провів кінцевий розрахунок та не видав належним чином оформлену трудову книжку в день звільнення позивача, а саме –31 грудня 2006 року.
Отже, колегія суддів погоджується, що враховуючи, що з позивачем не був проведений кінцевий розрахунок при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити його середній заробіток за весь час затримки видачі його трудової книжки та на день фактичного розрахунку.
Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»- при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Так, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого за значеним кодексом або іншими законами. У зв’язку із цим під час розгляду такої категорії справ слід застосовувати строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами (дисциплінарними статутами). У разі якщо вони не врегульовують такі питання, слід виходити зі строків звернення до суду, визначених ч.1 ст.233 КЗпП.
Тому, за загальним правилом, особа може звернутись із заявою про розв’язання спору в тримісячний строк із дня, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення з публічної служби —в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Таким чином, під час вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, застосовуються норми трудового законодавства до тих видів публічної служби, де спеціальним законом (дисциплінарним статутом) не визначено іншого строку.
Згідно до частин 1, 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, однак пропущення строку відбулося не по вині позивача.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що відповідачем зроблено не було.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про протиправність дій відповідача, порушення ним Конституції та законів України. Отже, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача – Лінійного управління на Південно-Західній залізниці УМВС України на залізничному транспорті - залишити без задоволення.
Постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий –суддя: Я.С. Мамчур
Судді: М.П. Зайцев
В.Г. Усенко
Ухвалу складено у повному обсязі 30.10.2009.